Соціологія - Навчальний посібник

Аналізуючи розвиток історії соціологічної думки, можна умовно виділити чотири революційні етапи, через які вона пройшла. Першим етапом було виділення суспільства з природи, осмислення свого буття. Що таке людина, суспільство, в чому їх відмінність від природи, спільність з нею? Ці питання пронизують всі твори стародавніх мислителів. Як вважає К.Р.Поппер, вже в стародавніх греків часів Протагора виразно виступає усвідомлення окремих двох середовищ, в яких живе людина, а саме: суспільного і природного. Греки першими в історії Стародавнього світу створили тип цивілізації, яка сформувала людину такого рівня, що вона змогла уявити себе особою. Тому не випадково саме на цьому рівні історії розвитку соціологічної думки зустрічаємо таке розмаїття літературних джерел щодо поглядів стародавніх мислителів Греції на суспільство.

Особливо виразно соціологічні аспекти проявляються у творах великого філософа Платона (428-347 до н.е.). Саме Платон до аналізу суспільного життя застосував принципи, які розвинули потім О.Конт, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм та інші, а саме: розглядав суспільство як цілісний організм у розвитку всіх його структурних елементів. Великою заслугою Платона є розвиток вчення про державу. Його "ідеальна держава" є свідченням глибоких теоретичних пошуків, виявлення загального, суттєвого, ігнорування часткового, яке іноді в працях сучасних соціологів "топить" зміст соціологічних положень.

Правда, часом і Платон схилявся до певних конкретизацій, але останні в нього повинні були створювати фон теоретичним висновкам. Такою конкретизацією, наприклад, для Платона була кількість громадян "ідеальної держави". Він вважав, що для оптимальної діяльності поліса повинно бути 5040 чоловік. Надмірний розмір держави, вважав грецький філософ, є вкрай небезпечним, тому що він діє деструктивно, сприяє її розпаду.

Важливий вклад у становлення соціологічної думки вніс Аристотель (384-322 до н.е.). Цей видатний вчений-енциклопедист був учнем Платона. Як і його вчитель, Аристотель багато уваги в своїх працях приділяв ролі особи в державі. Він вважав, що справедливо побудована та держава, де людина почуває себе щасливою. В усіх своїх працях грецький мислитель підкреслював, що людина — істота суспільна і поза суспільством існувати не може. В суспільстві всі його члени взаємопов'язані. Чоловік, писав він, не може жити без жінки, жінка без чоловіка, той, хто віддає накази — без підлеглих, пан — без слуги, втрата одного істотно змінює стан іншого.

Грецька думка античного періоду сприймала і зображувала людину як істоту, створену для життя в державі. Людина ідентифікувалася з громадянином—взаємозалежним, нерозривним елементом у суспільстві.