Соціальна географія: навч. посібник

На сучасному етапі інтенсивно формується понятійно-термінологічний апарат соціальної географії та регіональної соціальної географії. Значний внесок у його розвиток зробили вже згадувані сучасні українські географи О. Шаблій, Ф. Заставний, М. Пістун, Я. Олійник та ін.

Під понятійно-термінологічним апаратом розуміють наукову мову тієї чи іншої галузі знань. Замість терміна понятійно-термінологічний апарат як рівноцінний вживають термінологічна система або термінологія, розуміючи під ними сукупність термінів певної галузі знань науки (виробництва, техніки, мистецтва тощо), пов'язаних з відповідною системою понять.

Термін (лат. terminus — кордон, межа, кінець) — слово чи словосполучення, яке точно позначає спеціальне поняття і його співвідношення з іншими поняттями певної галузі, науки, техніки, суспільного життя тощо. У межах системи понять тієї чи іншої науки терміни повинні бути однозначними, стилістично нейтральними. Терміни створюються внаслідок термінологізації слів загальнонародної мови, запозичення або калькування іншомовних слів. Терміни підлягають словотворним, граматичним і фонетичним правилам кожної конкретної мови.

Поняття — форма мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів та явищ реальності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної сукупності ознак. Утворення поняття — складний процес, в якому застосовують порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізацію, узагальнення й умовисновки. В мові поняття виражається словом, здебільшого іменником у називному відмінку, або словосполученням. Ознаки, що входять у поняття, становлять його зміст. Предмети, яким притаманні ознаки, відображені в змісті поняття, утворюють його обсяг. Поняття, відображаючи сутність, поглиблюють знання людини про навколишню дійсність.

Отже, під понятійно-термінологічним апаратом соціальної географи розуміють сукупність термінів, які відображають системи понять цієї галузі знань. Багатство і обширність понятійно-термінологічного апарату конкретної галузі знань є, по суті, відображенням її рівня розвитку. З розвитком науки її мова змінюється, удосконалюється, збагачується. Тобто розвиток наукового знання зумовлює тривалий і складний процес зміни понятійно-термінологічного апарату будь-якої конкретної галузі науки, удосконалення її всієї концептуальної системи. Все це не менше стосується і соціальної географії.

Формування понятійно-термінологічного апарату соціальної географії має такі специфічні особливості:

1. Світоглядне значення соціальної географії сприяє використанню у її понятійно-термінологічному апараті значної кількості філософських і загальнонаукових термінів і понять.

2. "Географічність" соціальної географії, тобто входження цієї галузі знань до системи географічних наук, детермінує використання в її межах понятійно-термінологічної системи "Географія".

3. Розвиток соціальної географії на стику географії та соціології зумовлює вживання в її межах понятійно-термінологічної системи "Соціологія".

4. Диверсикованість процесу соціалізації та галузева структура соціальної географії визначає необхідність використання у складі понятійно-термінологічного апарату соціальної географії таких понятійно-термінологічних систем, як "Людська діяльність", "Релігія", "Культура", "Освіта", "Наука" та ін.

5. Відносна молодість соціальної географії та регіональної соціальної географії є причиною того, що в наш час найважливіші для цих галузей знань понятійно-термінологічні системи "Соціальна географія" і "Регіональна соціальна географія" перебувають на стадії становлення.

6. Наукова мова соціальної географії вирізняється наявністю у її складі значної кількості абстракцій, що характерно для всіх соціальних наук, до складу яких, як відомо, входить і ця самостійна галузь знань.

7. Понятійно-термінологічний апарат соціальної географії і регіональної соціальної географії перебуває на стадії трансформації у зв'язку зі сучасними особливостями формування української термінології.

Нагадаємо, що існують й інші особливості формування понятійно-термінологічного апарату соціальної географії, пов'язані з історією розвитку, суспільства, науки загалом, а також самої соціальної географії. Аналіз усіх перелічених особливостей дає підставу дійти висновку, що вони мали вплив не лише на численність і різноманіття термінів, а й на їх структуру, формування окремих понятійно-термінологічних систем соціальної географії.

Мета розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії та регіональної соціальної географії — це таке збагачення наукової мови цих галузей знань і такий рівень розвитку їх понятійно-термінологічних систем, за допомогою яких можна було б адекватно відображати рівень розвитку об'єкта й особливості удосконалення предмета названих складових суспільної географії.

