Соціологія: пер. с англ.

Навесні 1992 року в Лос-Анджелесі спалахнули бунти. Генрі Чіснерос, секретар відділу житлобудівництва та розвитку міста, вилетів до Лос-Анджелеса розслідувати ці події по гарячих слідах:

"Я побачив місто у клубах диму. Тхнуло паленою гумою і пластиком. Дим був такий густий, що заволікав вогні гелікоптера, який кружляв просто над головою. Кожні кілька секунд завивали сирени: це пожежні команди у супроводі патрульних автомашин каліфорнійської автомагістралі — справжній конвой з двадцяти машин для охорони пожежників — мчали від полум'я до полум'я... В ту ніч на вівторок Лос-Анджелес перетворився на справжнє пекло, повите димом оранжевого кольору, погроми, охоплені панікою люди з несамовитими очима, крики" (Cisneros, 1993).

Можна подумати, що Лос-Анджелес якесь особливе місто. Може в ньому більше насильства, люди нервовіші, ніж в інших містах. Крім того, місто стоїть на перехресті геологічних аномальних ліній; у лютому 1994 року великий землетрус викликав сцени, дуже подібні до описаних вище. І все-таки Лос-Анджелес має багато спільного з більшістю інших великих міст США, а також з великими містами Британії та інших країн світу. Місто є концентрованим та підсиленим вираженням соціальних проблем, якими вражене американське суспільство в цілому.

Першою з таких проблем є бідність; другою — етнічний поділ та антагонізм, особливо між білими й чорношкірими; третьою — злочинність; четвертою — проста незахищеність. Незахищеність і невпевненість випливають з перших трьох чинників, незалежно від їхнього безпосереднього впливу на конкретну людину.

Як і в Сполученому Королівстві, бідність у Сполучених Штатах набула більшого поширення з 1980-х років. Частка населення, що живе за офіційною межею бідності, у середині 1990-х років була найвищою за останні чверть століття. Бідність відокремлює великі сегменти населення від ширших кіл суспільства, створюючи знедолені декласовані групи; багато найбідніших груп зосереджується в занепадаючих центральних районах міст або в нетрищах.

Етнічний поділ і класовий поділ накладаються один на одного. Протягом 1980-х років до США прибуло більше імміґрантів, ніж за будь-яке інше десятиліття з 1920-х років. Вони зазвичай оселялися в найбільших містах, побільшуючи чорно- і жовтошкіре населення, яке вже там проживало. В Атланті, Вашингтоні, Бал ті морі, Чикаго, Детройті, Новому Орлеані та Окленді проживає понад 60 відсотків представників "меншин" (чи ж не меншини!). У Детройті проживає майже 80 відсотків "меншин"; це найбільш сегреговане з усіх американських міст. Більшість представників колишнього білого населення покинули місто протягом останніх 50 років, залишивши по собі багато недовіри й незадоволення.

Насильницькі злочини в містах набули масштабів епідемії. У в'язницях США перебуває більший відсоток населення, ніж у будь-якій іншій країні. Щодня в американських містах гинуть десять молодих людей від куль чи ножа; тридцять дістають поранення. Водночас пропозиція житла в центральних кварталах є така обмежена, що багато міських бідняків змушені виділяти дві третини своїх доходів на оплату помешкання. Як зауважує Чіснерос,

"усі ці труднощі й жорстоке насильство спостерігаються не тільки в Лос-Анджелесі, а всюди. Повільне руйнування сотень кварталів — це плоди недбайливості, самоусунення, небажання або неспроможності інвестувати кошти в усіх нас... Навіть якщо ми й не проводимо багато часу в межах міста, його життєздатність істотно важлива для всієї країни, щоб Генерувати продуктивність, створювати можливості та реалізувати обіцянки кращого майбутнього" (1993).