Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

7.3. Радянський політичний канон

Будь-який канон є сукупністю правил і норм, порушити які не дозволено нікому. Наприклад, літературний канон класицизму вимагав дотримання єдності місця, часу і дії.

Радянський політичний канон також грунтувався на кількох непорушних принципах. Перший з них - принцип цілісності чи, як ще можна його назвати, принцип тотальності. Політична система була єдиною і незмінною всюди аж до найдальших її куточків. Застосовувані методи, засоби, принципи політичних рішень і

Дій були однакові скрізь і в аулі, і в українському селі, і в таборі полярників на крижині - скрізь виходили на суботник, скрізь були парторги, комсорги тощо.

Більше того, політична система відтворювалася навіть у ситуаціях і обставинах, що, здавалося б, автоматично виключають саму можливість її збереження. Так, відомо, що в "спец поселеннях", де жили виселені в ході післявоєнних масових депортацій "народи-зрадники": кримські татари, прибалти, калмики, чеченці й інші північнокавказькі народи, за незначним винятком зберігалися партійні і комсомольські осередки, а самі депортовані зберігали своє членство в партії і комсомолі.

Другий принцип — принцип ієрархії. Прийняті нагорі рішення рівномірно і рівнообов'язково поширювалися по всій системі. Якщо можна так сказати, система працювала за гідравлічним принципом, тобто при натисканні на поршень тиск повинен рівномірно передаватися по всій системі. Коли ж тиск не передавався рівномірно (система виявлялася з дірками), це розцінювалося як порушення канону. Винні відшукувалися, каралися, і ушкодження виправлялися.

Третій найважливіший принцип — принцип цілеспрямованості. Політична система була орієнтована на майбутнє. У майбутньому було її виправдання. Парадоксально, але вона не мала виправдання й обґрунтування в сьогоденні. Система існувала як попередня стадія, як процес будівництва того будинку, у якому будуть жити наступні покоління. Це неукорінення в сьогоденні і внаслідок цього ніби ірреальність самої системи створювали великі незручності її вождям, тому що важко змусити людей жити ніби не насправді, тобто ніби завтра в сьогоднішньому світі, чи сьогодні — у завтрашньому. Вожді по-різному намагалися перебороти ці труднощі. Наприклад, М.С. Хрущов оголосив, що чекати залишилося недовго, що сьогодні стане завтра, а завтра стане сьогодні через двадцять років ("Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі"). Коли двадцять років минуло, але нічого особливого не сталося, Брежнєв вирішив забути про цю обіцянку двозначного майбутнього й оголосив, що ми живемо в "реальному соціалізмі". Це було рівносильне тому, ніби він сказав: от воно — реальне світле майбутнє. Від цього "майбутнього" усім стало нудно, настав "застій", усі перестали будувати комунізм, а кожний захотів побудувати що-небудь для себе.

Так політичний канон позбавився одного з наріжних принципів — принципу цілеспрямованості. І тоді стали розсипатися два інших принципи, оскільки без третього вони, як виявилося, не можуть існувати. Канон розпався. Початок перебудови став часом виникнення стильового різноманіття в українській політиці (скоріше відродження, якщо врахувати його короткочасний сплеск до і після Жовтневої революції).