Соціальна географія: навч. посібник

Автор: | Рік видання: 2007 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 349

3.2. Створення та розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії початку XXI ст.

Актуальність створення і розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії безперечна: нові теорії та побудовані на їх основі концепції дають змогу по-новому конструювати практичну діяльність. Розроблення нової парадигми суспільно-географічної науки сприятиме активізації створення нових концепцій і теорій у соціальній географії.

Загалом під соціальною теорією ми розуміємо теоретичні уявлення про соціальні процеси та явища, функціонування соціальної сфери, соціальні відносини, що ґрунтуються, з одного боку, на логіці й історичному досвіді, а з іншого, — на теоретичних концепціях, поглядах вчених-економістів. Дуже часто такі теоретичні уявлення підтверджуються соціальними законами, які встановлюються на основі досвіду, практичної діяльності, виявляються через наукові дослідження. Соціальні закони — це особливі групи необхідних, істотних, стійких відношень (взаємозв'язків), які визначають розвиток, структуру та функціонування соціальних явищ і процесів. Основні риси цих відношень (взаємозв'язків): об'єктивність, необхідність, обов'язковість вияву, автономність.

Побутує думка, що соціальні закони, на відміну від фізичних, не володіють всезагальністю. Як аргумент висувається теза, що природа людини — розумної істоти — виявляється в її соціальній поведінці, зумовленій не лише об'єктивними законами й суб'єктивною волею людей. На нашу думку, так однозначно стверджувати не можна. Адже такі всезагальні чи універсальні закони, як циклічність розвитку, загальна теорія систем, властиві й соціальним явищам, об'єктам, системам. Достатньо нагадати закон економічних циклів, зокрема довгострокових циклів або "довгих хвиль" Н. Кондратьєва, які дублюються соціальними циклами. Це означає, що маємо право стверджувати про існування закону соціальних циклів. Всезагальні чи універсальні закони діють незалежно від суб'єктивної волі людей.

В науковій літературі сформувалися й інші погляди. На думку Б. Прикіна, будь-які дії, що відбуваються у природі, в тому числі в природних і штучних процесах обміну, здійснюються та підпорядковуються, насамперед, економічному полю зовнішнього середовища, котре переміщується за градієнтом цілеспрямованих дій у геосистемі *141 . Отже, в цьому випадку економічним законам відводиться пріоритетне значення: формується думка, що всі інші закони випливають з економічних. Звідси можна дійти висновку, що соціальні закони — похідні від економічних.

*141: {Прыкин Б.В. Новейшая теоретическая экономика. Гиперэкономика (концепции философии и естествознания в экономике). – С. 283. }

Водночас існує низка фізичних законів, які виявляються і в економічній, і в соціальній сфері, але дотепер ще не досліджені. Зокрема, ми висували гіпотезу про існування різних полів (соціального, економічного, мотиваційного, зокрема трудового мотиваційного, інформаційного та ін.), природа яких подібна до природи фізичних полів. Ці поля не лише суттєво впливають на економічні й соціальні процеси та явища, а й становлять одночасно їх органічну складову.

Зазначимо, що великі чи загальні для великих груп соціальних явищ закони, пов'язані, наприклад, із розвитком соціальної структури населення або з розвитком соціальної інфраструктури, цілком справедливо вважають радше закономірностями, аніж законами. Адже вони виявляються як соціальні, реально існуючі, повторювальні, істотні зв'язки суспільного життя у межах конкретного соціального простору і соціального часу, що мають місце в конкретних геопросторово-часових координатах.

У регіональних дослідженнях серед соціальних закономірностей величезний інтерес викликають, на нашу думку, закономірності розміщення елементів соціальної сфери, зокрема об'єктів соціальної інфраструктури як найзагальніші об'єктивні причинно-наслідкові відносини між територією (територіальними факторами) і соціальними об'єктами, явищами та процесами, відображення тяжіння окремих елементів соціальної сфери до територій з особливими характеристиками (наприклад, культових споруд до священних місць), а також як відображення специфіки територіальної організації діяльності населення (концентрація і дисперсність, спеціалізація і комплексність, комбінування і кооперування) та розселення. Водночас терміни "закон" і "закономірність" можна використовувати як синоніми (до речі, в економічній науці саме така ситуація має місце). Зокрема, йдеться про закон територіального розподілу праці й закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному та спеціалізації країн у міжнародному поділі праці; закон територіальної інтеграції праці та закономірність комплексного розвитку держави і регіонів та ін.

