Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Сутність управління розкривається не тільки через його функції, але і через принципи:

принцип єдино начальства, адже люди краще реагують на той факт, що ними керує один начальник;

принцип мотивації, адже чим ретельніше керівники розробляють методи заохочень і санкцій, тем ефективніше буде результат процесу мотивації;

принцип лідерства, адже люди схильні йти за керівником, якщо бачать можливість здійснення своїх цілей;

принцип науковості, тобто побудови всієї системи управління на новітніх досягненнях науки;

принцип відповідальності — це певні інструкції, положення і система матеріальної адміністративної відповідальності, чітке оформлення наказів і розпоряджень, спрямованих на підвищення вимогливості і якісного виконання покладених на кожного працівника професійних обов'язків і доручених завдань в точно установлені терміни;

принцип правильності підбору та розстановки кадрів, який здійснюється тільки на основі ділових якостей, з урахуванням рекомендацій відповідних консультантів по кадровому потенціалу організації;

принцип економічності, оскільки прибуток — це не тільки чистий доход організації, але і розумні витрати на відновлення трудового потенціалу і матеріальних ресурсів;

принцип інформаційної забезпеченості —- це не тільки отримання інформації про результати роботи, але і наявність зворотного зв'язку, що дозволяє порівняти фактичний стан керованої системи з заданим планом;

принцип розподілу праці, адже він є необхідним і природним процесом спеціалізації виробництва. Метою розподілу праці є виконання роботи, що є більшою за обсягом і кращою за якістю, за тих же заданих умов цілісності. Такий результат досягається за рахунок скорочення кількості цілей, на які повинні бути спрямовані увага і зусилля виконавців;

принцип повноважень, адже повноваження являють собою право застосовувати, використовувати організаційно-розподільчі методи управління: не тільки віддавати накази, розпорядження, але і нести відповідальність, яка виступає в якості протилежності повноваженням. Там, де даються повноваження, там, цілком природно, виникає і відповідальність;

принцип дисципліни, що передбачає виконання і повагу до всіх пунктів згоди, досягнутої між фірмою і її працівниками. Встановлені договірні відносини між ними визначають права і обов'язки обох сторін цих відносин. При цьому розробка і відображення дисциплінарних вимог до співробітників в такому договорі є одним з основних завдань керівника. Саме поняття "дисципліна" обов'язково передбачає справедливе використання адміністративних санкцій при її порушенні;

принцип підкореності особистих інтересів, оскільки інтереси окремого працівника або цілої групи не повинні превалювати над цілями, завданнями і інтересами фірми і організації в цілому;

принцип централізації, адже як розподіл, так і централізація управління є природним процесом в управлінні. Проте відповідний ступінь централізації процесу управління буде варіюватися залежно від конкретних умов управління. Тому виникає питання про раціональність пропорції між централізацією і децентралізацією, Ця проблема полягає у визначенні міри, яка може забезпечити найефективніші результати;

принцип скалярного ланцюга. Скалярний ланцюг — певна кількість керівних працівників ієрархічної системи управління, починаючи від керівника вищого рангу до керівника низової структури управління. Було б помилкою відмовитися від наявних структур управління без певної в тому необхідності. Проте було б ще більшою помилкою підтримувати таку ієрархічну структуру, яка завдає збитку інтересам суспільства.

Природно, практичне застосування цих самих загальних принципів управління у кожному конкретному випадку, в кожній конкретній ситуації вимагає врахування особливостей організації і її цілей, освіти, кваліфікації, загальної культури і психологічних особливостей людей-виконавців і багатьох інших факторів.

Які завдання управління організацією і в організації?

Найпоширенішим видом соціальних систем, які формуються і свідомо створюються людьми в процесі їх життєдіяльності, є різні господарські і громадські організації. Поняття "соціальна організація" вживається в трьох значеннях:

штучне об'єднання інституційного характеру, призначене для виконання будь-якої функції. В цьому розумінні соціальна організація має свій соціальний статус (орган влади, асоціація, підпри- ємство). Система виступає як цільовий об'єкт, як цільова спільність, в якій досягнення індивідуальних цілей стає можливим тільки через висунення і досягнення загальних цілей. Колективне ціле досягання у свою чергу викликає необхідність ієрархії в управлінні;

діяльність по розподілу функцій, координації, коли організація — це цілеспрямований вплив на об'єкта, що передбачає наявність фігури організатора і тих, кого організовують. В цьому випадку "соціальна організація" співпадає з розумінням управління.

