Автор: Макеєв С.О. | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: "Українська енциклопедія" | Кількість сторінок: 344
Німецький філософ і соціолог Г. Зіммель відомий як один з провідних представників модної на межі XIX—XX ст. філософії життя і як автор вельми оригінальної концепції формальної соціології. Коло його інтересів як ученого було надзвичайно широким. Він займався проблемами філософії, історіософії, політичної економії, релігії, літератури, образотворчого мистецтва, етики, музики, теорії культури тощо. В галузі соціології він писав на теми соціального пізнання, соціальної психології, взаємовідносин індивіда і суспільства, соціальної диференціації, влади І насильства, відчуження, культури, релігії, мистецтва, сім'ї, просторової організації соціального життя та ін.
На думку Г. Зіммеля, є два значення поняття суспільства, які слід чітко розрізняти. В одному випадку суспільством називають певну множину соціалізованих індивідів, які утворюють спільноту на ґрунті певної історичної дійсності. У цьому плані предметом соціальних наук є все, що відбувається всередині суспільства і з ним самим у цілому. В другому випадку йдеться про систему форм відносин між індивідами, завдяки якій проста множина їх перетворюється на спільноту. Тут предметом соціальних наук виступають сили, відносини і форми, завдяки яким індивіди соціалізуються, залучаються до суспільного життя.
У рамках першого значення соціологія не знаходить у суспільстві об'єкта, який не вивчався б уже якоюсь з існуючих соціальних наук. Тому вона має конституюватися нетрадиційним для соціальних наук способом — не шляхом пошуку не "зайнятого" іншими науками предмета, а як метод. У такому розумінні соціологія постає не як окрема наука про суспільство, а як науковий метод, що застосовується до усієї сукупності суспільних проблем. Отже, соціологія конституюється насамперед у формі соціологічного дослідження, що використовується як особливий метод в усіх науках, що досліджують явища суспільного життя.
Разом з тим Г. Зіммель вважає, що інтерес соціології пов'язаний передусім з другим значенням поняття суспільства. У цьому разі метою соціологічного дослідження стає виокремлення в традиційних предметах різних соціальних наук особливої низки фактів, які і є, власне, предметом соціології, а саме "чистих" форм соціації, або соціальної взаємодії. Як граматика відділяє чисті форми мови від змісту, в якому живуть ці форми, так і соціологічний метод, за Г. Зіммелем, вичленовує з досліджуваних явищ чисті форми соціації.
Соціація — це форма, завдяки якій індивіди на ґрунті різноманітних інтересів утворюють єдності, де вони реалізують ці інтереси. Зіммель підкреслює, що ні голод, ні кохання, ні праця, ні техніка, ні інтелект самі собою не є соціацією. Однак вони утворюють її, як тільки ізольоване співіснування індивідів стає взаємодією, набуває характерних ознак сумісного буття.
Отже, головний об'єкт зіммелівської соціології — соціація, соціальна взаємодія. Форми соціації, соціальної взаємодії первинні щодо суспільства в цілому, тому соціологія, за Г. Зіммелем, має займатися дослідженням зазначених форм раніше, ніж приступати до аналізу суспільства як такого. Причому форми соціації повинні досліджуватися самодостатньо, самі собою, а не як функціональні елементи суспільного цілого. Власне, такого цілого, котре існувало б поза формами соціації і незалежно від них, просто не існує. У будь-якому суспільстві, вважає німецький соціолог, діє безліч таких форм. Якщо одна з них зникне, то суспільство залишиться. Проте, коли зникнуть усі форми соціації, то зникне і суспільство.