Безсумнівно, особливості розвитку соціальної сфери регіону детермінуються вибраною стратегією його розвитку на найближчу і віддаленішу перспективу.

Стратегія розвитку регіону — сукупність цілей, спрямованих на досягнення довготермінової мети його розвитку, що охоплює напрями, завдання та пріоритети соціально-економічного розвитку і комплекс відповідних заходів, дій, рішень. У цьому випадку під регіоном розумітимемо, згідно з діючим законодавством України, територію адміністративної області чи кількох областей.

Стратегія розвитку будь-якого об'єкта дослідження, у тому числі регіону, — ієрархічна, тобто "складна по вертикалі": вона — складова частина стратегії вищого ґатунку і сама складається зі сукупності стратегій, що її формують. Крім того, вона "рівноцінна" аналогічним стратегіям на тому ієрархічному рівні, на якому перебуває сама, тобто становить відносно самостійну ланку в "ланцюгу горизонталі".

Все сказане, безумовно, стосується і стратегії соціально-економічного розвитку регіону. Надстратегією стратегії соціально-економічного розвитку області є національна соціально-економічна стратегія. Наголосимо, що стратегія соціально-економічного розвитку області в обов'язковому порядку повинна узгоджуватися з надстратегією.

Стратегія соціально-економічного розвитку області на регіональному рівні повинна розглядатися як суперстратегія. Суперстратегія розглядається переважно як економічна модель розвитку регіону. В її складі можна виділити стратегії другого порядку (рівня), тобто стратегії, що входять до складу суперстратегії. Стратегію соціального розвитку регіону відносять, зазвичай, до стратегій другого порядку.

Ми вважаємо за доцільне виділяти кілька підходів для визначення характеристик стратегій другого порядку: за наявністю кількості фінансових ресурсів і часовими можливостями їх освоєння (мінімалістська, проміжна, максималістська, змішана стратегії), за сферами впливу на розвиток господарського комплексу (стратегія спеціалізації господарства, стратегія територіального розвитку, стратегія екологічного розвитку) тощо.

Суперстратегія — це найголовніша ціль, місія розвитку регіону.

З погляду розвитку соціальної сфери регіону визначення суперстратегії його розвитку – найвагоміше завдання.

Оскільки, як уже зазначалось, суперстратегія розглядається переважно як економічна модель розвитку регіону, то спробуємо визначити типи таких моделей в умовах сучасної України.

На нашу думку, виникло формування чотирьох можливих типів економічних моделей розвитку регіонів України у найближчій і віддаленішій перспективі:

— нова модель економічного зростання з екзогенним технологічним прогресом;

— нова модель економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом;

— нова економічна модель сталого (збалансованого) розвитку;

— нова економічна диверсифікована модель змішаного типу.

Розглянемо наше бачення змісту суперстратегій.

Нова економічна модель з екзогенним технологічним прогресом відома давно. За таким типом економічної моделі, наприклад, розвивалися регіони впродовж існування Радянського Союзу; зовнішнім середовищем для них у той час виступала вся територія колишнього СРСР. При цьому регіонам за допомогою адміністративних методів нав'язувалися "зверху" всі параметри розвитку (демографічні, економічні тощо). У межах цієї моделі втілювалася в життя стратегія адміністративного командного тиску, яка передбачала широкий діапазон міжгалузевих, міжгосподарських, далеко віддалених затратних зв'язків, побудованих з ідеологічних міркувань, що мали на меті збереження цілісності імперії та зміцнення рабського становища у ній окремих регіонів.

Упродовж трьох десятиліть, починаючи з середини 50-х і до середини 80-х років, у економічній науці панувала розроблена в межах неокласичної теорії концепція екзогенного, тобто привнесеного в економічну систему ззовні, технологічного прогресу. Вона була обґрунтована у працях Р. Солоу, Я. Тінбергена, Р. Харрода, Дж. Хікса та ін. Дослідження, зроблені в різний час на масиві статистичних даних США, підтверджували тією чи іншою мірою ефективність екзогенного технологічного прогресу. Однак у той період під екзогенним технологічним прогресом розуміли всі фактори лише виробництва (у тому числі працю і капітал, які були переважно власними). На думку економістів-теоретиків, реалізація цієї моделі у країнах, що одержали доступ до найсучасніших світових технологій, зумовила б отримання траєкторії їх рівнозважувального зростання. Як засвідчив досвід розвитку країн світу в другій половині XX ст., таке твердження може стосуватися лише розвинутих країн.

