2.1. Світ як сукупна реальність
Проблема розуміння світу, його сутності й розвитку завжди була в центрі уваги науки, філософії та релігії.
Проблема розуміння світу, його сутності й розвитку завжди була в центрі уваги науки, філософії та релігії. Під час їх роз¬гляду велися гострі дискусії, думка сягала найвищої межі уза¬гальнення й глибини. В них людина наближалась і до таємниць свого виникнення й існування.
Що ж таке світ?
У широкому розумінні — це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще невідома нам) у всій різноманітності ре¬чей і явищ, систем і процесів з усіма їхніми зв'язками й відно¬шеннями. Інакше кажучи, світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має своє буття).
Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикра¬са", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і, нарешті, "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI-V ст. до н. є.) пи¬сав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що іноді розгорається, а іноді згасає".
У понятті "космос" виокремлюють таку ознаку світу, як його системність, структурність і закономірність. У реальному світі є
23
й природна впорядкованість, закономірність, необхідність і така ж природна хаотичність, випадковість. Ці протилежності ста¬новлять єдність, переходять одна в іншу: впорядкованість — у хаотичність і навпаки. Та все ж переважає тенденція зростан¬ня міри хаотичності (ентропії), хоч і виникають протилежно спрямовані процеси — зростання впорядкованості та міри орган-ізованості матеріальних систем. Так, поява й розвиток життя на Землі (а можливо, і ще в якихось куточках Всесвіту), виникнен¬ня розумної істоти — людини, прогрес людської цивілізації — це відносно зростаючої ентропії є, так би мовити, рухом проти течії. Чому і як це стало можливим, як це може вплинути на загальний стан космосу — одна з дуже складних наукових проблем.
Рівнозначним (чи майже таким) поняттю "космос" є поняття "Всесвіт", хоча кожне з них має свій смисловий відтінок. Понят¬тя "космос", як уже було сказано, акцентує увагу на такій оз¬наці світу, як системність, упорядкованість, закономірність, а поняття "Всесвіт" — на охопленні всього реально існуючого, тоб¬то "всього світу". Обидва ці поняття належать насамперед до великого, позаземного світу, а наш безпосередньо близький, земний світ розглядається як частка безмежного Всесвіту.
У науці є й таке поняття, як "наш Всесвіт". Воно має кон¬кретно-науковий, астрономо-космологічний зміст. Матеріальна система, яка позначається цим терміном, називається ще Мета¬галактикою. Це весь відомий нині, доступний для спостережен¬ня сучасними засобами космос, який складається з мільярдів зоряних систем — галактик. Серед них і наша Галактика, од¬нією з зірок якої є Сонце.
Метагалактика має скінченні розміри — в межах 10 мільяр¬дів світлових років — і перебуває в процесі розширення. Вона не завжди існувала, а виникла близько 1010 (10-20 мільярдів) років тому внаслідок так званого космічного вибуху. Разом з нею з'явилися наші простір і час. З якого стану матерії виник наш Всесвіт? Чому відбувся цей величезний якісний стрибок — народження нашого Всесвіту? Чи є щось, і якщо так, то що саме, поза межами Метагалактики? Все це проблеми, які оста¬точно ще не вирішені сучасною наукою, хоча й існують з цього приводу різні гіпотези.
Підходячи до цього питання з науково-філософської точки зору, можна сказати, що нашою Метагалактикою не вичерпу-
24
ється "світ в цілому" (беремо в лапки, бо світ в цілому ніколи нам не даний, це проблематичне поняття); він вічний, не¬скінченний, якісно різноманітний, у ньому відбуваються пере¬творення — в тому числі й такі глибокі, докорінні, як той же космічний вибух, який дав початок нашому Всесвіту. Можливо, існують інші всесвіти із зовсім інакшими, ніж відомі нам, про¬сторово-часовими та іншими характеристиками, де немає звич¬них для нас зірок, планет, туманностей тощо.
Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його зако¬номірності становить наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка відо¬бражає наукове світорозуміння, що сформувалося на певний мо¬мент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які назива¬ють парадигмами (грецьк. paradeigma означає "приклад", "зра¬зок", "доказ"), тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, докорінний харак¬тер, то її називають науковою революцією.
Упродовж багатьох століть в уявленнях про будову Всесвіту панувала арістотелівсько-птоломеївська парадигма, геоцен¬трична система, згідно з якою Земля є центром Всесвіту. її ос¬новою були безпосередні спостереження, які нібито свідчать, що Земля перебуває в нерухомості, а навколо неї обертаються всі небесні світила. З відкриттям М. Коперніка (1473-1543), який обґрунтував геліоцентричну систему (в центрі — Сонце), у свідомість вчених, а згодом і людства взагалі (хоча проти цьо¬го була церква) увійшла інша парадигма, котра, як виявилось, має об'єктивно-істинний характер.
Механістичне, галілеївсько-ньютонівське розуміння фізичного світу було видатним науковим досягненням свого часу, але великі відкриття кінця XIX — початку XX ст. (теорія відносності А. Ейнштейна, квантова механіка, створення нових, су¬часних уявлень про будову Всесвіту, поняття еволюціонуючого Всесвіту, відкриття фізичних полів як неречовинного виду ма¬терії, дослідження внутрішньої структури атома, виявлення не¬відомих раніше космічних об'єктів тощо) показали обмеженість механістичних уявлень, спричинилися до виникнення новітньої
25
наукової картини світу й до формування нових парадигм — принципів, зразків, способів світорозуміння.
Кожна нова картина світу зберігає попередні наукові уявлен¬ня, які були підтверджені, але переосмислює їх, уточнює, допов¬нює, розширює, поглиблює, збагачує і в цілому виражає вищий рівень знання, його нову якість.
Наукова картина світу включає й систему знань про людину й людство, про місце людини у світі, космосі. Величезний вне¬сок у створення сучасної наукової картини світу зробили вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч. Дарвіна і його по¬слідовників, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо).
Таким чином, наукова картина світу — це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених сучасною наукою. За мірою уза-гальнення вона посідає проміжне місце між узагальненнями ок¬ремих наук і галузей та узагальненнями вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спи¬рається на наукову картину світу. Це важливо ще й тому, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незвичайними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке адекватне об'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальніпіими поняттями — категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки.
При цьому треба взяти до уваги те, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання й формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею у світлі її централь¬ної, вузлової проблеми — "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, а й світовіднопіення. Вже дав¬но виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовніш¬нього щодо неї світу. Якщо Всесвіт — це Макрокосмос, то людина — це Мікрокосмос (малий космос), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г. С Сковорода та ін.), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом.
26
