Соціологія: пер. с англ.

Згідно з поглядом, який поділяли Маркс, Дюркгайм і Вебер, традиційна релігія дедалі більше ставала непримиреннішою щодо сучасного світу — секуляризація була неминучим процесом. З усіх трьох учених, можливо, тільки Вебер міг передбачити, що така традиційна релігія, як іслам, наприкінці XX століття цілком відродиться і стане підґрунтям для важливих політичних подій; і все-таки саме це відбулося в Ірані у 1980-і роки. Останніми роками ісламський фунда-менталізм (течія, що обстоює буквальне тлумачення текстів Святого Письма), крім того, мав значний вплив на інші країни, включаючи Єгипет, Сірію, Ліван та Алжир. Чим пояснюється таке широкомасштабне оновлення ісламу?

Еволюція мусульманської віри

Щоб зрозуміти це явище, ми мусимо розглянути аспекти ісламу як традиційної релігії, а також зміни в світському житті, котрі позначилися на сучасних державах з переважаючим впливом ісламу. Подібно до християнства, іслам є релігією, яка постійно стимулювала активні дії. Коран — священна книга ісламу — містить поради для віруючих, як "їм боротися в ім'я Бога". Ця боротьба ведеться проти невіруючих та корумпованих осіб у мусульманській громаді. Протягом століть існували різні покоління мусульманських реформаторів, і, врешті, іслам теж зазнав внутрішнього поділу, як і християнство. Від головного напряму ортодоксального ісламу ще на ранніх стадіях його історії відгалузилися хариґізм та шиїзм. Хариґіти були першою чітко вираженою сектою, що утворилася всередині ісламу. Вони дотримувалися суворих егалітарних позицій, відкидали всі форми матеріальних привілеїв і проголошували, що осіб, винних у серйозних гріхах, не можна вважати мусульманами. їхнє існування як секти було недовговічним, однак вони, в певному розумінні, були попередниками всіх наступних фундаменталістських рухів реформації ісламу, тобто рухів, що проголошували повернення до "основ" ісламу.

Інша велика секта, шиїти, зберегла свій вплив. Сьогодні шиїзм є офіційною релігією Ірану (колись відомого як Персія) і був колискою ідей, що лежали в основі Іранської революції. Шиїти беруть свій початок від імама Алі, релігійного й політичного діяча VII століття, котрий, як вважається, виявив велику особисту відданість Богу та відіграв видатну роль серед світових діячів того часу. Послідовники

Алі вважалися повноправними ісламськими лідерами, оскільки їх мали за членів родини пророка Мухамеда, на відміну від династій, що фактично були при владі. За переконанням шиїтів, зрештою буде встановлено правління справжнього нащадка пророка Мухамеда, а відтак покінчено з тиранією та несправедливістю, пов'язаними з існуючими режимами. Нащадок Мухамеда буде провідником, призначеним самим Богом, і правитиме він у відповідності з Кораном.

Шиїзм є офіційною релігією Ірану з XVI століття. Значна кількість шиїтів проживає в інших країнах Середнього Сходу; вони мешкають в Ірані, Туреччині, Саудівській Аравії, а також в Індії й Пакистані. Але ісламське правління в цих країнах зосереджене в руках більшості — суннітів. Сунніти дотримуються "битого шляху", ряду традицій, породжених Кораном, який відзначається толерантністю альтернативних поглядів, на відміну від жорстко однозначних поглядів шиїтів. Істотних змін зазнали й самі доктрини суннізму, особливо в останні два чи три століття поширення впливу Заходу.

Іслам і Захід

У період Середньовіччя точилася більш-менш постійна боротьба між християнською Європою та мусульманськими державами, котрим належала значна частина територій теперішніх Іспанії, Греції, Югославії, Болгарії та Румунії. Більшість із земель, захоплених мусульманами, було відвойовано європейцями, а багато їхніх володінь у Північній Африці фактично стали колоніями в XVIII—XIX столітті, коли зросла потуга Заходу. Такі події стали катастрофою для мусульманської релігії та цивілізації, котру ісламісти вважали найвищою та найпроґресивнішою за всі інші. Неспроможність мусульманського світу ефективно протидіяти поширенню західної культури призвела наприкінці XIX століття до реформування рухів, що прагнули оновити іслам у його первісній чистоті й могутності. Головною ідеєю було те, що іслам має відповісти на виклик Заходу утвердженням самобутності своїх вірувань та обрядів.