На сучасному етапі розвитку актуальність питання про моделі економічного зростання з екзогенним технологічним прогресом не зменшилася. Але у XXI ст. повинні розвиватися якісно нові моделі економічного зростання з екзогенним технологічним прогресом. Ці моделі повинні передбачати прискорений кількісно-якісний розвиток територіальної суспільної системи за рахунок привнесення в будь-яку досліджувану територіальну суспільну систему передових світових технологій, що торкаються всіх сфер життєдіяльності суспільства. Тобто, йдеться про найсучасніші інформаційні, фінансові, виробничі, навчально-освітні, підприємницькі, управлінські й інші технології. Ці моделі мають ґрунтуватися на екзогенних установках у сфері праці, суть яких полягає не лише у запрошенні на ключові посади в регіоні спеціалістів з-поза його меж, а й на акцентах в освітніх програмах для підготовки спеціалістів у місцевих навчальних закладах на використанні зовнішнього стосовно регіону досвіду практики господарювання.

В наш час кожен регіон України може прийняти нову перспективну модель економічного зростання з екзогенним технологічним прогресом. При цьому може бути зроблена ставка на розвиток усієї суспільної системи області з перевагою на розвиток галузей спеціалізації чи на розвиток певної галузі. У будь-якому випадку повинен мати місце імпорт найсучасніших інформаційних, фінансових, виробничих, навчально-освітніх, підприємницьких, управлінських і, безумовно, трудових технологій. Наприклад, коли буде зроблена ставка переважно на розвиток такої однієї галузі як туризм, то в цьому випадку використання туристичного потенціалу регіону на рівні отримання прибутків, які б забезпечили його повноцінне використання, повністю залежало б у найближчій і навіть віддаленішій перспективі від зовнішнього споживача, тобто від екзогенних факторів. При цьому створення сучасної туристичної інфраструктури, підготовка кадрів для праці у цій сфері повністю детермінувалася екзогенними факторами. Обов'язкове також залучення ззовні значної за розмірами частки спеціалістів для праці у згаданій сфері. Все сказане засвідчує, що стратегія соціального розвитку регіону, тобто стратегія другого порядку, яка викристалізовується в умовах формування нової економічної моделі з екзогенним технологічним прогресом, становитиме нову соціальну модель з екзогенним технологічним прогресом.

Моделі економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом з'явилися у 80-х роках XX ст. Вони почали дуже швидко завойовувати передові позиції в світовій економічній думці. Практично всі моделі цього типу, розроблені американськими, англійськими й іншими західними економістами, ґрунтувалися на ідеї накопичення людського капіталу. Передбачалася можливість генерації всередині територіальної суспільної системи внутрішніх позитивних змін макроекономічних показників внаслідок накопичення людського капіталу, який має змогу індукувати збільшення ефекту при відповідних масштабах виробництва. На зламі XX і XXI ст. саме ці моделі викликали особливо великий інтерес у зв'язку з необхідністю стимулювання розвитку слаборозвинутих країн. Адже у зв'язку з їх впровадженням можна передбачити;

— величину ефекту залежно від масштабу ресурсів, втягнених у процес отримання нового знання;

— можливості впливу на темпи довгострокового економічного зростання з допомогою відповідної політики владних структур, від яких безпосередньо залежить стимуляція накопичення людського капіталу;

— особливості розвитку економічного простору, вплив на цей простір процесів глобалізації та дезінтеграції.

Ми уявляємо дещо інший ракурс побудови моделі економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом у наш час. Це така нова модель, параметри якої адаптовані до умов регіонального розвитку сучасної України. При цьому нова модель економічного зростання з ендогенним технологічним прогресом може бути створена на базі наявних і можливих у регіоні науково-технічного потенціалу, підприємницьких можливостей трудового потенціалу, здатних забезпечити новий технологічний прогрес (наприклад, в області може бути створений комплекс сучасних виробництв на новітніх технологічних засадах). Вона ґрунтується переважно на створенні та використанні внутрішніх найсучасніших інформаційних, фінансових, виробничих, навчально-освітніх, підприємницьких, управлінських і трудових технологій. Отже, стратегія соціального розвитку регіону, тобто стратегія другого порядку, яка формуватиметься на основі нової економічної моделі з ендогенним технологічним прогресом, і становитиме нову соціальну модель з ендогенним технологічним прогресом.

