Для соціального пізнання і конкретної соціальної діяльності модерністський проект був ніби масштабом, відповідно до якого повинні відбуватися культурна і технологічна модернізація, секуляризація, виділення нових і реорганізація старих соціальних сфер. Підставою культурної, економічної і політичної модернізації повинні були стати фундаментальні інститути "конкурентної демократії", соціального ринкового господарства і постійно зростаючого на їхній базі суспільства загального добробуту, яке своїм добробутом зобов'язане масовому споживанню і соціальній державі. Нарівні індивідів і малих груп розвиток модернізаційного проекту мислився як виникнення нових життєвих шансів, можливостей у ніколи не баченому масштабі, виникнення нових суспільних зв'язків, які забезпечать модернізоване суспільство.
У цьому русі до рівності концепції соціальної структури відігравали найважливішу роль. Вивчення соціальної структури виконувало, можна сказати, діагностичні функції, виявляючи розбіжності між ідеалом і реальністю, між утопією рівності і фактичною нерівністю в суспільстві.
Дослідження в сфері класового поділу суспільства, соціального розшарування і мобільності переслідувало три мети:
знайти й описати нерівність у розподілі, тобто нерівний розподіл недостатніх, але вкрай бажаних ресурсів, таких, як дохід, освіта, влада, престиж;
оскільки у формулюванні першої мети мався на увазі не чисто статистичний розподіл, а розподіл за особистісними категоріями, виникала мета - виявити засновані на розподільній нерівності статусні групи;
досліджувати, як і якою мірою утворення статуси цих груп веде до формування системи соціальних верств — страт.
Результатом аналізу цих трьох взаємозалежних і взаємозумовлених процесів ставав опис соціальної побудови суспільства. Вивчення процесів соціальної мобільності, а саме становлення поколінь, дослідження участі в цих процесах таких традиційних інституціональних обгалузей, як сім'я, освіта, зайнятість, дозволяли формувати образ соціальної системи.
Це доповнювалося дослідженнями в таких сферах: ідеологічне осмислення й інтерпретація, культурна семантика, процеси формування класифікацій і культурних кодів, що у комплексі створювало те, що називається репрезентативною культурою.
Усе разом: опис соціального устрою, його системного характеру і культурного осмислення цих феноменів, а також пояснення причин соціальної нерівності — мислилося як соціологічний діагноз соціальної ситуації чи як діагноз часу. Цей діагноз виконував критичну функцію, тому що дозволяв протиставити реальний стан справ ідеальному стану рівності і справедливості, який трактувався як мета суспільного розвитку. Соціологічний діагноз підтримував претензії на рівність з боку суспільних груп, які програвали в соціальній конкуренції, і одночасно був основою судження про необхідність і спрямованість реформ, тобто основою планованих соціальних змін.
У цьому розумінні дослідження соціальної структури було наскрізь ідеологізованим, тому що воно, по-перше, ідеологічно мотивувалося, по-друге, служило обґрунтуванням змін, що були нормативно орієнтовані, тобто орієнтовані на модерністський ідеал рівності й справедливості.
Якщо відійти від суто теоретичних особливостей і науково-організаційних принципів, то іноді дуже важко знайти відмінності в ідеологічних функціях вивчення соціальної структури в марксистсько-ленінській і так званій буржуазній соціології. І в тій, і в іншій підхід був нормативним, вищою цінністю вважалися рівність і справедливість, образ ідеального стану і кінцевих цінностей випливали з того самого джерела — духу Просвітництва і Великої французької революції.
