Соціологія: пер. с англ.

Як і масові газети, нині телебачення є великим бізнесом, і в більшості країн держава безпосередньо залучається до управління ним. У Британії "British Broadcasting Corporation", котра започаткувала перші телевізійні програми, є державною організацією. її кошти складаються з надходжень від ліцензійних внесків, сплачуваних кожною сім'єю (або домовласником. — Прим, ред.), де е телеприймач. Протягом кількох років "Бі-Бі-Сі" (BBC) була єдиною організацією, що мала дозвіл транслювати у Британії радіо- або телепередачі, проте сьогодні, поряд з двома телеканалами "Бі-Бі-Сі" — ВВС1 та ВВС2, існують ще два популярних комерційних телеканали (TTV і канал 4). Частота і тривалість реклами контролюється законом і становить максимум б хвилин на годину. Такі ж регулятивні заходи застосовуються до супутникових каналів, котрі стали широкодоступними абонентам у 1980-х роках.

У Сполучених Штатах провідними телевізійними організаціями е три комерційні мережі — "Американська телекомпанія" (the American Broadcasting Company (ABC), "Телекомпанія "Коламбія" (Colambia Broadcasting System (CBS) та "Національна телекомпанія" (the National Broadcasting Company (NBC). Згідно з вимогами закону, телеме-режі не можуть володіти більше ніж п'ятьма ліцензованими телестанціями, котрі (у випадку з цими трьома організаціями) розташовані у найбільших містах. Отже, "велика трійка" через свої власні телестанції охоплює телепрограми більше чверті всіх американських родин. До кожної мережі, крім того, приєднані майже двісті дочірніх станцій, що становить 90 відсотків від семисот телестанцій країни. Доходи телемереж залежать від продажу рекламного часу. Національна асоціація телекомпаній, приватна організація, визначає вимоги щодо рекламного часу як частки ефірного часу від однієї години: 9,5 хвилини на годину протягом " найпопулярнішого часу" і 16 хвилин — протягом решти часу. Телекомпанії користуються регулярними статистичними даними (рейтингом) про число глядачів конкретних програм з метою визначення розцінок за розміщення реклами. Звичайно, ці рейтинги також істотно впливають на продовження чи припинення показу рекламного ролика.

З часу появи супутникового і кабельного телебачення вплив великих телемереж послабився. Телеглядач у багатьох європейських країнах, включаючи Сполучене Королівство, а також у найбільших містах Америки може вибирати з-поміж численних каналів та програм. За таких обставин, особливо, якщо додати ще й вплив відео, люди дедалі частіше компонують власні "програми". Вони складають графіки перегляду, які мають персоналізований характер і не залежать від програми передач телемережі.

Супутникове і кабельне телебачення позначається на природі телепрограм майже повсюди. Після їх вторгнення у царину традиційних телевізійних каналів урядам важко контролювати зміст телепередач, як це переважно робилося в минулому. Таким чином, телебачення та електронні засоби, як видається, відіграли головну роль у обставинах, що спричинили революції 1989 року в Східній Європі (див. розділ 18, "Революції та суспільні рухи").

Майбутнє "Бі-Бі-Сі"

Становище "Бі-Бі-Сі", як і державних телекомпаній більшості інших країн, залишається напруженим і значною мірою суперечливим. Майбутнє "Бі-Бі-Сі" стало проблематичним через поширення нових форм комунікаційної технології. Безперервно з'являються нові канали; з розвитком обчислювальної технології (див. нижче у цьому розділі) стає можливим доступ до буквально сотень кабельних та супутникових каналів. У 1995 році частка "Бі-Бі-Сі" у телевізійних програмах ледь перевищувала 40 відсотків. Програми цієї компанії дивляться всього 33 відсотки глядачів, які мають кабельні чи супутникові телеантени.

Дехто вважає, що "Бі-Бі-Сі" слід приватизувати. Інакше кажучи, її прибутки мають надходити від реклами, як і в інших каналів, а внески за ліцензії слід скасувати. Досі цій ініціативі чинили опір. Постановою уряду від 1994 року з приводу майбутнього "Бі-Бі-Сі" рекомендувалося продовжити практику ліцензійних внесків і підтверджувалася власність держави на телекомпанію.

І все-таки система ліцензійних внесків припинить існування, якщо аудиторія глядачів "Бі-Бі-Сі" й далі зменшуватиметься, а це, як дехто вважає, станеться обов'язково. Нещодавно один оглядач зауважив: "Можливо, оглядаючись назад, ми вважатимемо державне телебачення примхою технології: впродовж півстоліття один посередник міг транслювати один і той самий телематеріал для більшості населення країни" (Economist, 23 Dec. 1995, p. 29).