Як уже згадувалося, у соціальній географії застосовують велику кількість філософських і загальнонаукових термінів, понять. Загальнонауковий термін наука, зокрема, використовують для позначення цієї галузі знань. Серед філософських термінів — буття, відображення, символ, суспільство та ін.

Однією з форм втілення науки є наукові школи, функціонування яких передбачає боротьбу думок, творчі дискусії та критику. Наукові школи почали виникати та формуватися і в соціальній географії. Вагомий науковий доробок у царині цієї галузі знань мають представники Львівської школи О. Шаблій, Ф. Заставний, М. Книш, С. Кузик, М. Влах, І. Гудзеляк, І. Ровенчак, В. Грицевич, В. Отецький, О. Вісьтак та ін. Внаслідок діяльності таких шкіл викристалізовується істина: наука — це спосіб встановлення й усвідомлення істини. Соціальна географія — один із способів встановлення істини, тому загальнонаукові терміни істина, істинність,реальність часто фігурують у процесі вивчення її об'єкта, характеристики предмета.

Критерієм істини в науці виступає практика в усіх її компонентах (експеримент, сакральна і соціальна діяльність, внутрішній досвід пізнання тощо). Безумовно, названі загальнонаукові терміни використовуються і в соціально-географічних дослідженнях.

Основну структурну одиницю наукового знання становить теорія. Соціальна географія має власну теорію, свою теоретичну основу, завдяки якій систематизується експериментальний матеріал, організовуються науково-дослідні пошуки, дається опис, пояснення, передбачення фактів, орієнтація практичної діяльності.

Науки розвиваються за допомогою методології, методів. Очевидно, що загальнонаукові терміни методологія, методи не можуть не використовуватися в соціальній географії, регіональній соціальній географії — самостійних галузях знань.

Отже, в соціальній географії і в регіональній соціальній географи вживається чимало загальнонаукових термінів і понять, що є одним із своєрідних критеріїв істинності сакрально-географічних знань.

Оскільки і соціальна географія, і регіональна соціальна географія — науки географічні, то вони використовують значну кількість термінів, спільних для всіх географічних наук. Такі терміни об'єднуються в понятійно-термінологічну систему "Географія". Е. Алаєв поділяє цю систему на дві частини:

— поняття, які відображають сукупність наукового знання за змістом;

— поняття, що відображають сукупність наукового знання в методологічному аспекті ^*113 .

*113: {Алаев Е. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — С. 48.}

Отже, перша група понять відповідає на запитання, що вивчає географія (географічні об'єкти); друга — як вона це робить (методологія і методика географічного дослідження).

До складу першої групи понять входять елементи земної поверхні, географічні утворення й об'єкти, географічні таксони, структурні характеристики таксонів, географічні відношення, геопросторові процеси. Чи не найважливіший термін цієї групи — територія, під якою розуміють обмежену частину твердої поверхні Землі з властивими їй природними й антропогенними властивостями та ресурсами, що характеризується протяжністю (площею) як особливим видом "просторового" ресурсу, географічним положенням та іншими якостями, що виступають об'єктом конкретної діяльності чи дослідження.

У межах кожної конкретної території виділяють географічні об'єкти й утворення, серед яких розрізняють:

— географічне утворення (географічно цілісне, тобто нерозривне скупчення на земній поверхні будь-яких об'єктів чи їх ознак, що відрізняють цю територію від інших і є результатом певних процесів);

— географічне формування (коли в процесі вивчення геоторіального цілісного скупчення об'єктів або явищ увага зосереджується не на процесах, а на формі об'єкта дослідження);

— географічний об'єкт (природне чи створене людиною цілісне і відносно стабільне географічне утворення, характерне певним розташуванням на поверхні Землі, участю у формуванні та зміні ландшафту);

— об'єкт географічного дослідження (процес відношення, стан на земній поверхні, що характеризується територіальністю або геоторіальністю, комплексністю, конкретністю, картуються, впливають на стан чи розвиток географічної оболонки);

— об'єкт географічного спостереження (географічний об'єкт, котрий можна кількісно виміряти в одиницях площі, віддалі, кількості будь-яких явищ та ін.).

