Соціологія: пер. с англ.

Віртова теза про урбанізм як спосіб життя менше стосується внутрішньої диференціації міст, ніж суті урбанізму як форми соціального існування. Як зауважує Вірт:

"Міра, до якої сучасний світ можна назвати "урбанізованим", не визначається лише частиною сукупного населення, що проживає в містах. Вплив міст на соціальне життя людини означає дещо більше, аніж свідчить пропорція міського населення; адже місто — це не тільки місце проживання й роботи сучасної людини, а й Генеруючий та управлінський центр економічного, політичного й культурного життя, що втягнув у свою орбіту найвіддаленіші спільноти світу і сплів різні регіони, різних людей та різні види діяльності в єдиний космос* ( , 1938, р. 342).

Як зазначає Вірт, у містах великі групи людей живуть дуже близько одні від одних і при цьому особисто незнайомі з більшістю своїх сусідів, що разюче контрастує з невеликими традиційними поселеннями. Більшість контактів між жителями міст є побіжними й обмеженими і не задовольняють потребу в спілкуванні, а, радше, служать іншим цілям. Розмови з продавцями в крамницях, касирами в банках, пасажирами чи контролерами в потягах є випадковими контактами, що відбуваються не заради самих контактів, а задля інших цілей.

Оскільки люди, що проживають у міських зонах, як правило, відзначаються високою мобільністю, між ними існують відносно слабкі зв'язки. Люди щодня беруть участь у різних видах діяльності та опиняються в різних ситуаціях; "темп життя" тут швидший, ніж у сільській місцевості. Конкуренція переважає над співпрацею. Вірт визнає, що щільність суспільного життя в містах призводить до формування кварталів з чітко вираженими характеристиками, деякі з котрих зберігають характеристики невеликих громад. Наприклад, в еміґрантських кварталах існують традиційні види зв'язків між родинами, а більшість людей знайома з більшістю сусідів особисто. Однак що більше такі квартали вписуються у загальноприйнятий стиль міського життя, то менше вони зберігають попередні риси.

Ідеї Вірта заслужено здобули широке визнання. Знеособленість багатьох повсякденних контактів у сучасних містах е незаперечним фактом, і деякою мірою вона є загальною нормою суспільного життя в сучасних країнах. Віртова теорія важлива тим, що визнає урбанізм не просто складовою частиною суспільства, а виразником і чинником впливу на природу широкої соціальної системи. Аспекти міського способу життя характерні для суспільного життя в сучасних країнах загалом, а не лише для діяльності тих, хто живе у великих містах. Водночас ідеї Вірта відчутно обмежені. Як і екологічна перспектива, з якою теорія Вірта має багато спільного, остання заснована переважно на спостереженнях за життям американських міст, проте прямує до узагальнення стосовно урбанізму в цілому. Урбанізм не є однаковим повсякчас і повсюди. Наприклад, як зазначалося, старовинні міста в багатьох відношеннях украй відрізнялися від сучасних міст. Життя більшості людей у старовинних містах було не набагато знеособленішим чи анонімнішим, ніж життя осіб у сільських громадах.

Крім того, Вірт перебільшує знеособленість сучасних міст. Ті спільноти, в яких існують тісні дружні або родинні взаємини, виявляються набагато тривкішими в сучасних міських умовах, ніж це вважає Вірт. Бверет Хьюджес, колега Вірта по Чиказькому університету, писав про нього: "Льюїс часто казав усі оці слова про безликість міста, проживаючи серед цілого клану родичів і друзів, з якими був у щирих стосунках" (цит. з: Kasarda and Janowitz, 1974). Групи, які Герберт Ґанс називає "міськими селюками", досить поширені в сучасних містах (Gans, 1962). Його "міські селюки" є американцями італійського походження, що живуть у центральних кварталах Бостона. Такі "етнічні ареали білих", порівняно з минулим, втрачають свою значущість в американських містах, однак вони витісняються спільнотами внутрішнього міста, до яких входять новоприбулі іммігранти.

Важливіше те, що квартали, де проживають близькі родичі або люди, зв'язані особистими стосунками, як видається, часто активно формуються міським життям; вони не просто рештки попереднього способу життя, який існував у місті певний період. Клод Фішер запропонував своє бачення того, чому великомасштабний урбанізм фактично тяжіє до сприяння різноманітним субкультурам, а не розчиняє кожного в анонімній масі. Як він зазначає, жителі міст здатні співпрацювати з іншими особами подібного походження чи подібних інтересів і розвивати відносини на місцевому рівні; вони можуть приєднуватися до релігійних, етнічних, політичних та інших субкультури их груп. Невеличке місто або поселення не дає можливостей для розвитку такої різноманітності субкультур (Fischer, 1984). Наприклад, особи, які формують етнічні громади в містах, могли мало знати або й узагалі не знати один про одного в своїй рідній країні. Прибувши на чужину, вони пориваються до районів, де проживають люди подібного мовного і культурного середовища і де сформовані

нові структури у рамках спільноти. Митець може знайти кількох колег* у поселенні чи невеликому місті, але, з іншого боку, у великому місті він може пристати до значної мистецької та інтелектуальної субкультури.

Велике місто — це "світ чужих", однак воно підтримує і створює особисті відносини. В цьому немає ніякого парадоксу. Ми маємо розмежовувати досвід міського життя як контактів із чужими в громадській сфері та приватний світ родини, друзів та колег по роботі. Коли людина вперше прибуває до великого міста, їй, можливо, важко "зійтися з людьми". Але коли хтось перебирається до невеликої, усталеної сільської громади, то невдовзі розуміє, що доброзичливе ставлення жителів є просто виявом звичайної ввічливості; визнання людини "своєю" може вимагати кількох років. У місті це відбувається інакше. Як зазначав з цього приводу Едвард Крупет:

"Шкаралупу міського яйця... розбити важче . За браком нагоди та сприятливих обставин для знайомства, багато людей, які щодня бачаться на автозупинці чи на вокзалі, у кафетерії чи в коридорах організації, де вони працюють, ніколи не стають більше, ніж "знайомими незнайомцями". Крім того, багато людей можуть триматися осторонь, оскільки їм бракує навичок спілкування або ініціативи. Водночас слід зауважити, що, з огляду на кількість незнайомців, кожен з котрих є потенційним другом, та на широкий діапазон життєвих стилів та уподобань у місті, людей все-таки туди тягне. І коли вони опиняються в орбіті діяльності якоїсь групи чи структури, можливості розширення їхніх зв'язків значно зростають. Через це, як показує досвід, позитивні можливості міста часто переважають стримуючі чинники, що дозволяє людям розвивати й підтримувати на задовільному рівні взаємини" (Krupat, 1985, p. 36).

Ідеї Вірта певною мірою обгрунтовані, однак, у світлі подальших теоретичних розробок, стає очевидною їхня надмірна узагальненість. У сучасних містах часто існують безособові, анонімні соціальні зв'язки, проте вони так само є джерелами відмінностей, а іноді — дружніх стосунків.