Соціологія: пер. с англ.

Як видно з попереднього обговорення, церкви та деномінації є релігійними організаціями з визначеними системами влади. У цих ієрархіях, як і в інших сферах суспільного життя, жінки переважно не допускаються до влади. Це чітко видно на прикладі християнства, однак характерне також для всіх найголовніших релігій).

Релігійні образи

Християнська релігія за своїм символізмом, так само як і за ієрархічною структурою, є, безперечно, чоловічою релігією. Тимчасом як Марія, мати Ісуса, іноді вважається наділеною священними рисами, Бог є Отцем, особою чоловічої статі, а Ісус набув людського образу чоловіка. Жінка зображується як створіння, зроблене з чоловічого ребра. У біблійних текстах фігурує багато жіночих образів, декотрі з яких показані доброчинними і хоробрими, проте головне місце відводиться чоловікам. Наприклад, для образу Мойсея не існує відповідного жіночого образу, а всі апостоли в Новому Заповіті є чоловіками.

Ці факти не пройшли повз увагу учасниць жіночих рухів, У 1895 році Елізабет Стентон опублікувала серію коментарів Святого Письма під назвою "Біблія для жінок (The Woman's Bible / Stanton, 1985). На її думку. Бог створив чоловіків і жінок як рівноцінних істот, і в Біблії має повністю відображатися цей факт. Як вона вважає, чоловічий характер Біблії відображає не справжні погляди Бога, а той факт, що її написали чоловіки. У 1870 році англіканська церква створила комітет, завданням котрого було зробити вже роблене багато разів раніше — переглянути і пристосувати до нових часів біблійні тексти. Як зазначала Стентон, у складі комітету не було жодної жінки.

На її переконання, немає підстав вважати, що Бог — чоловічої статі, оскільки зі Святого Письма зрозуміло, що всі людські істоти були створені за образом і подобою Бога. Коли одна з її колеґ відкрила конференцію, присвячену правам жінок, молитвою до "Бога, нашої Матері", це викликало ворожу реакцію з боку церковних діячів, і все-таки Стентон домоглася створення Жіночого ревізійного комітету у складі 23-х жінок, який мав допомогти їй підготувати "Біблію для жінок". У вступі до неї вона резюмувала свою позицію так:

"Канонічне й цивільне право: церква і держава, священики й законники; всі політичні партії й релігійні деномінації в один голос повчали, що жінка — створена після чоловіка, із чоловіка і для чоловіка — е другорядною істотою, підвладною чоловікові. Моди, форми, церемонії й традиції суспільства, церковні обряди й дисципліна — усі вони випливають з цієї ідеї... Тих, хто має священний дар перетворити, перемістити і видозмінити цей сумний об'єкт жалю на піднесений, сповнений гідності персонаж, достойний нашого поклоніння як мати нашої раси; їх треба вітати, як осіб, що наділені часткою окультної містичної влади східних Махатм" (Stanton, 1985, pp. 7—8; див. також: Gage, 1980, вперше опубліковано в 1893 p.).

Жіночі божества дуже часто зустрічаються в релігіях усього світу. Іноді їх уявляють "жіночними", лагідними й люблячими; в інших випадках богині виступають жахливими руйнівницями. Наприклад, жіночі образи войовничих богинь зустрічаються досить часто, хоча в реальному суспільному житті жінки дуже рідко бувають військовими діячами. Досі не було проведено широкомасштабного дослідження символічної та фізичної участі жінок у різних релігіях. Однак, як видається, лише в небагатьох релігіях жінки посідають провідне становище або символічно, або як релігійні проповідники (Bynum et al., 1986).

Для прикладу візьмімо буддизм. У повчаннях деяких буддистських духівників жінки виступають важливими постатями. В одній із гілок цієї релігії, Махаяна-буддизмі, жінки подаються в особливо сприятливому світлі. Проте, як зауважив відомий науковець, пишучи на цю тему, загалом буддизм, як і християнство, є "неймовірно по-чоловічому створена інституція, керована структурою патріархальної влади", в якій жінка переважно "асоціюється з мирським, безсилим, світським та недосконалим" (Paul, 1985, p. хіх). У буддистських текстах подаються контрастні образи жінок, котрі, поза сумнівом, відображають суперечливе ставлення чоловіків до жінок у світському житті. З одного боку, жінки показані мудрими, лагідними, сповненими материнських почуттів; з іншого боку, як таємничі, нечисті й нищівні істоти, що загрожують злом.

Жінки в релігійних організаціях

У буддизмі жінкам традиційно відводиться роль черниць, котра, крім того, служила головним засобом прямого вираження усвідомлення жінками свого гріха в рамках християнства. Життя в монастирі бере початок від практики найперших груп християн, які жили в умовах надзвичайної бідності і віддавалися медитації. Ці індивіди (багато з них були відлюдниками) і групи іноді мали якісь зв'язки з офіційною церквою, проте на початку Середньовіччя церква спромоглася встановити свою владу над більшістю заснованих ними громад. Монастирі перетворилися на постійні інституції, пожильці яких підлягали авторитарній системі католицької церкви. Деякі з найвпливовіших чоловічих чернечих орденів, такі як цистерціанці та авґустинці, були засновані у XII—XIII століттях, у період хрестових походів. Більшість жіночих орденів було засновано років на 200 пізніше. Однак число черниць цих орденів залишалося відносно незначним аж до XIX століття. У цей час багато жінок постриглося в черниці, частково через те, що це відкривало для них можливість учителювати чи стати сестрами милосердя (ці професії контролювалися релігійними орденами). Після відокремлення цих професій від церкви частка жінок в орденах зменшилася.

