Соціологія - Навчальний посібник

Автори: , , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Вид-во Європейського університету | Кількість сторінок: 246

Неоконсерватизм

На початку 70-х років у соціології Заходу голосно заявив про себе новий напрям — неоконсерватизм. Вперше термін "неоконсерватизм" для назви нового філософсько-соціологічного напряму вжив американський радикальний соціолог М.Харінгтон. Назва в науковій літературі "прижилася", а невдовзі і самі представники цього напряму (які ще недавно були відомі як неоліберали) Д.Белл, СЛшсет, Д.Мойніхен, Н.Глейзер та інші стали іменувати себе неоконсерваторами". І хоч до середини 80-х років неоконсерватизм ще не розвинувся в монолітну систему, вплив його на консервативно мислячу частину суспільства Заходу значний.

Як соціологічний напрям неоконсерватизм має чітко визначені філософсько-соціологічні максими (положення). Таких максим п'ять:

1. Те, що можна не змінювати, змінювати не потрібно.

2. Індивід не може бути розумним, розумним є загал.

3. Слід враховувати і оцінювати не тільки близькі, а й віддалені в майбутньому перспективи і наслідки.

4. Щоб суспільство було здорове, йому необхідна взаємодія різних класів, верств людей.

5. Людина за своєю природою недосконала, тому вона не може створити досконалий соціальний порядок.

Представники неоконсерватизму вважають, що держава повинна контролювати і регулювати все таким чином, щоб державні інститути не скомпрометували себе непередбаченими негативними наслідками. Тому слід впливати на суспільство через своєрідні буфери (партії, профспілки, релігійні організації). На випадок невдачі якогось соціального експерименту завжди можна зманеврувати, перекласти вину на суспільні організації як поганих провідників "правильної" політики держави. Тому бажано, щоб суспільні організації не зливалися з структурами влади: чим більший "буфер", пов'язаний з державними інститутами, тим менше державні установи мають поле для маневру. Доля цивілізації, вважають неоконсерватори, залежить від того, яка "природа" людини. На жаль, пишуть вони, в людині домінує агресивність, егоїзм, жорстокість, прагнення до бунту. Це в свою чергу призводить до соціокультурної патології і терору, національної нетерпимості.

Щоб суспільство було стабільним, необхідні соціальні підпори. Такими підпорами може бути релігія, як вважає неоконсерватор Гіртц, або культура, мистецтво і релігія разом взяті, як стверджує Белл.

Неоконсерватори вважають, що проголошення капіталізмом культу розуму і свободи в буржуазних революціях 200 років тому було глибокою помилкою, тому що розум і свобода руйнують традиції. Вони не можуть дати людині нічого істотного, тому що на сторожі життя стоять інстинкти, а не розум і свобода. Звичайно, зазначає неоконсерватор А.Гелен, коли мова йде про інстинкти, то вони розуміються в соціалізованій, ушляхетненій формі.

У концепціях теоретиків неоконсерватизму можна виділити два критерії: теоретико-методологічний і соціально-політичний.

Теоретико-методологічні критерії:

специфічна інтерпретація взаємодії "еліта — маса";

песимізм при оцінці "людської природи";

визначення суспільства як статичної і внутрішньо збалансованої системи, якій протипоказані радикальні зміни.

Соціально-політичні критерії:

пропаганда "сильної влади";

обмеження демократичних інститутів, дії механізмів внутрішньополітичного життя;

застосування збройної сили проти незадоволених.

Неоконсерватизм не є цілісним напрямом. Одна частина його представників схильна до філософсько-соціологічного осмислення механізмів дії суспільства, інша — використовує вчення для обґрунтування політичних доктрин.