У XX столітті ця ідея еволюціонувала по-різному, і в 1978—1979 роках привела до Ісламської революції в Ірані. На початку поштовхом до революції була внутрішня опозиція владі шаха Мухамеда Рези, котрий сприйняв і намагався втілити в життя західну модель модернізації суспільства, наприклад, земельну реформу, надання права голосу жінкам, а також розвиток світської освіти. У русі, що повалив владу шаха, об'єдналися люди різноманітних інтересів, і далеко не всі з них поділяли ідеї ісламського фундаменталізму, проте головною особою в ньому був Аятолла Хомейні, котрий радикально тлумачив ідеї шиїтів.

Хомейні сформував уряд, організований згідно з традиційним ісламським законодавством, і назвав його "представництвом Алі". Ісламська революція поставила релігію у тій формі, як її викладено в Корані, в основу всього політичного й економічного життя. За поновленим ісламським законом, жінок і чоловіків розділено, на людях жінки мали закутуватись і запинати обличчя, гомосексуалістів розстрілювали військові, а перелюбників до смерті забивали камінням. Суворі закони доповнюються націоналістичним світоглядом, котрий перш за все відкидає культуру Заходу. Хоча ідеї, що лежали в основі Ісламської революції, мали згуртувати весь мусульманський світ проти Заходу, уряди тих країн, де шиїти становлять меншість, не солідаризувалися з Ісламською революцією в Ірані. Однак ісламський фундаменталізм здобув значну популярність у більшості цих держав та інспірував різні форми відродження ісламу.

Метою Ісламської республіки в Ірані була ісламізація — організація держави й суспільства в такий спосіб, щоб мусульманське вчення домінувало в усіх сферах. Проте цей процес аж ніяк не завершено і в нього є багато противників. Зубаїда ( Zubaida, 1996) визначає три категорії супротивних груп. Радикали прагнуть продовжувати й поглиблювати Ісламську революцію. Крім того, вони переконані, що революцію слід активно експортувати в інші мусульманські країни.

Консерватори складаються переважно з клерикалів, котрі вважають, що революція вже досягла своєї мети. Вона надала їм становище в суспільстві, яке вони прагнуть зберегти. Прагматики обстоюють ринкові реформи та відкритість економіки для закордонних інвестицій і зовнішньої торгівлі. Вони протидіють надмірним вимогам Ісламських законів стосовно жінок, сім'ї та правової системи. Ця група найактивніше конфліктує з радикалами.

Як доводить Зубаїда, Ісламська революція не зачепила більше аспектів попереднього, "вестернізованого", режиму, ніж зазвичай вважають. Наприклад, ісламський уряд зберіг багато положень сімейного законодавства, прийнятого попереднім режимом. Іранські жінки теж відіграють набагато активнішу суспільну роль, ніж у деяких інших мусульманських країнах, наприклад, у Саудівській Аравії.

Поширення відновлення ісламу

Відновлення ісламу годі зрозуміти лише в релігійному аспекті; почасти воно є реакцією на вплив Заходу і являє собою рух за національне та культурне самоствердження. Навряд чи варто розглядати відновлення ісламу, навіть у його крайніх фундаменталістських проявах, тільки як відродження традиційних ідей. Те, що відбулося, має набагато складніший характер. Традиційні обряди й способи життя було відновлено, але в сукупності з тими питаннями, що своєрідно пов'язані із сучасністю.

Рухи прибічників фундаменталізму за останні 10—15 років набули популярності в багатьох країнах Північної Африки, Середнього Сходу та Південної Азії (див. таблицю 16.1). Найкращим прикладом є Алжир. У грудні 1991 року Ісламський фронт порятунку здобув переконливу перевагу в першому раунді виборів до Національної асамблеї. Програма Фронту полягала в перетворенні Алжиру на мусульманську державу на зразок Ірану. Але втрутилася армія й припинила вибори.