Важливою характеристикою повсякденності є специфіка переживання часу. Згідно з Шюцем, повсякденність конституюється стандартним часом трудових ритмів. Останнє виникає "на перетині" суб'єктивної "тривалості" і об'єктивного космічного часу. Це складна будова трудового часу робить історичний аналіз проблеми складним. До того ж ні суб'єктивний час, ні об'єктивний "зовнішній" час у сьогоднішньому розумінні не збігаються з тим, як вони сприймалися в давнину.
У далекій давнині період і середньовіччі різні моменти часу характеризувалися якісною визначеністю. У період час виступав, за визначенням А.Я.Гуревича, як "конкретна предметна стихія", він був невіддільним від речей і дій, що містилися у ньому. Вже в середньовіччі складається особливий, що не збігається ні з природним, ні з соціальним, ритм життя: суб'єктивний чи особистісний ритм; він задається церквою, опосередковуючою відносини людини - не родової а кожної конкретно, людини - з Богом (час молитов, служб, вікові ритуали відспівування, поховання тощо). Цей знову виниклий суб'єктивний ритм життя "перехрещується з об'єктивним, тобто сезонно-природним, що частково збігається із соціально організованим. На даному перетинанні виникає стандартний час, тобто час трудових і духовних ритмів повсякденності, характерний для модерну як когнітивної епохи.
У сучасному світі виник новий вид сприйняття часу - так званий реальний час. Реальний час - це час, що релятивізує всі інші членування часу. Коли мова йде про комунікацію в реальному часі, мається на увазі, що ні суб'єктивне сприйняття тривалості, ні час дня і ночі, сезонів природи, ні стандартизований час трудових Ритмів, ні будь-що інше не відіграють ніякої ролі. Реальний час — момент синхронізації передавача і реципієнта; ніякого іншого змісту, що співвідносить даний момент з іншими, більш масштабними часовими, просторовими чи значеннєвими цілісностями, реальний час не має. Реальний час — це вічне сьогодення чи, можна сказати, знищення часу.
Реальний час практично ірреальний. Проте саме на ньому — на комунікації "у реальному часі" — ґрунтуються найважливіші сучасні технології, у тому числі політичні й фінансові. Справа не втому, що про якусь подію, яка десь відбувається, потрібно довідатися якомога швидше. Сама подія — це інформація. А інформація, отримувана "у реальному часі", тобто одночасно з часом події, означає, що подія відбувається всюди одночасно. Якщо всюди одночасно відбувається одна подія, виходить, у цей же час інші події не відбуваються (принаймні, у колі досвіду реципієнтів інформації). Інформація в реальному часі означає випадіння отримувачів інформації з кола нормальної повсякденності і перехід у віртуальну інформаційну реальність.
Зрозуміло, ми живемо сьогодні "на перетині" найрізноманітніших тимчасових структур: і циклічного природного часу, шо виражається у чергуванні пір року, днів і ночей, і часу господарських ритмів, які диктуються природними ритмами, і "стандартно-трудового" часу модерністської чи капіталістичної повсякденності. Ми переживаємо суб'єктивну "тривалість", історичний час (скажімо, період демократизації чи перехід до постмодерну). Крім того, кожний переживає в часі здійснення власних проектів і планів. Але дедалі частіше ми відчуваємо себе близькими до життя "у реальному часі", тобто у віртуальній одночасності різних подій. Причиною тому мас-медіа. Завдяки мас-медіа найрізноманітніші події відбуваються скрізь і одночасно. Розгортаючи газету (а вона в цей момент розгортається скрізь), ми відкриваємо майбутнє постмодерну; у ній всі одночасно: і суд шаріату, і клонування тварин, і запуск космічної станції, і збори сатаністів. Причому в газеті все це відірвано від логіки й історії кожної з зазначених подій, а тільки логіка й історія (тобто традиція) додають кожній з подій зміст. "У реальному часі" вони втрачають розуміння самих себе і паралізують людську активність.
Мас-медіа не можуть працювати повністю і цілком у реальному часі, хоча до цього і прагнуть. Вони змушені пристосовуватися до природних і трудових ритмів. Обертання Землі і необхідність сну для організму дають людині деяку відстрочку, встановлюють певну черговість інформування (японці інформуються раніше чи, навпаки, пізніше, ніж англійці), а також позбавляють від необхідності реагувати в реальному часі. Інакше виявилося б, що всі події на Землі відбуваються всюди І одночасно. Такий логічно внутрішньо суперечливий й у реальності неуявний спи справ повинен був би призвести до якогось вибуху земної системи. Але це і був постмодерн, що відповідає своїй ідеї. Можна припустити, шо поки Земля ще крутиться (якщо вона крутиться), когнітивна ідея постмодерну залишається повною мірою нездійсненною.