При цьому розрізняють об'єкти, що не мають ознак стаціонарності (мобіль), прості об'єкти (симплекс, елемент, компонент), складні об'єкти (симплекс, поєднання, група, мережа, система, комплекс та ін.).

У географічних дослідженнях самостійне значення має просторова структуризація, яка полягає у виділенні різних таксонів — територіальних (геоторіальних) одиниць, зі специфічними кваліфікаційними ознаками. Просторова структуризація, або таксонування, належить до основних методологічних прийомів або підходів у географії. Найпоширеніші такі таксони:

— ареал — геоторія, в межах якої спостерігаються такі явища чи об'єкти, яких немає на сусідніх (суміжних) геоторіях;

— зона — геоторія, в межах якої простежується однозначність показників їх інтенсивності або географічне місце точок з однозначною інтенсивністю цієї ознаки;

— район — геоторія, що за сукупністю насичення елементами відрізняється від інших територій, характеризується єдністю, взаємозв'язністю елементів, які її складають, цілісністю, що є об'єктивною умовою і закономірним наслідком розвитку цієї території;

— регіон — багатозначний термін, вживається як синонім терміна район, для позначення таксонів, що зіставляються, але належать до різних систем таксонування, для позначення будь-яких територій, що розглядаються в дослідженні, позначення територіальних одиниць певного класу в конкретній системі таксонування.

Залежно від будови таксонів виділяють їх структурні характеристики. Зокрема, для окремих частин таксонів застосовують єдиний узагальнюючий термін ділянка (ареалу, зони, району тощо). З інших структурних елементів виділяють:

— точку — в географії може означати утворення (об'єкт, ділянку тощо), розмірами якого можна нехтувати;

— центр — точка, зв'язки котрої з навколишньою геоторією (периферією) є функціональними;

— вогнище — центр, що поширює на територію потоки мобілів — речовини, інформації, енергії, людей;

— фокус — центр, у напрямі якого відбувається стягування, концентрація мобілів у вигляді тих самих потоків речовини, енергії, інформації, людей;

— ядро — ділянка таксона, в межах якої найбільшою мірою (з найбільшою щільністю, інтенсивністю) виражені ознаки цього таксона, або ділянка таксона, що концентрує максимум інформації про нього;

— периферія — територія таксона, яка протистоїть центру, вогнищу, фокусу, ядру;

— лінія — географічне місце одномірно впорядкованих точок.

Особливе значення має понятійно-термінологічна підсистема "Географічні відношення". До її складу входять:

1. Відношення між геоторією і явищами, що виражаються такими поняттями, як розміщення (розподіл явищ по геоторії), щільність (ступінь насиченості тієї чи іншої геоторії певними явищами, об'єктами; вимірюється відношенням одиниць географічного спостереження до площі геоторії), критична щільність (щільність максимального чи мінімального насичення території цими об'єктами, перевищення якої приводить до якісних змін у довкіллі), граничнодопустима щільність (рівень щільності, перевищення якого у зв'язку з тими чи іншими обставинами або причинами недопустиме або небажане), ємність території (відношення між фактичною і гранично допустимою щільністю, що повинно дорівнювати одиниці, тобто відображати стан рівноваги: коли відношення менше одиниці — територія недонасичена, коли більше — перенасичена); потенціал території (ємність території в різних умовах).

2. Відношення між таксонами, що виражається такими термінами, як кратність (збіжність меж різних таксонів при їх уявному суміщенні); покритість (відношення площі ділянки ареалу з певними об'єктами чи явищами до всієї площі ареалу); концентрація (відношення між таксонами з найвищим показником щільності явища й іншими таксонами); ієрархія (структурні відношення у середині систем таксонів). Крім того, територіально-структурні геопросторові процеси (геопросторовий процес — це послідовна зміна станів або стадій розвитку, що виявляється на поверхні землі), до яких належать диференціювання (процес зростання складності територіальної структури, збільшення диференціації, розчленування території, зростання її строкатості); нівелювання (процес, зворотний диференціюванню); концентрування (процес збільшення щільності об'єктів, явищ на одній з ділянок, зростання концентрації); деконцентрування (процес, зворотний концентруванню); стягування (переміщення об'єктів з периферії до ядра концентрації); дифузія (процес, зворотний стягуванню); поляризація (процеси, водночас характерні зворотними явищами на різних ділянках) та ін.

