Автори: Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Вид-во Європейського університету | Кількість сторінок: 246
Проте, якщо в Сенеки такими спільними ідеями були добро, милосердя, турбота про ближнього і т. д. у їх світському розумінні, то в християнській теології ці категорії переломлювались через призму релігійних догматів. Виразно це прозвучало в філософсько-теологічному творі Августина Аврелія (354-430) "Про царство Боже". Християнський мислитель вважав, що кожне суспільство має спільні цінності, проте одні живуть заради тіла, земних утіх (світська держава), інші ж — в ім'я духовних цінностей (царство Боже). Ставлення до Бога поділяє людей на два суспільства і цей умовний поділ має виключно моральний характер. Стан людей "світської держави" такий, що вони завжди чимось незадоволені. їх відрізняє заздрісність, користолюбство, підступність. Тому Августин Аврелій писав, що суспільство, яке складається з людей "світської держави", подібне до моря, в якому одна риба з'їдає іншу. В "світській державі", вважав християнський мислитель, не може бути спокою, миру — там один конфлікт породжує інший.
Ці негаразди не можуть мати місця в "царстві Божому". У цьому суспільстві—лад і гармонія. Ніхто нікого не кривдить, ніхто нікому не заздрить, як не заздрять ангели архангелам. У "царстві Божому" кожен повинен мати те, що має: один — менше, другий — більше, але і перший, і другий задоволені своєю долею.
Вчення Августина Аврелія про "світську державу" і "царство Боже" розвинуло започатковану ще Платоном і Аристотелем думку про матеріальне і духовне життя суспільства. В наступні віки вона була притишена, але бурхливо розвинулася в епоху Відродження і Нові часи.