Соціологія: пер. с англ.

Для переважної більшості населення в доіндустріальних країнах (і більшості людей у країнах "третього світу" сьогодні) виробнича діяльність та робота в домогосподарстві не розмежовувалися. Виробництво відбувалося або в домашніх умовах, або поблизу від дому. Всі члени сімей у середньовічній Європі брали участь у сільськогосподарських роботах або в ремісничій діяльності. У містах майстерні містилися переважно вдома, а члени родини виконували різні функції у виробничому процесі. Наприклад, у ткацькій справі діти прочісували вовну, старші дочки та матері пряли пряжу, а батьки ткали її. Таким чином жінки й діти безпосередньо допомагали чоловікам — кравцям, шевцям та пекарям. Жінки часто користувалися значним впливом у родині завдяки своїй важливій ролі в економічних процесах, навіть попри те, що вони не мали стосунку до чоловічих справ: політики та воєн. Дружини ремісників часто вели ділові рахунки, як і дружини фермерів, а багато вдів володіли майном і самі ним порядкували.

Ситуація суттєво змінилася через розмежування робочого місця і проживання завдяки розвитку сучасного виробництва. Переміщення виробництва на механізовані фабрики було, напевне, найголовнішим та єдиним чинником. Праця виконувалася у машинному темпі робітниками, спеціально найнятими для цього, тож працедавці почали укладати угоди не з родинами, а з окремими особами. Разом з тим минуло багато часу, поки старий підхід до сімей як до одного цілого вичерпав себе; у Британії та багатьох інших європейських країнах роботодавці ще довго наймали на роботу цілі сім'ї. Якщо батько, наприклад, наймався на роботу на фабрику, його дружина та діти працювали домашніми слугами або помічниками на фермі.

Після відходу від цієї практики встановлений був глибокий поділ між оселею та робочим місцем. Жінки почали асоціюватися з "домашніми" цінностями, хоча думка, що "місце жінки вдома", має різний підтекст для жінок різних верств суспільства. Заможним жінкам подобається, коли їм прислужують покоївки, няні та домашні лакеї. Найважчими були обов'язки незаможних жінок, котрим доводилося виконувати хатню роботу і, крім того, працювати на виробництві, щоб додати дещо до заробітків своїх чоловіків.

Рівень зайнятості жінок поза домівкою для всіх класів залишався досить низьким аж до початку XX століття. У Британії ще навіть у

1910 році більше третини працюючих жінок становили покоївки або домашні служниці. Жіночу робочу силу складали переважно молоді незаміжні дівчата, чия зарплатня за роботу на фабриках чи в конторах надсилалася часто роботодавцями безпосередньо їхнім батькам. Після одруження їх звільняли з роботи.

Відтоді участь жінок в армії оплачуваних працівників розширювалась більш-менш безперервно. Однією з головних причин того була нестача робочих рук під час першої світової війни. Упродовж воєнних років жінки виконували багато обов'язків, які раніше вважалися виключно компетенцією чоловіків. Повернувшись додому з війни, чоловіки знову зайняли більшість робочих місць, але ставлення до ролі жінки змінилося. Сьогодні оплачувану роботу поза домом у більшості європейських країн виконують 35—60 відсотків жінок віком від 16 до 60 років. Найбільш значне зростання зайнятості відбулося серед заміжніх жінок. Сукупний рівень для Британії становить 53 відсотки. Понад 40 відсотків заміжніх жінок з дітьми віком менше трьох років зараз працюють повний робочий день. І все-таки частка працюючих жінок досі значно менша, ніж працюючих чоловіків. На оплачуваній роботі зайнято 74 відсотки чоловічого населення у віці від 25 до 60 років, і це співвідношення не зазнало значних змін протягом останнього століття.