Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Еволюціоністська теорія виходить з того, що суспільство розвивається по висхідній лінії від нижчих форм до вищих. Цей рух є постійний і незворотний. Представники класичного еволюціонізму (Ч. Дарвін, О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм та інші) стверджували, що всі суспільства, всі культури проходять шлях від менш розвиненого стану до більш розвиненого за єдиним наперед встановленим зразком.

Теорії класичного еволюціонізму неодноразово піддавалися обґрунтованій критиці. При цьому в якості аргументів виділялися наступні доводи:

багато історичних подій мають обмежений і випадковий характер;

зростання різноманіття людських популяцій (племен, культур, цивілізацій) не дає підстав говорити про єдиний еволюційний процес;

наростаюча конфліктогенність соціальних систем не відповідає еволюційним поглядам на зміни;

випадки відступів, провалів і загибелі держав, етносів, цивілізацій, що мають місце в історії людства, не дають підстав говорити про єдиний цивілізаційний сценарій;

еволюціоністський постулат про неминучу послідовність розвитку ставиться під сумнів тим історичним фактом, що одні стадії можуть бути пропущені, а проходження інших може виявитися прискореним, (наприклад, більшість європейських країн в ході свого розвитку минули стадію рабства);

не можна ототожнювати еволюцію з прогресом, адже суспільства в ході соціальних змін можуть деградувати, опинитися в кризовому стані, як наприклад, країни на пострадянському просторі в результаті ліберальних реформ, що почалися на початку 90-х років XX ст., за основними показниками (соціально-економічними, технологічними, морально-етичними і іншими) виявилися відкинутими в розвитку на багато десятиріч назад;

класичний еволюціонізм по суті виключає людський чинник в соціальних змінах, вселяючи людям спільну думку про неминучість висхідного розвитку.

В 50-е роки XX століття Г. і Ж. Ленські, Л. Уайт, Дж. Стюарт, М. Салінс, Е. Сервис, Т. Парсонс та інші дослідники запропонували свої теоретичні підходи до еволюційних змін:

на відміну від тверджень класичного еволюціонізму про те, що всі суспільства проходять один і той же шлях розвитку від нижчих форм до вищих, представники неоеволюціонізму вважають, що кожна культура, кожне суспільство разом із загальними тенденціями, мають свою логіку еволюційного розвитку;

основна увага зосереджується не на послідовності необхідних стадій, а на причинному механізмі змін;

при аналізі змін неоеволюціоністи прагнуть уникати оцінок і аналогій з прогресом;

основні погляди формуються у вигляді гіпотез і пропозицій, а не у вигляді тверджень;

еволюційні процеси протікають не рівномірно по висхідній лінії, а стрибкоподібно;

еволюційні зміни носять багатолінійний характер історичного процесу. На кожному новому щаблі суспільного розвитку провідною може стати одна з ліній, що відігравала другорядну роль на попередній стадії.