Нова економічна модель сталого (збалансованого) розвитку — це така економічна модель, згідно з якою використання всіх видів ресурсів і обсяги виробництва повинні узгоджуватися з потребами населення на той чи інший часовий горизонт.

Безумовно, кожен регіон може зробити основну ставку на економічну модель сталого розвитку, хоча ця модель має суттєві недоліки (див. далі). На думку декотрих фахівців, економічну модель сталого (збалансованого) розвитку доцільно прийняти як стратегічну для перспективного розвитку України загалом. Під сталим (узгодженим, збалансованим або зрівноваженим) розвитком (sustainable development) розуміють максимізацію чистих вигод економічного розвитку за умови збереження природних ресурсів. Таку концепцію запропонували економісти у 80-х роках XX ст., котрі висували питання про використання відновлюваних природних ресурсів з інтенсивністю, що не перевищує їх регенеративну здатність, а невідновлюваних — з оптимальною ефективністю, яка передбачає заміщення використання природних ресурсів технічним прогресом.

Концепція сталого розвитку була детально обговорена на зустрічі голів урядів країн-членів ООН 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Вона передбачає біоцентристський, тобто протилежний антропоцентристському варіант забезпечення життєвих потреб суспільства і поліпшення якості життя, коли до ключових проблем людства відноситься екологічна безпека планети, гарантоване збереження біосфери у стабільному стані, споживання природних ресурсів без перевищення межі їх відновлення (для невідновних — мінімізоване, або відкинене). Безумовно, економічна модель сталого розвитку регіону — це така модель, яка повинна враховувати інтереси теперішніх і майбутніх поколінь у його межах, природні, фінансові й інші можливості області стосовно розв'язання демографічних і технологічних проблем, а також можливості міжнародної співпраці у цьому напрямі.

Деякі сучасні спеціалісти вважають, що економічна модель сталого розвитку надзвичайно актуальна для адміністративних областей, інші наголошують на ймовірності припинення розвитку будь-якої територіальної суспільної системи без привнесення енергії, інформації, ресурсів, товарів ззовні при застосуванні саме цієї моделі.

Аналізуючи сказане, економічну модель сталого соціально-економічного розвитку області можна розглядати як суперстратегію, що відображає максимізацію вигод і умов життєдіяльності населення при збереженні в стані рівноваги екогомологічної суперсистеми у межах регіону, до складу якого входять переважно такі головні взаємоузгоджені стратегічні напрями;

— ефективний розвиток економіки в межах регіону;

— оптимальне формування соціальної сфери;

— повноцінне використання трудового потенціалу (модель повної зайнятості);

— ефективна зовнішньоекономічна діяльність;

— раціоналізація розвитку місцевого господарства регіону;

— оптимізація інвестиційних процесів;

— удосконалення територіального розвитку обласної територіальної суспільної системи.

Підсумком розроблення та реалізації економічної моделі сталого розвитку області має бути забезпечення соціально-економічної регенерації (якісного відродження) її господарського комплексу в умовах ефективної взаємодії влади і суб'єктів усіх видів економічної діяльності з метою підвищення якості та поліпшення способу життя населення краю.

Наголосимо, що реалізація цієї моделі вимагає підготовки населення до життєдіяльності в умовах жорсткої економії ресурсного потенціалу області.

Отже, стратегія соціального розвитку регіону, тобто стратегія другого порядку, яка формуватиметься на основі нової економічної моделі сталого (збалансованого) розвитку, становитиме нову соціальну модель сталого (збалансованого) розвитку.

Нова економічна диверсифікована модель (змішаного типу). Названі типи нових економічних моделей можна віднести до "чистих" моделей, які складно реалізувати в практиці суспільного розвитку. Зазвичай, переважна більшість економічних моделей — це моделі змішаного типу. Вони передбачають частковий імпорт передових світових технологій, що торкаються всіх сфер життєдіяльності суспільства, при створенні й використанні внутрішніх найсучасніших інформаційних, фінансових, виробничих, навчально-освітніх, підприємницьких, управлінських, трудових та інших технологій.

Однак основна увага, безумовно, повинна бути звернена на створення і повноцінне використання внутрішніх найсучасніших інформаційних, фінансових, виробничих, навчально-освітніх, підприємницьких, управлінських та інших технологій. Обов'язково мають здійснюватися заходи, спрямовані на узгоджене використання окремих видів ресурсів із масштабами виробництва, потребами населення на той чи інший часовий горизонт. Така модель вимагає особливих підходів до подальшого конструювання і розвитку території регіону. Суть цих підходів полягає в максимальному використанні існуючого інфраструктурного потенціалу області. Цього можна досягти, коли в області створити міжрайонні об'єднання, в межах яких будуть концентруватися і використовуватися за розробленою програмою мінерально-сировинні ресурси, товари, технології, людські й інші ресурси. Існують різні варіанти створення таких об'єднань.

