Соціологія: пер. с англ.

Міжнародні порівняння

В організації вищої освіти (післяшкільної освіти, переважно в університеті або коледжі) в різних суспільствах також існують значні відмінності. У деяких країнах усі університети й коледжі — це державні заклади, котрі фінансуються безпосередньо з державних коштів. Наприклад, вища освіта у Франції організована на національному рівні, з таким самим централізованим контролем, як і в системі початкової та середньої освіти. Програми всіх навчальних предметів мають затверджуватися державним регулятивним органом, підпорядкованим міністру вищої освіти. Можна здобути два види наукових ступенів, один з котрих присуджується окремим університетом, а другий — державою. Національні ступені загалом вважаються престижнішими та ціннішими від ступенів конкретних університетів, оскільки відповідають Гарантованим єдиним нормам. Певні державні посади можуть обіймати тільки особи, які мають національний ступінь і яким також віддає перевагу більшість промислових роботодавців. Практично всі учителі шкіл, викладачі коледжів та університетів Франції самі є державними службовцями. Розміри заробітної плати і широке коло вчительських обов'язків затверджуються в централізованому порядку.

Сполучені Штати відрізняються від інших розвинутих країн значною часткою коледжів та університетів, котрі належать приватному секторові. У Сполучених Штатах 54 відсотки закладів вищої освіти є приватними організаціями. До них належать деякі з найпрестижніших університетів, таких, як Гарвардський, Прінстонський та Єльський. Разом з тим різниця між державними та приватними вищими навчальними закладами в Америці не така чітка, як в інших країнах. Студенти приватних університетів мають право на одержання державних стипендій та позик, а наукові дослідження цих університетів фінансуються з державного бюджету. Державні університети часто одержують значні пожертви і внески від приватних фірм. Вони, крім того, нерідко одержують Гранти на дослідницьку діяльність від приватних промислових компаній.

Система вищої освіти в Британії

Британська система вищої освіти значно децентралізованіша порівняно з французькою, однак відзначається більшою унітарністю, ніж у США. Університети й коледжі фінансуються державою, а викладачі на всіх рівнях освітньої системи одержують оплату відповідно до державної школи ставок. Водночас в організації роботи навчальних закладів та в навчальних планах існують значні відмінності.

У Британії в передвоєнний період існував 21 університет. Більшість університетів того часу за сучасними стандартами були дуже невеликими. У 1937 році сукупне число студентів британських університетів лише трохи перевищувало кількість працюючого повний робочий день академічного складу в 1981 році (Саrswell, 1985). Наукова робота була на низькому рівні навіть у таких найстаріших університетах, як Кембриджський чи Оксфордський. 1937 року 75 відсотків усіх випускників вузів країни було зареєстровано в Лондонському університеті.

У 1945—1970-х роках масштаби системи вищої освіти в Британії зросли вчетверо. Старі університети було розширено і збудовано нові з "червоної цегли" та залізобетону (такі, як у Сасексі, Кенті, Стірлинґу та Йорку). Із створенням політехнічної освіти було запроваджено бінарну систему. Цей другий шар вищої освіти став досить вагомим, оскільки включав близько 400 коледжів, що пропонували широкий перелік навчальних курсів. Політехнічні вузи більше, ніж університети, приділяли увагу професійним курсам. Було створено Раду з питань національних академічних нагород — кваліфікаційний орган, котрий Гарантував присвоєння ступенів стандартного зразка.

Сьогодні британські заклади вищої освіти мають те, що іноді називається "стандартним штампуванням". Це означає, що ступінь випускника Лестерського чи Лідського університетів за стандартом відповідає ступеням Кембриджа, Оксфорда чи Лондона. Водночас Оксфордський та Кембриджський університети здійснюють ретельний добір студентів, з котрих близько половини навчалися в платних школах. Ступінь випускника Оксфордського або Кембриджського університету дає більше шансів здобути високе економічне становище порівняно з випускниками інших університетів.

Незважаючи на повоєнне розширення освітньої мережі, частка британських громадян, що навчаються в університетах, та й загалом у вищих та професійних навчальних закладах, менша, ніж в інших країнах Заходу (див. малюнок 15.1). У 1970 році тільки 17 відсотків 18-річних британців вступили до університетів. Частка студентів університетів суттєво зросла наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років аж до 25 відсотків від числа молоді. Водночас це зростання частково пояснюється тим фактом, що політехнічні вузи перейменовано на університети.

Тимчасом як університети розширюються, вони мають ту саму, навіть меншу фінансову підтримку з боку уряду. Внаслідок цього в системі вищої освіти виникла фінансова криза. Для вивчення майбутнього

університетів і загалом вищої освіти було створено спеціальний комітет на чолі з Родом Діерінґом. У середині 1990-х років університети й коледжі борються з фінансовими проблемами, а декілька з них перебувають на межі банкрутства.

Зараз ми перейдемо до обговорення питань тендеру, етнічності та освіти, а далі розглянемо теорії навчання.