Соціальна робота: Теорія і практика

З давніх часів у свідомості українського народу виробився демократичний погляд на подружні взаємини, що знайшло своє яскраве відображення в народній творчості ("Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче", "Хазяйка в дому — покрова всьому", "Жінка за три угли хату держить, а чоловік — за один").

Громадська думка міцно оберігала цілісність сім'ї, бо в цьому була запорука виховання дітей. Розлучення були поодинокими випадками і виправдовувалися лише за умов бездітності або хвороби. Для цього випадку існував народний ритуал розлучення, коли чоловік і жінка дякували одне одному і просили пробачення. В інших випадках винуватець осуджувався, а іноді навіть повинен був покинути село. На початку XX ст. в Україні на 2000 шлюбів припадало лише одне розлучення.

Мірилом гідності людини та її морального обличчя було ставлення до дітей. Бездітна сім'я вважалася нещасливою ("Бездітна людина — що безплідне дерево"). В українській сім'ї завжди визнавали культ предків, панувала пошана до дідуся й бабусі, до батьків. До старших у родині діти звертатися на "Ви".

За твердженням К.Д. Ушинського, "суспільне виховання є для народу його сімейне виховання. У сім'ї природа підготовляє в організмі дітей можливість повторення і подальшого розвитку характеру батьків. Організм нових поколінь у народі носить у собі можливість збереження і дальшого розвитку історичного характеру народу.".

Традиційна мораль ґрунтувалася на авторитеті слова, його високій місії і незаперечності. Особливо це стосувалося родинного етикету, та пріоритет незаперечно належав главі сім'ї. Батькове слово було не тільки законом — воно повчало, об'єднувало і утверджувало моральні устої. Разом з тим, пошана до такого слова вимагала від нього особливої відповідальності й житейських чеснот. Чи не від того увійшов у повсякдення вислів: "Хоч батько й скупий на слово, але воно є законом".

Г. Сковорода у притчі "Вдячний Еродій" словами головного персонажу висловлює головну думку цього твору: "Він (батько) дав мені крила, а я сам навчився літати. Він дав мені добре серце, а я самохітно здобуваю навички і радість, тобто забавляюся вдячністю. Він тільки часто відсікає мені колюки, розумій, мої супротивні вдячності вчинки, й орошає бесідою, що оживляє мене до вдячності. Всі ж його бесіди, як магнітна стрілка в північний бік, потрапляють правильно і влучно в цей кін: невдячна воля — ключ пекельних мук, вдячна ж воля — рай усіх солодощів". Рідна мати — перший вчитель, від якого розпочинається родовід вихователів та саме виховання, і її ніким замінити не можна.

Оскільки головним обов'язком батьків народна педагогіка вважає виховання дітей, вона прагне на допомогу батькам мобілізувати якомога ширше коло людей, громадськість. Одним із яскравих підтверджень цього є давня традиція вибору кумів, тобто других батьків новонародженого, його опікунів і захисників. У науковій літературі та у повсякденному житті кумів ототожнюють з названими батьками. Інколи ці слова трактуються як синоніми: кум, почесні батьки, названі батьки. У сучасному розумінні куми — це почесні батьки. їх ще називають запрошеними батьками, обрядовими батьками (оскільки вони беруть участь у реєстрації новонародженого) або другими батьками. Якщо кум усиновив чи вдочерив когось зі своїх підопічних, тоді він стає ще й названим батьком.

З розвитком суспільства відбуваються зміни структури сім'ї та взаємовідносин між окремими її членами: зменшення стабільності, малодітність, послаблення традиційної ролі батька, трудова зайнятість жінок тощо, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах.

Значні зміни відбуваються у системі чоловічих та жіночих соціальних ролей у сім'ї стосовно виховання дітей. Залучення жінок до суспільно-виробничої сфери, що спостерігається протягом останніх десятиліть, підвищує їх авторитет у родині і водночас зменшує можливість спілкування з дітьми, їх виховання. Важкі матеріальні умови існування більшої частини українських сімей примушують жінок до праці не стільки з необхідності власного самоствердження та професійної кар'єри, скільки через необхідність матеріально підтримати власну сім'ю.

Ставлення держави до проблем сім'ї визначено в Конституції України, в якій зазначається, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48). Конституцією України закріплюються і гарантуються соціальні права щодо сім'ї, наголошується, що "шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їхнього повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацюючих батьків. Сім'я, материнство і батьківство охороняються державою" (ст. 51). Держава створює соціально-економічні та правові передумови для нормального функціонування сім'ї, розвитку, виховання та освіти дітей. На державу покладається утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Дітям гарантується рівність прав незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі, чи поза ним.

Важливим документом, який регулює сімейні відносини, є Кодекс про шлюб і сім'ю (1969 р.) зі змінами та доповненнями (1992, 1996 p.p.). У ньому закріплені традиційні для українського народу цінності, такі як: подальше зміцнення сім'ї; побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поважання всіх членів сім'ї; виховання дітей сім'єю з обов'язковим піклуванням батьків про їх здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці; всемірна охорона інтересів матері й дітей; виховання почуття відповідальності перед сім'єю; жінки і чоловіки мають у сімейних відносинах рівні особисті й майнові права.

Не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг при одруженні і в сімейних відносинах залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Сім'я перебуває під захистом держави. Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі пологових будинків, дитячих ясел і садків, шкіл-інтернатів та інших дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.

Материнство в Україні оточене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона інтересів матері й дитини забезпечується спеціальними заходами з охорони праці та здоров'я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання жінкам відпусток для вагітності і пологів зі збереженням утримання та інших пільг вагітним жінкам і матерям.