Внаслідок цього стратегія соціального розвитку регіону, тобто стратегія другого порядку, яка формуватиметься на основі нової економічної диверсифікованої моделі (змішаного типу), буде новою соціальною диверсифікованою моделлю (змішаного типу).

Очевидно, на основі сказаного ми можемо говорити про наявність закону відповідності соціальної моделі розвитку регіону економічній моделі.

Безумовно, при виборі економічної моделі чи суперстратегії соціально-економічного розвитку регіону необхідно орієнтуватися насамперед на стратегічні установки у соціальній сфері. Розроблені нами найважливіші стратегічні установки у соціальній сфері, аналіз факторів їх реалізації та ймовірні наслідки в соціально-економічному середовищі регіону після втілення цих стратегічних установок у життя подані в табл. 3.1.

Дані таблиці засвідчують, що реальнішою для виконання е нова економічна диверсифікована модель змішаного типу, а отже, і нова соціальна модель диверсифікованого типу, оскільки саме ця суперстратегія передбачає максимальне збереження з невеликим підсиленням окремих тенденцій, що склалися в ретроспективі останнього десятиріччя. Коли ж ця суперстратегія буде визнана в тому чи іншому регіоні домінуючою, то певні негативні тенденції його соціально-економічного поступу, зокрема розвитку соціальної сфери, збережуться, а окремі проблеми можуть загостритися.

Використовуючи існуючі в Україні розроблення стратегічного розвитку суспільних територіальних систем, ми виділили такі групи стратегій у межах суперстратегії соціально-економічного розвитку областей, характерні для умов перехідного періоду:

1. Максималістські стратегії — зорієнтовані на максимально можливе використання всіх резервів у межах регіону (власних і залучених), які спрямовані на зростання його міждержавної, національної та регіональної ролі.

2. Унікальні стратегії — розробляються для розв'язання цілком нового завдання, спеціально висунутого суспільством чи органами управління, для області.

3. Проміжні стратегії — ґрунтуються на реконструктивних заходах косметичного характеру.

4. Мінімалістські стратегії — орієнтуються лише на місцеві ресурси та резерви і спрямовані на виживання регіону як системи (політичної, економічної, соціальної) та збереження його ролі й функцій, здобутих областю у ретроспективному періоді.


Таблиця 3.1.

Стратегічні орієнтири у соціальній сфері в розрізі суперстратегій — ймовірних нових економічних моделей розвитку регіону