Хоча ритуали та вимоги щодо їх дотримання в різних орденах відрізняються, усі черниці вважаються "нареченими Христа". До запровадження змін у деяких орденах у 1950—60-і роки іноді проводилися ритуали "одруження", у ході яких новонавернені обстригали собі волосся, одержували релігійне ім'я та обручку. Новонавернена черниця мала право залишити церкву, або ж її могли відпустити. Проте кількома роками пізніше давалися обітниці до вічного перебування в ордені.

В орденах черниць сьогодні спостерігається значне розмаїття у віруваннях та способах життя. У деяких монастирях сестри одягаються цілком традиційно і дотримуються встановленого порядку. Натомість в інших громадах вони не тільки проживають у сучасних помешканнях, а й носять звичайний одяг, відмовившись від багатьох старих правил. Обмеження на розмови з іншими у певний час дня було пом'якшено, разом із вимогами щодо постави тіла, такими, як хода із схрещеними під одягом руками. Ці зміни було, запроваджено завдяки едиктам керівництва церкви в 1960-і роки.

Члени чернечих орденів здебільшого мають незначний вплив або й узагалі його не мають у церковній ієрархії, навіть якщо вони їй підпорядковуються. Існування жіночих орденів ніколи не давало жінкам будь-якої реальної влади у великих релігійних організаціях, котра у католицьких та англіканських церквах майже виключно належала чоловікам (щоправда, ці церкви зараз відчувають великий тиск з боку жіночих організацій). 1977 року Священна конґреґація за доктрину віри, яка відбулася в Римі, офіційно проголосила, що жінки не допускаються до посад католицьких священиків. Мотивувалося це тим, що Ісус не закликав жодної жінки стати його ученицею (Noel 1980). 1987-й рік було офіційно проголошено католицькою церквою "Роком Мадонни", в якому жінкам пропонувалося повернутися до своїх традиційних ролей дружин і матерів.

У листі, опублікованому в травні 1994 року, папа Іоан Павло II затвердив заборону римо-католицької церкви посвячувати в духовний сан жінок. У листі зазначалося: "З метою спростування усіх сумнівів стосовно справи великої ваги... я оголошую, що Церква не має повноважень посвячувати в духовний сан жінок і що такого правила мають обов'язково дотримуватися всі вірні Церкви".

В англіканській церкві до 1992 року жінкам дозволялося бути дияконихами, але не священиками. Офіційно вони належали до світських осіб, і їм не дозволялося здійснювати деякі головні релігійні ритуали, такі як промова молитви або благословиш я шлюбів. З іншого боку, за вказівкою священика диякониха мала право здійснювати певні таїнства й обряди хрещення, а також виконувати деякі інші обов'язки. Постійним комітетом Загального Синоду, керівним органом англіканської церкви, 1986 року видано інструкцію по розробці законних актів, у яких виникла б потреба, якби жінок допустили до посад священиків. Група дослідників складалася з десяти чоловіків і двох жінок. їхнє завдання полягало у доборі необхідних ґарантій відповідності цілям "тим членам англіканської церкви, котрі з тих чи інших причин не можуть погодитися на посвячення жінок на посади священиків" (цит. в: Aldridge, 1987, p. 377). Почуттям та прагненням самих жінок надавалося дуже мало уваги.

Християнська релігія постала з того, що за своєю суттю було революційним рухом; проте у своєму ставленні до жінок деякі найголовніші християнські церкви у сучасному суспільстві перебувають на найконсервативніших позиціях. У деяких сектах та деномінаціях уже давно існують жінки-священики, проте католицька й англіканська церкви завжди офіційно підтримували тендерну нерівність. В одній з радіопрограм у серпні 1987 року лондонського єпископа англіканської церкви Ґрехема Леонарда запитали, чи впливатиме на християнське поняття Бога постійна поява жінки на вівтарі. Він відповів: "Я думаю, впливатиме. Бачачи жінку, мені б хотілося обійняти її..." На його переконання, можливість сексуальної привабливості жінки-священика для членів конгрегації є причиною того, чому жінок не можна нарівні з чоловіками посвячувати в духовний сан. У релігії, як і будь-де, "чоловік виявляє ініціативу, а жінка приймає її" (Jenkins, 1987).

1992 року англіканська церква нарешті прийняла рішення допустити жінок на посади священиків. Проти цього рішення виступило багато груп, включаючи організацію "Жінки проти посвячення жінок", створену пані Марґарет Браун. Згідно з її переконаннями, а також поглядами деяких чоловічих англіканських груп, повне допущення жінок до посвячення є богохульним відходом від явленої біблійної істини. Внаслідок прийняття цього рішення деякі групи відокремилися від церкви. Ґрехем Леонард разом з іншими оголосив про своє рішення залишити англіканську церкву і вступити до лона католицької церкви.