Соціологія: пер. с англ.

Закон про рівні можливості було прийнято в Сполученому Королівстві у 1970 році. Згідно з його положеннями, чоловіки та жінки не могли одержувати різну платню за одну й ту саму роботу. Однак цей принцип було сформульовано достатньо двозначно, аби багато працедавців просто-напросто змінили назви деяких посад, тобто створили "різні" професії для чоловіків та для жінок. Тож цей закон не дав бажаного результату. 1975 року країни Європейської спільноти впровадили більш суворий Закон про рівну платню, який відновив те, що називалося "принципом однакової платні". Платити однаково вимагалося не просто за "однакову роботу", а за "роботу, яка має однакову цінність".

Різниця між цими двома формулюваннями має важливе значення. Адже європейським законодавством вимагається, щоб жінки на посадах рівноцінних, але не аналогічних тим, які обіймають чоловіки, могли претендувати на однакову з чоловіками платню, оскільки вони виконують таку саму роботу. Європейський суд навіть розглядав позов до британського уряду за його відносно слабке законодавство про рівні можливості.

І все-таки незрозуміло, які саме зміни означали ці закони в системі зайнятості. Комісія з питань рівних можливостей, створена у Британії, порушила судовий розгляд кількох гучних справ про протиправну дискримінацію жінок. Наприклад, 1989 року група жінок-друкарок та секретарів з Лойдбанку виграла справу в Промисловому трибуналі, з успіхом довівши, що їхня праця мала таку ж цінність, як праця банківського кур'єра чоловічої статі, який отримував більшу платню.

Разом з тим такі перемоги були нечисленними і несуттєвими. До чого можна дійти у намаганнях обійти закон, ілюструє випадок з фірмою,

яка запрошувала на роботу "службовця з питань маркетингу, чоловіка або жінку, що займається реґбі". За твердженням компанії, тут не було ніякої дискримінації, адже у країні існує 12 жіночих команд з реґбі. Справу в суді керівництво компанії програло (Neuberger, 1991).