3. Відношення між географічними об'єктами, що визначається такими термінами, як дія (зміна одного об'єкта приводить до зміни іншого); взаємодія (взаємна зміна об'єктів при дії один на одного); зв'язки (відношення між об'єктами, що супроводжуються обміном речовиною, енергією, інформацією); процес (послідовна зміна станів або стадій розвитку об'єкта).

Отже, соціальна географія і регіональна соціальна географія як географічні науки можуть використовувати багату понятійно-термінологічну систему "Географія" у дослідженнях, розробленні та збагаченні власної теоретичної основи, подальшому розвитку цих важливих і цікавих галузей знань.

Оскільки і соціальна географія, і регіональна соціальна географія сформувалися на межах таких наук, як соціологія і географія, то поряд з понятійно-термінологічною системою "Географія" вони повинні використовувати понятійно-термінологічну систему "Соціологія". Найважливішими термінами у цій системі є "соціологія", "соціологічні об'єкти" ("людина", "сім'я", "соціальна група", "суспільство", а також "соціальний простір", "соціальний час"), "соціальні відносини" ("демографічні відносини", "національні відносини" та ін.), "соціальні процеси" (у тому числі "процес соціалізації", "рухомість населення", "стратифікація суспільства" тощо). Розкриємо зміст найголовніших понять, позначених згаданими термінами.

Соціологія — це наука про соціальні спільності, соціальні відношення, закономірності та механізми їх становлення, функціонування і розвитку.

Людина в соціології і в соціальній географії — об'єкт вивчення, одиниця спостереження.

Суспільство — одна з основоположних категорій у багатьох науках, у тому числі в соціології, соціальній географії, регіональній соціальній географії. Суспільство — багатозмістовна категорія. Нею позначають: по-перше, сукупність усіх людей на Землі; по-друге, органічне цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії індивідів та їх груп; по-третє, соціальний організм та ін.

Як уже згадувалося, соціальна географія об'єднує в понятійно-термінологічному апараті понятійно-термінологічні системи. Вони головні в складі понятійно-термінологічного апарату тих галузей знань, що формують структуру соціальної географії. Серед цих систем — "Людська діяльність", "Релігія" і "Сакральна географія", "Культура" і "Географія культури", "Освіта" і "Географія освіти", "Наука" і "Географія науки" та ін. Розкриємо їх особливості на прикладі понятійно-термінологічних систем "Релігія" і "Сакральна географія".

Згадана система формувалася тисячоліттями, тому до її складу входять терміни і поняття, які в сучасних наукових дослідженнях трактуються по-різному через складність перекладу, що дуже часто унеможливлює однозначне тлумачення їх змісту. Саме тому деякі терміни і поняття цієї системи потребують осучаснення через пошук зрозумілих і загальноприйнятих українських аналогів.

Понятійно-термінологічна система "Релігія" має кілька підсистем: "Культові споруди", "Культові дійства", "Священні книги", "Релігійні свята", "Релігійна освіта" та ін. Найголовніша особливість усіх підсистем та, що їх поняття позначаються специфічними термінами у межах кожної конфесії (наприклад, культова споруда у православному християнстві — церква, католицизмі — костел, в ісламі — мечеть). Однак найцікавіше, що в багатьох випадках, навіть у межах однієї конфесії чи вірування, застосовуються різні терміни для визначення одних і тих самих понять, коли ці конфесії розглядаються в межах різних країн (наприклад, священнослужитель православної конфесії України — священик, Росії — піп, Польщі — ксьондз). Тобто всі поняття і терміни названих підсистем характеризуються географічними ознаками, які зумовлені ареалом поширення конфесій в світі, розповсюдженням їх в тих чи інших країнах тощо. Крім того, до складу понятійно-термінологічної системи "Релігія" входять суто географічні терміни, тобто "прив'язані" до конкретної території. Як приклад можна навести термін єпархія (грец. eparchia — область). Ним визначають основну церковно-адміністративну територіальну одиницю (округ) у Православній, Католицькій, Англіканській церквах (єпархія очолюється єпископом, в Росії — єпархіальним архієреєм; в Україні виникла за часів Київської Русі в X ст. під час запровадження християнства).

У понятійно-термінологічній системі "Релігія" є терміни, що відображають релігійні (сакральні) процеси: сакралізація, церквоутворення, сектоутворення тощо.

