Соціологія: пер. с англ.

Десь після року гра починає посідати велике місце в житті дитини. Спочатку дитина грається переважно сама, але все більше й більше вимагає, щоб хтось грався з нею. Через гру діти далі вдосконалюють координацію свого тіла і збагачують своє знання світу дорослих. Вони розвивають у собі нові вміння й активно переймають поведінку старших.

У своєму ранньому дослідженні Мілдред Партен виділила кілька категорій стосовно розвитку гри, які приймаються і використовуються всіма і сьогодні (Parten, 1932). Насамперед малі діти віддаються незалежній грі самотою. Навіть перебуваючи в товаристві інших дітей, вони граються самостійно, не звертаючи уваги на те, що роблять інші. Після цього настає період паралельної активності, коли дитина копіює те, що роблять інші, але не намагається втручатися до їхньої діяльності. Потім (десь у віці трьох років) діти все більше й більше включаються до асоціативної ери, в якій вони співвідносять свою поведінку з поведінкою інших. Кожна дитина ще діє так, як їй хочеться, але вже звертає увагу й реагує на те, що роблять інші. Ще пізніше, приблизно в чотири роки, діти включаються до сумісної гри, тобто діяльності, яка вимагає, щоб кожна дитина співпрацювала з іншою (як у грі в "тата й маму").

Протягом періоду від одного до чотирьох-п'яти років дитина також навчається дисципліни та самоконтролю. Передусім це означає навчитися контролювати і відповідно справляти свої фізіологічні потреби. Діти засвоюють культурні гігієнічні звички (процес важкий і тривалий) і навчаються пристойно їсти. Вони також навчаються "добрих манер" у різних ситуаціях своєї життєвої активності, зокрема у стосунках із дорослими.

Близько п'яти років дитина стає відносно автономною істотою, вже не немовлям, а майже незалежною в повсякденному житті вдома. Він або вона вже готові до ризикованого пізнання світу поза родинною домівкою, спроможні до значно тривалого й спокійного перебування без догляду батьків. Дитина все чіткіше набуває рис індивідуальності. Одною із найбільш характерних ознак людських істот, у порівнянні з тваринами, є здатність людей до самоусвідомлення. Як ми повинні розуміти появу усвідомлення самого себе — свідомої думки про те, що індивід має певну ідентичність, відмінну від інших? Впродовж перших місяців життя немовля дуже мало спроможне або й зовсім нездатне до сприйняття різниці між живими істотами та матеріальними об'єктами оточення, не усвідомлює воно й себе самого. Дитина починає застосовувати поняття "я", "мене" і "ти" не раніше дворічного віку, а то й пізніше. Поступово вона приходить до розуміння того, що інші мають свої ідентичності, свідомість та потреби, відмінні від її власних.