• термін "соціальна організація" використовується для характеристики ступеня впорядкованості об'єкта, тобто для виявлення його структури і типу зв'язку цілого і його частин. В даному значенні цей термін звичайно використовується для позначення організованих і неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій.

Організація (від лат. organizo — надаю стрункого вигляду, облаштовую) — це різновид соціальних систем, об єднання людей, що спільно реалізують деяку задану мету і діють на основі певних принципів и правил (державний заклад, фірма, громадська організація). Це елемент соціальної системи, найпоширеніша форма людської спільності, первинний осередок соціуму.

Суспільство створює організації заради свого існування. Організація — суб'єкт і об'єкт суспільства. В якості самостійної підсистеми суспільства організація має свої специфічні потреби, інтереси, цінності, своє власне "обличчя", пропонує суспільству продукти своєї діяльності, свої послуги і виставляє при цьому певні вимоги. Сучасна людина живе в "організованому" світі, в світі організацій і організаційних процесів.

Управління організацією являє собою систему цілеспрямованих дій по забезпеченню ефективної взаємодії організації із зовнішнім середовищем для досягнення нею своїх цілей по зниженню невизначеності положення організації в середовищі, розвитку її здібностей до присто- совування шляхом впливу на безпосереднє ділове оточення і виявлення інформації про макрооточення організації.

Безпосереднє ділове оточення формується такими суб'єктами середовища, які безпосередньо зв'язані або впливають на дану організацію (покупці, продавці, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили, контролюючі організації і таке інше).

Макрооточення створює загальні умови середовища, в якому знаходиться організація. В більшості випадків воно не носить специфічного характеру по відношенню до організації, але ступінь його впливу може розрізнятися залежно від його основних характеристик.

До компонентів, тобто складових макрооточення, відносяться економічний, правового регулювання, політичний, соціальний, технологічний. Правління створює спеціальні системи відстежування зовнішнього середовища, аналізує інформацію, вивчення експертів, а потім розробляє стратегію і тактику взаємодії з середовищем, формування і використання можливостей оптимізації діяльності організації.

Важливо досліджувати організацію як центр впливу зовнішніх коаліцій. Це дає можливість максимально розкрити потенціал організації для підвищення ефективності організаційних цілей. Оптимальний контроль менеджменту з боку зовнішніх коаліцій забезпечує баланс сил в організації і постійне вдосконалення діяльності відповідно до змін зовнішнього середовища. Коли б не було можливості зовнішнього впливу на організацію, то вона поступово перетворювалася б на закриту систему і позбавлялася б конкурентних переваг.

Управління в організації — це процес здійснення взаємозв'язаних дій по координації, формуванню і зміні ресурсів і внутрішнього середовища організації для досягнення соціально значущих цілей.

До внутрішнього середовища організації відносяться:

структура — визначення структури підрозділів, їх прав і обов'язків, системи взаємодій, інформаційних зв'язків тощо;

технологія — вибір, комбінування, використання, аналіз ефективності, впливи на клімат в організації;

кадри — кадрове планування, залучення, відбір, мотивація, підвищення кваліфікації, планування кар'єри і таке інше;

організаційна культура — процес вироблення, підтримки, розвитку норм і принципів, що сприяють функціонуванню організації;

внутрішньо організаційні процеси координації, комунікації, ухвалення рішень.

Управління формує процедури і форми здійснення цих процесів.

В діяльності організацій виділяють наступні групи функціональних процесів, що виступають об'єктом управління;

виробництво (розробка і проектування продукту, вибір технологічного процесу, розстановка кадрів і т.п.);

маркетинг (вивчення ринку і ціноутворення, створення системи збуту і таке інше);

фінансова діяльність (формування грошових ресурсів);

господарська діяльність;

робота з персоналом;

створення сприятливого морально-психологічного клімату. Соціальна організація має властивості пристосовування, самоорганізації і саморегулювання.