Вид моделі Стратегічні орієнтири у соціальній сфері Фактори реалізації стратегічних орієнтирів Наслідки: можливі ситуації у соціально-економічному середовищі регіону
лімітуючі стимулюючі
1 2 3 4 5
Нова модель економічного зростання з екзогенним технологічним прогресом Різке переважання кількості в'їжджаючих у регіон над виїжджаючими. Значна частка серед в'їжджаючих у регіон іноземців з високим рівнем кваліфікації, спеціалістів рідкісних професій. Різке переважання в структурі в'їжджаючих осіб з вищою освітою, висококваліфікованих спеціалістів, науковців. Встановлення вищої оплати праці для висококваліфікованих спеціалістів, науковців. Надання гарантій для висококваліфікованих спеціалістів, науковців на медичне забезпеченняПершочергове забезпечення приїжджих висококваліфікованих спеціалістів, науковців належними умовами праці, житлом, відпочинкомПропаганда переваг цієї суперстратегії серед працюючих та інших верств населення. Відсутність коштів на створення необхідної кількості нових місць прикладання праці для приїжджих. Нестача належної кількості і якості житла для приїжджих. Слабкий розвиток сфери охорони здоров'я. Складність адаптації приїжджаючих у нових умовах життєдіяльності Можливість прискорення соціально-економічного розвитку регіону внаслідок залучення спеціалістів ззовні. Можливість отримати за короткий час ззовні ноу-хау в різних сферах економіки. Бажання приїжджих жителів знайти кращі умови для життєдіяльності Зростання суспільного розуму та менталітету регіону. Розширене відтворення населення. Активізація участі населення у суспільно-політичному житті регіону. Порушення сформованої етнічної, релігійної, соціальної й інших структур населення регіону. Ускладнення міжконфесійної ситуації. Різке зростання майнового розшарування в суспільстві. Погіршення криміногенної ситуації
Нова економічна модель з ендогенним технологічним прогресом Перевищення кількості виїжджаючих над в'їжджаючими. Фінансування навчання за межами регіону, в т. ч. за кордоном з умовою повернення для праці в регіоні. Встановлення вищої оплати праці для місцевих висококваліфікованих спеціалістів, науковців. Першочергове забезпечення місцевих фахових спеціалістів, науковців належними умовами праці, житлом, відпочинком. Надання гарантій для місцевих висококваліфікованих спеціалістів, науковців на медичне забезпечення. Першочергове забезпечення місцевих висококваліфікованих спеціалістів, науковців належними умовами праці, житлом, відпочинком. Пропаганда переваг цієї суперстратегії серед працюючих та інших верств населення Відсутність коштів на створення необхідної кількості нових місць прикладання праці для місцевихНестача належної кількості і якості житла для місцевихСлабкий розвиток сфери охорони здоров'я Можливість прискорення соціально-економічного розвитку регіону власними силамиМожливість отримати за короткий час ноу-хау в різних сферах економіки власними силамиБажання місцевих жителів жити краще Зростання суспільного розуму та менталітету регіонуРозширене відтворення населенняАктивізація участі населення у суспільно-політичному житті регіонуКонсолідація етнічної, релігійної, соціальної та інших структур населення регіонуПоліпшення міжконфесійної ситуаціїРізке зростання майнового розшарування в суспільствіПогіршення криміногенної ситуації

Закінчення табл . 3.1

1 2 3 4 5
Нова економічна модель сталого (збалансованого) розвитку Рівновага між виїжджаючими та в'їжджаючимиЗабезпечення постійного простого відтворенняПропаганда серед населення скромних стандартів умов проживання Складність формування і втілення в життя конкретних стандартів середовища й умов життєдіяльності Бажання зберегти максимально середовище життєдіяльності, ресурси для майбутніх поколінь Рівновага між потребами населення та ресурсним забезпеченнямПоліпшення екологічної ситуації
Нова економічна диверсифікована модель змішаного типу Використання для збільшення кількості спеціалістів усіх можливостей. Стимулювати бажання населення підвищувати власний освітній і кваліфікаційний рівень Використання всіх місцевих ресурсів Бажання мінімально порушувати усталені норми та ритм життя Диверсифікація видів економічної діяльності

Ідеальним варіантом можна було б вважати розроблення стратегій соціально-економічного розвитку регіону першої групи. Ці стратегії, по суті, — стратегії піонерного розвитку області, що дасть змогу в перспективі перетворити її на потужне ядро соціально-економічного розвитку світового та національного рівня. В цьому випадку може виникнути нерівномірність перспективного розвитку області у розрізі видів економічної Діяльності та посилення строкатості з погляду рівня розвитку окремих елементів регіональної системи.

За умов прийняття проміжної стратегії як домінуючої можна буде призупинити негативні процеси соціально-економічного розвитку регіону, застосовуючи і реалізовуючи диверсифіковані суперстратегії змішаного типу та закладаючи фундамент для переходу до універсальної стратегії після 2007 р. З названих трьох стратегій саме універсальна стратегія повинна бути інвестиційно-активною, динамічно конкурентоздатною, з орієнтацією на розвиток пріоритетних видів діяльності. При орієнтації на інші суперстратегії стратегічні сценарії дій можуть бути іншими.

Реалізація універсальної стратегії у межах нової економічної диверсифікованої моделі змішаного типу має шанс стати плацдармом для орієнтації на нову економічну й соціальну моделі з ендогенним технологічним прогресом у віддаленішій перспективі (після 2010 p.).

Отже, суперстратегія соціально-економічного розвитку області повинна бути життєво важливим і вкрай необхідним управлінським інструментом. Це можливе лише в тому випадку, якщо її зміст і напрям узгоджується з інтересами населення регіону загалом і зі структурою влади. Застосування суперстратегії повинно обов'язково мати Ґрунтовно розроблену систему стратегічних орієнтирів у соціальній сфері. В цьому зв'язку реалізація стратеги вимагає постійної трансформації органів управління, методів управління, кваліфікації управляючих. Лише в такому випадку можна надіятись на успіх у практиці розбудови регіонів XXI ст,