Соціологія: навчальному посібнику

Отже, сутність соціальної взаємодії Е. Гоффман вбачає в обміні значеннями між людьми за допомогою символів. Соціальна поведінка — це не вияв особистості, її характеру, а тільки "вироблення вражень" через керування символами, щоб досягти вигідних дій інших, необхідних для реалізації її мети. Це дії щодо самомаскування і пристосування особистості до ситуації. Соціолог аналізує поведінку в повсякденних ситуаціях, щоб з'ясувати справжню природу актора, адже у драматургійній версії людина є переважно символічним маніпулятором і носієм численних, нерідко чужих їй ролей. Тому соціолог прагне проникнути за декорації і символи, щоб віднайти "реальність".

Саме цей аспект теорії викликає застереження з боку багатьох соціологів. Якщо всі актори — лише символічні маніпулятори, які постійно грають вигідні в конкретній ситуації ролі, то такий погляд дегуманізує людину. Критики порушують питання: чи не веде нас сценічна модель людської поведінки до висновку, що увесь соціальний світ є обманом і награшем? Однак, на нашу думку, у положеннях самої теорії можна віднайти шляхи розв'язання проблеми.

Драматургійна модель становить чітку конструкцію для спостереження і розуміння повсякденного життя. Е. Гоффман писав, що не сподівається на спроможність драматургійної концепції повсякденності пояснити усе соціальне життя, що його модель сцени є скоріше риштуванням для нової соціології. Радикальний розвиток гоффманівського соціологічного стилю представлений в етнометодології — дисципліні, що продовжує оригінальний аналіз повсякденності. Наступність поглядів спостерігається в розумінні буденної соціальної реальності як конструйованої індивідами у взаємодії за допомогою символів, визначень, інтерпретацій, а також у використанні спостереження як основного методу аналізу повсякденних явищ і процесів.