Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Економічна поведінка є одним з видів соціальної поведінки, мотивацією якої, перш за все, виступає бажання задовольнити матеріальні і духовні потреби індивіда, групи, суспільства. Це взаємодія індивідів і соціальних груп між собою і з державою з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних та інших благ.

Макс Вебер виділив чотири "ідеальних типи" соціальної дії, що обумовлені відповідною мотивацією:

ціле раціональна дія (раціональне використання здібностей і можливостей для досягнення цілей);

ціннісно-раціональна (поведінка, заснована на вірі у значення певних цінностей);

афективна дія (на основі емоційного стану індивіда або групи);

традиційна дія, що заснована на звичці, звичаї працювати навіть тоді, коли відсутні інші мотиви.

В ринкових умовах особливого значення набуває інноваційна економічна поведінка, суб'єктами якої є люди які постійно відшукують шляхи удосконалення організації праці, запровадження передових технологій у виробничий процес, удосконалення способів обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

В трудових відносинах для робітника є характерним виконавчий вид трудової поведінки, а для роботодавця — підприємницький.

На індивідуальну трудову поведінку робітника впливають наступні чинники:

виробничі — зміст, організація і умови праці;

соціальні — соціальна значущість праці;

економічні — обсяг винагороди за працю;

соціально-психологічні — відносини в трудовому колективі;

психофізіологічні — індивідуальні особливості особистості, які можуть мотивувати такі типи її трудової поведінки:

ринковий стиль — "максимум прибутку при мінімальних зусиллях";

конформістський стиль — "мінімум прибутку при мінімальних зусиллях";

егоїстичний стиль — "максимальний прибуток при мінімальних затратах праці".

Основним мотивом підприємницької поведінки є намагання найбільш ефективно організувати виробництво, обмін і розподіл матеріальних і духовних благ з метою одержання найкращих результатів в обраній сфері діяльності.

Дослідники виділяють такі моделі підприємницької поведінки:

інвестиційна модель — впровадження венчурних інвестиційних проектів;

інвентарна модель — проштовхування на ринок власного інноваційного продукту або передавання його на контрактних умовах іншим агентам;

організаційна модель — удосконалення організації людських ресурсів для успішної реалізації нестандартних управлінських рішень;

посередницька модель — інтеграція економічних інтересів для отримання додаткового зиску;

аквізиційна модель — концентрація в свої руках економічних ресурсів інших власників з метою їх подальшого використання в підприємницькій діяльності;

комерційна модель — створення нових нестандартних каналів обміну послугами та інформацією, що дозволяє різко підняти норму прибутку;

кон'юнктурно-гральна модель — використання венчурних методів комбінування цінової інформації з іншою конфіденціальною інформацією з метою отримання переваги в порівнянні з іншими агентами;

консалтингова модель — професійна підтримка з широкого кола питань економічної діяльності.

Для підприємницької поведінки характерні такі якості, як ціле раціональність, оперативність, активність, схильність до ризику, творчий евристичний підхід до вирішення завдань, а також неод- нозначність в оцінці таких якостей, як пихатість, честолюбство, жадібність (скупість), гордість тощо.

Ринок праці — механізм узгодження попиту і пропозиції робочої сили. В якості товару на ринку праці пропонуються індивідуальні психофізіологічні та професійні здібності громадян в обмін на визначені робочі місця і відповідну оплату праці.

Як і на будь-якому ринку, на ринку праці виникають відношення куплі - продажу, які передбачають свого роду торги, знаходження компромісів та заключення торгових договорів. Коли чисельність здатних і бажаючих працювати громадян на ринку праці перевищує наявність існуючих в суспільній системі виробництва робочих місць, виникає безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, яке виникає в результаті того, що частина активного і дієздатного населення не може знайти роботу. В залежності від причин виникнення і тривалості виділяють три основних типи безробіття:

фрикційне безробіття виникає в результаті зміни умов праці і переходу працівників з одного місця на інше: в цілому носить позитивний характер і продовжується відносно нетривалий період часу;

структурне безробіття виникає в результаті крупних структурних змін в економіці і соціальній структурі; люди змушені пройти певну перепідготовку, змінити професію, що вимагає значного часу і моральних і матеріальних витрат;

циклічне безробіття є наслідком спаду в економічному циклі, коли зайнятість в суспільному виробництві скорочується, а безробіття зростає; воно може обернутися соціальною катастрофою для значного числа людей.

Крім цього, існують і інші види безробіття:

природне — працівник знаходиться в стадії пошуку місця роботи або підготовки до працевлаштування;

класичне — людина хоче і може працювати, але немає робочих місць;

добровільне — людина не хоче працювати при існуючій ставці заробітної плати і веде паразитичний спосіб життя;

приховане — форма неефективної зайнятості людей; безробіття, шо не фіксується на ринку праці;

конверсійне — результат скорочення чисельності армії і зайнятості в галузях військової економіки;

інтелектуальне — надлишок на ринку праці робітників з дипломами вищої школи;

регіональне — існує в тих або інших регіонах в силу їх особливостей;

сегментарне — викликане диспропорцією (незбалансованістю) робочої сили на ринку праці, коли в одних галузях виробництва існує надлишок робочої сили, а в інших — дефіцит;

інституціональне — може виникнути в силу надмірних виплат з соціального бюджету, коли частина населення відмовляється працювати; може спричинитися інерційністю ринку праці або не- достатньою інформованістю про вільні робочі місця.

Держава через розвиток економіки повинна послідовно скорочувати рівень безробіття і створювати ефективні механізми соціального захисту безробітних.