Соціологія: пер. с англ.

У Британії до XIX століття партії вважалися тільки тимчасовими структурами, необхідними для мобілізації зусиль з метою подолання специфічних проблем або кризових явищ. Коли партії розвинулися в стабільніші організації, з ними почали пов'язувати сподівання на конкретні вигоди, які можна одержати в обмін на підтримку партійних лідерів. Членство у партіях та прихильність до них почали прив'язувати до різних форм протекції, коли вірна служба винагороджувалася призначенням на певні посади у новій адміністрації. Протягом більшої частини XX століття на національній політичній сцені домінували дві головні партії (лейбористи та консерватори), і через зростання підтримки цих двох альтернативних команд в уряді, кожна з яких складалася з членів однієї партії, розвинулась політика суперництва.

Впродовж останніх двадцяти років британська виборча політика зазнала істотних змін. Перший із чинників цього має структурний характер: частка економічно активного населення, що належить до традиційних професій "синіх комірців", особливо у виробництві, значно зменшилася. Без сумніву, це позначилося й на деяких традиційних джерелах підтримки лейбористів. Другим чинником був розкол, що стався в Лейбористській партії на початку 1980-х років і призвів до створення Соціал-демократичної партії (СДП). Хоча СДП вже не існує, створена згодом партія Ліберальних демократів одержала значну підтримку. Третьою причиною стало перебування з-1979-го по 1990 рік на посаді прем'єр-міністра консерватора пані Тетчер. Енергійна програма змін, започаткована пані Тетчер та її кабінетами, означала рішучий відхід від колишньої філософії торі. Тетчеризм надав першочергової ваги обмеженню ролі держави в економіці і поклав ринкові сили в основу як індивідуальної свободи, так і економічного зростання.

До 1970 року стабільною підтримкою виборців користувалися обидві головні партії (Heath et al., 1986), і більшість електорату була на боці торі або ж лейбористів. Цей факт визнавався під час виборчих кампаній, котрі більше уваги приділяли лояльності своїх прихильників, аніж спробам переконати виразників альтернативних поглядів. Два тури виборів, проведених 1974 року, показали, що традиційні позиції прихильників обох партій значно послабилися. Істотно зросла частка виборців, котрі, за їхнім визнанням, зробили вибір під час останньої кампанії. Отже, видається, що виборчі кампанії набули важливішого, ніж раніше, значення для результатів виборів. Ймовірно, значним фактором впливу тут було телебачення як засіб "продажу" іміджів партій та політиків.

Виборча поведінка — перестановка прибічників

Засвідчена у Сполученому Королівстві на початок 1970-х років схема виборчої поведінки, тобто демонстрації лояльності до тієї чи іншої з двох головних партій, — стала відомою як розстановка прибічників. Ідея розстановки прибічників передбачала, що найпотужнішим чинником впливу на виборчу поведінку є соціальний клас і що виборці "ідентифікувалися" з тією чи іншою партією. Інакше кажучи, вони уявляли себе або "консерваторами", або "лейбористами". Дослідження, проведене у 1960-х роках Дейвідом Батлером та Доналдом Стоуксом, показало, що 90 відсотків населення у такий спосіб ідентифікувало себе з тією чи іншою партією. Більшість відповіли, що ототожнювали себе зі своїми партіями "досить сильно" або "дуже сильно" (Butler and Stokes, 1974).

Зв'язок між класовою належністю та голосуванням сьогодні став ще невиразнішим. До того ж значно більша частина виборців тепер заявляє, що їхня поведінка диктується не переконаною прихильністю до тієї чи іншої партії, а впливом політичних поглядів і переконань партій. Отже, це і є процесом перестановки прибічників — відходом від послідовного ототожнення себе з певною партією.

Що спричинює посилення перестановки прибічників Айвор Круі (1983) з приводу цього назвав два види впливу. Один з них стосується дедалі більшої важливості тих аспектів людського життя, що безпосередньо не залежать від класових відмінностей — наприклад, винаймають люди житло чи мають власний будинок або є вони членами профспілки чи ні. Так, члени профспілки в переважній більшості голосують за лейбористів, а не за консерваторів, що свідчить про належність до профспілки "синіх" або "білих комірців".

Другою причиною є те, що виборці значною мірою перетворилися на заручників своїх давніших політичних поглядів, зумовлених їхніми партійними преференціями. Тепер вони, як правило, голосують за ту партію, котра, як їм вбачається, найбільш обстоює їхні інтереси. Так, наприкінці 1970-х — впродовж 1980-х років, за даними Круі, Лейбористська партія декларувала перед своїми виборцями політичні погляди, які багатьом не сподобалися, тож до влади надовго прийшов консервативний уряд.