Соціологія: навчальному посібнику

Насамперед Б. Гоффман розглядає спектакль окремого індивіда. Проте у виставі зайнятий звичайно ансамбль виконавців. Б. Гоффман розрізняв індивіда і його спектакль, з одного боку, і повний склад учасників та взаємодії в цілому — з іншого.

Автор вживає поняття "команда" (team) щодо будь-якого набору індивідів, які є співробітниками у постановці окремих повсякденних діяльностей, щоб справляти і підтримувати спільне враження у глядачів. Команда — це група, але не щодо соціальної структури чи соціальної організації, а скоріше щодо взаємодії чи серії взаємодій, у яких зберігається відповідне визначення ситуації. Соціальні спектаклі часто ставляться командами, такими як чоловік і дружина, які зустрічають гостей у своєму домі; лікар і медсестра, які консультують пацієнта; експерт, який веде розмову від імені фірми з клієнтом в офісі, тощо. Спектакль команди відображає більшою мірою характеристики завдання, а не характеристики виконавця. Так, коли чоловік і дружина вперше з'являються перед незнайомими людьми, дружина може демонструвати більше шанобливої субординації до волі та думки чоловіка, ніж коли вони наодинці або серед давніх друзів. На людях вона виконує підлеглу роль, а наодинці, можливо, домінантну. В спектаклі кожний член подружньої команди грає специфічну роль, справляючи враження, якого від них чекає нова аудиторія.

Кожний член команди грає у ній певну роль і почувається 2 частиною. Команда колективно визначає ситуацію, але думки її членів не обов'язково збігаються, однак спектакль буде ефективним лише тоді, коли члени команди обмінюватимуться думками та поглядами щодо майбутнього спектаклю і доходитимуть консенсусу, щоб виробити єдину лінію поведінки. Розбіжності й секрети команди мають приховуватися, цього потребує мета взаємодії, тому команда дещо схожа на таємне товариство.

У процесі керування враженням соціальні партнери звичайно обмінюються оцінками і визначеннями ситуації взаємодії. Як правило, визначення ситуації різними учасниками має бути взаємоприйнятним, для того щоб публіка не стала свідком відкритого протистояння їх. Під час зустрічей партнери розраховують на співпрацю щодо утвердження групового визначення ситуації за допомогою: тамування щирих, безпосередніх почуттів; пропозиції погляду на ситуацію, прийнятного для інших; приховування власних бажань; утвердження групових, загальновизнаних цінностей; прийняття тимчасової згоди, коли кожний учасник не втручається у справи, важливі для інших, але такі, що безпосередньо його не торкаються; взаємної згоди щодо мети взаємодії та спільного для всіх визначення ситуації; взаємного уникнення відкритого конфлікту.

Виконання цих умов забезпечує досягнення "робочого консенсусу" у взаємодії. Його зміст змінюється залежно від конкретної ситуації, але перелік складових "робочого консенсусу" залишається незмінним.