Соціологія: пер. с англ.

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Основи | Кількість сторінок: 726

Дивись також:

ДИСКРЕДИТАЦІЯ

(від франц. discrediter - підривати довіру) - умисне зганьблення чийогось імені, підрив довіри, приниження чиєїсь ...

Експерименти Ґарфінкела

"Фонові очікування", що допомагають нам організувати розмови на повсякденні теми, яскраво висвітлені в експериментах, що їх Ґар-фінкел провів зі студентами-добровольцями. Він давав студентові завдання зав'язати розмову з приятелем або кимось із родичів і вимагати від співрозмовника пояснення кожної репліки. Наприклад, почувши слова співрозмовника: "А чудовий сьогодні день, правда?" — студент мав відповісти запитанням: "Чудовий у якому розумінні?", "Яку частину дня ви маєте на увазі?" і так далі. Ось один із таких обмінів репліками (Garfinkel, 1963).

С. Як вам ведеться?

Є. Як мені ведеться в чому? Ви хочете знати, як я себе почуваю, чи як мені ведеться з грішми, чи як мої справи в школі, чи як у мене настрій, чи як...

С. (Почервонівши і зненацька розлютившись). Годі! Я хотів лише бути люб'язним. Мені збіса однаково, як ви себе почуваєте чи як вам ведеться!

Чому люди так дратуються, коли порушено дрібні умовності повсякденного спілкування? Відповідь полягає в тому, що стабільність і значущість нашого повсякденного соціального життя залежить від невисловлених спільних культурних припущень стосовно того, що саме говориться і чому. Якби ми не були спроможні приймати такі припущення як очевидну даність, значуща комунікація стала б неможливою. Кожне запитання чи розмовна репліка неминуче б приводили до "процедури детального розпитування" на зразок того, що його рекомендував своїм студентам Гарфінкел, і взаємодія просто уривалася б. Тому те, що на перший погляд видається незначущими умовностями розмови, насправді має фундаментальне значення для самої структури соціального життя, отож порушення такої умовності спричиняє такі серйозні наслідки.

Відзначмо, що в повсякденному житті люди іноді умисне вдають, що їм невідомі основи невираженого словами знання. Це може робитися з метою дати співрозмовникові відсіч, поглузувати з нього, збити його з пантелику або привернути увагу до неоднозначності його репліки. Ось, наприклад, класичний обмін репліками між батьком і підлітком

БАТЬКО. Куди ти йдеш? СИН. Кудись.

БАТЬКО. Що ти збираєшся робити? СИН. Нічого.

Відповіді підлітка протилежні тим, що їх давали добровольці, які брали участь у експериментах Ґарфінкела. Замість почати допитуватися там, де звичайно цього не роблять, хлопець узагалі не хоче відповідати конкретно, даючи зрозуміти своїми короткими репліками: "Це не твоя справа!"

В іншому контексті на перше запитання іноді можна почути й таку відповідь:

А. Куди ти йдеш?

Б. Куди очі дивляться.

Б умисне неправильно інтерпретує запитання А, щоб повідомити його про свій поганий настрій і водночас про те, що він до цього ставиться з іронією. Комедія і дотепи процвітають на таких умисне хибних витлумаченнях прямо не висловлених у розмові підтекстів. У цьому немає нічого страшного, якщо обидві сторони розуміють, що це робиться задля сміху.