Соціологія культури: Навчальний посібник

Прямий попередник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Чарльз Лантухи (1864-1929). Вихідною передумовою його теорії було твердження про соціальну природу людини, що ми без перебільшення можемо назвати образом людини як культурної істоти. За словами Лантухи, соціальна природа "виробляється в людині за допомогою простих форм інтимної взаємодії чи первинних груп, особливо сімейних і сусідських, котрі існують скрізь та завжди, впливають на індивіда однаково". Вона є деяким спільним для всього людства комплексом соціальних почуттів, установок, моральних норм, що становить універсальне духовне середовище людської діяльності.

Соціальній природі людини відповідає особливе соціальне пізнання, "яке здатне з'єднувати видиму поведінку з уявою відповідних внутрішніх процесів свідомості". Макс Вебер назвав би таке пізнання "розумінням", що припускає наявність суб'єктивного змісту діяльності, а соціологію, яку будував на цьому підґрунті Лантухи, — розуміючою соціологією.

Інший попередник символічного інтеракціонізму Вільям Томас (1863-1947) увійшов в історію соціальної думки насамперед своєю концепцією "визначення ситуації". Томас висловив її суть у відомому афоризмі, який його колега Р.Мертон назвав теоремою Томаса: "Якщо ситуація визначається як реальна, вона реальна за своїми наслідками". Як ілюстрацію, Томас наводить такий приклад: параноїк, що потрапив згодом в одну з нью-йоркських лікарень, убив кількох людей тільки за те, що вони мали звичку бурмотати щось про себе. Гуляючи вулицею і спостерігаючи за цими нещасливими, він припускав, що вони його всіляко паплюжать, і поводився так, начебто це було в дійсності, тобто він визначав ситуацію як реально образу стосовно його поведінки, і вона виявлялася реальною за своїми наслідками.

Томас вважав, що соціологи повинні аналізувати соціальний світ у двоєдиному контексті: так, як його бачить соціолог за посередництвом об'єктивних наукових понять, і так, як його бачать самі діючі індивіди, по-своєму, що суто індивідуально визначають ситуацію діяльності, тобто діючі згідно з "суб'єктивним змістом", який вони привносять в об'єктивну ситуацію. Утім, якщо спиратися у своїх судженнях на концепцію визначення ситуації, то безпідставно говорити про об'єктивну ситуацію діяльності; саме ця концепція є спробою зрозуміти, як суб'єктивний зміст перетворюється в об'єктивні факти. Цей підхід можна трактувати як культурний аналіз на мікрорівні.