Отже, понятійно-термінологічна система "Релігія", яка в повному обсязі використовується в сакральній географії, є не лише її окрасою, не лише надзвичайно багатою, обширною і різноманітною, а й консервативною. Вона потребує удосконалення, осучаснення, українізації, але в розумних межах.

Понятійно-термінологічна система "Сакральна географія" почала формуватися з появою аналогічного терміна, що стало юридичним свідченням народження нової науки. До складу понятійно-термінологічної системи "Сакральна географія" входять такі терміни:

— об'єкт дослідження сакральної географії (людина, конфесійні й інші спільноти людей, суспільство);

— предмет дослідження сакральної географії (територіальна організація сакральної життєдіяльності людини, конфесійних та інших груп населення, суспільства в умовах співіснування і співвідношення сакрального (священного) простору і часу та реальних конкретних геопросторово-часових координатах);

— сакрально-географічні комплекси (поєднання конфесійних спільностей людей, сакральної інфраструктури тощо);

— сакральна поведінка людини, різних груп людей, суспільства у конкретних геопросторово-часових координатах;

— сакральна інфраструктура (сукупність культових та інших споруд, які забезпечують сакральну життєдіяльність людини, груп людей, суспільства);

— сакральний (священний) простір (простір, що формується сакральними об'єктами, явищами і процесами, в межах якого реалізується сакральна поведінка людини, групи людей);

— сакральний (священний) час — це час, пов'язаний з релігійними дійствами, подіями, явищами, процесами, який існує поза реальним часом і створює у людей ілюзію вічного буття;

— територіальні сакральні системи (ТСС), до складу яких входять: а) функціональне ядро — сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи — надання релігійних послуг населенню (церкви, монастирі, лаври); б) сукупність закладів, установ і підприємств релігійної інфраструктури; в) сукупність закладів, установ і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (церковні школи і шпиталі та ін.); г) сукупність закладів, інституцій управління релігійним життям і діяльністю.

Зазначимо, що територіальні сакральні системи можуть мати власні назви, які залежать від розмірів території (наприклад, Західний релігійний район). Територіальні сакральні системи формують власний сакральний простір і час, що, накладаючись на геопросторово-часові координати, детермінують життя людини, групи людей, котрі використовують саме ці сакральні системи.

Сакральна географія, як і кожна інша наука, з розвитком збагачується новими власними термінами, поняттями. Крім того, вона використовує численні терміни та поняття інших наук, зокрема таких, як логіка, етика, естетика (знак, значення, совість, краса, милосердя).

На сучасному рівні розвитку сакральної географії важливо реєструвати всі терміни і поняття, якими вона користується, і видати спеціальний понятійно-термінологічний словник. До такого словника повинні увійти терміни, що відповідають таким головним вимогам: значення терміна має бути постійним і відповідати одному поняттю в межах певної терміносистеми; точність терміна — відповідність значення терміна обсягу і змісту поняття; однозначність терміна — усунення багатозначності в єдиній терміносистемі; термін не може мати синонімів (факультативна вимога); термін має бути зручним для утворення нових похідних термінів; термін має відповідати нормам і правилам української мови. Всі відібрані для вміщення до словника терміни повинні бути обговорені на спеціальних науково-термінологічних семінарах або конференціях. Досвід такої роботи існує. Наприклад, у Львові в 90-х роках було проведено кілька міжнародних конференцій з проблем науково-технічної термінології, де обговорювались прикладні аспекти українського терміноутворення, певні аспекти формування української науково-технічної термінології, питання української науково-термінологічної спадщини у світлі сучасних проблем, актуальні проблеми відродження та розвитку української термінології, а також проблеми формування понятійно-термінологічного апарату соціальної географії, в тому числі сакральної географії. Аналогічні питання розглядалися і на конференції "Проблеми географії України" у Львові 25—27 жовтня 1994 р.

Отже, сакральна географія має багатий і різноманітний понятійно-термінологічний апарат, який безперервно розвивається, примножується, удосконалюється.

Перед новою галуззю знань — сакральною географією — постало завдання найближчим часом узгодити національну і міжнародну сакрально-географічну термінологію, виробити методологічні засади подальшого розвитку українських терміносистем, залучити українських термінологіє для розроблення міжнародних сакрально-географічних понятійно-термінологічних словників.

