Важливість і актуальність описаних вище визначень і уявлень соціальної структури базується, як було показано, у першу чергу на ідеології модернізму. Оцінка стану соціальної структури, соціальної рівності чи нерівності, справедливості і несправедливості в розподілі ресурсів, а також проектування майбутніх реформ і напрямів соціальних змін залежать від нормативного уявлення про бажаний стан справ. Але саме цей бажаний стан, тобто модерністський ідеал, в останні десятиліття піддається суворій критиці.
Не стільки важливий, скільки звучний напрям критики модернізму пропонують ті філософи і суспільствознавці, які, пропагуючи настання нової епохи постмодерна, просто намагаються не зауважувати всі проблеми, що виникли в ході здійснення модерністського проекту, вважаючи їх неважливими і неактуальними.
Ряд інших учених просто називають модерністський проект утопією, тим самим також знімаючи всі проблеми і оголошуючи дискусію з цього приводу дозвільним заняттям.
Для аналізу нашої теми такі радикальні рішення не становлять інтересу. Філософами виявлені реальні проблеми, шо виникли в останні десятиріччя під час здійснення модерністського проекту. Вони кореняться в практиці розвитку соціальної держави, забезпечення рівності і справедливості, у вирішенні конкретних соціальних завдань.
Багато західних дослідників констатують межу можливостей соціальної держави у вирішенні таких проблем, як масове безробіття, наявність ряду соціальних груп, які практично позбавлені шансів на ринку праці і витиснуті зі сфер, підтримуваних соціальною державою. Ще більш серйозна соціальна проблема зумовлена нездатністю сучасної держави забезпечити ефективне функціонування соціальних служб, причому труднощі виникають саме в тих сферах і галузях, де досягнення здаються найбільш явними і вагомими. Саме ці сфери й галузі найчастіше викликають претензії через бюрократичний і безособистісний характер дій соціальних служб, що перестають бачити у своїх клієнтах повноцінні людські особистості. Крім того, усе частіше й частіше на передній план виступає нездатність держави впоратися з екологічними проблемами і зменшити технологічні ризики сучасного виробництва.
Таким чином, соціальна держава часто не здатна реалізувати завдання, яке у його найбільш загальному формулюванні полягає в створенні можливостей щастя і процвітання для всіх громадян. У соціальній державі неможливе економічне процвітання внаслідок масового безробіття. Забюрократизовані і "запрофесіоналізовані" соціальні служби просто не зможуть досягти власних цілей. Нарешті, той факт, що держава не може нейтралізувати екологічну і технологічну загрозу, свідчить не просто про її нездатність забезпечити "щастя і процвітання", але і про проблематичність її здатності забезпечити просте виживання людини.
Повторимо усі ці проблеми виникають саме в тих сферах, де модерністський проект, як здається на перший погляд, досяг найбільш вражаючих успіхів: великомасштабні технології, розвинуті соціальні служби, трудова діяльність. На думку багатьох дослідників, під сумнівом сам напрям подальшого розвитку. Скла. дається вражень, що соціальна держава виявилася в глухому кут.
Ю Хабермас у зв'язку з цим пише про нову непрозорість (neUe Unb'3fbersichtlichkeit) - про парадоксальну ситуацію, коли "усе ще спонукувана утопією трудового суспільства соціальна програма втрачає можливість показати перспективи майбутнього колективного, кращого і менш небезпечного життя". Нова непрозорість змушує засумніватися в здійсненності базової, за визначенням Макса Вебера, тенденції модерну - тенденції розчаклування світу. Це може означати як вичерпаність модерністського проекту через двісті років після початку його здійснення (Г.П. Мюллер пише про "вичерпаність утопічної енергії"), так і його тимчасові, минущі труднощі.