Отже, беручи до уваги особливості становлення і розвитку понятійно-термінологічних систем "Релігія" і "Сакральна географія", ми можемо узагальнити особливості сучасного стану розвитку інших понятійно-термінологічних систем, які є основними у відносно самостійних галузях знань соціальної географії. Серед таких особливостей найважливіші:

— спостерігається історичне нашарування змісту, що часто унеможливлює однозначне тлумачення дефініцій у складі сучасних понятійно-термінологічних систем наук, які входять до складу соціальної географії, а також регіональної соціально-географічної науки;

— формування понятійно-термінологічних систем наук, що входять до складу соціальної географії, а також регіональної соціально-географічної науки, беруть, зазвичай, початок від виникнення офіційних назв цих наук;

— усі понятійно-термінологічні системи наук, які входять до складу соціальної географії, а також регіональної соціально-географічної науки, містять власне трактування соціального простору і соціального часу, що формується у межах відповідних соціальних територіальних систем;

— всі вони використовують низку термінів і понять таких наук, як логіка, етика, естетика;

— склад та зміст понять і термінів усіх понятійно-термінологічних систем, наук, що входять до складу соціальної географії, а також регіональної соціально-географічної науки, засвідчують необхідність здійснення узгодження національної та міжнародної соціально-географічної термінології, вироблення методологічних засад подальшого розвитку українських терміносистем, залучення українських термінологів для розроблення міжнародних соціально-географічних понятійно-термінологічних словників.

Крім того, більшість термінів і понять, фактично всіх згаданих понятійно-термінологічних систем, знайшли місце у нормативно-правових і законодавчих актах України. І, нарешті, дуже важливою особливістю є те, що в усіх складових соціальної географії та в регіональній соціальній географії використовується понятійно-термінологічна система "Інформатизація", яка активно розвивається останнім часом в Україні. Низка понять і термінів цієї системи також закріплені у нормативно-правових і законодавчих актах України, зокрема в Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 p. № 2657-ХІІ. Найважливіші з них:

— база даних — іменована сукупність даних, що відображає стан об'єктів та їх відношень у визначеній предметній галузі;

— база знань — масив інформації у формі, придатній до логічної і смислової обробки відповідними програмними засобами;

— геоінформаційні системи — сучасні комп'ютерні технології, що дають змогу поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного зразка (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо);

— засоби інформатизації — електронні обчислювальні машини, програмне, математичне, лінгвістичне й інше забезпечення, інформаційні системи або їх окремі елементи, інформаційні мережі та мережі зв'язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій;

— інформатизація — сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку та використання інформаційних систем, мереж, ресурсів, інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки;

— інформаційна послуга — дії суб'єктів стосовно забезпечення споживачів інформаційними продуктами;

— інформаційна технологія — цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, роззосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування;

— інформаційний продукт (продукція) — документована інформація, підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів;

— інформаційний ресурс — сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо);

— інформаційний суверенітет держави — здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою дотримання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави;

— локалізація програмних продуктів — приведення програмних продуктів, які використовуються в Україні, відповідно до законів України й іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами, що діють в Україні;

— окреме завдання — комплекс проектів інформатизації, взаємопов'язаних і взаємопогоджених за термінами реалізації, складом виконавців і спрямованих на досягнення конкретних цілей;

— проект інформатизації — комплекс взаємопов'язаних заходів, зазвичай інвестиційного характеру, що узгоджені за часом, використанням певних матеріально-технічних, інформаційних, людських, фінансових та інших ресурсів і мають на меті створення заздалегідь визначених інформаційних і телекомунікаційних систем, засобів інформатизації й інформаційних ресурсів, які відповідають певним технічним умовам і показникам якості.

Наведені терміни і поняття — найосновніші в сфері інформатизації та комп'ютерних технологій з-поміж тих, що можуть бути застосовані в сфері соціальної географії. Безумовно, в найближчій перспективі понятійно-термінологічний апарат з цієї тематики не лише збагатиться, а й удосконалиться. Його використання в царині соціальної географії — вагомі кроки на шляху побудови інформаційного суспільства.

Отже, незважаючи на багатий і різноманітний понятійно-термінологічний апарат соціальної географії, регіональної соціальної географії, він продовжує розвиватися й удосконалюватися, що засвідчує закономірний поступ цих галузей знань.