2. Основні парадигми політичної науки.
Сучасна політична наука спирається на декілька основних підходів, або парадигм: традиційну (формально-юридичну), біхевіоріальну та постбіхевіоріальну однак ними не обмежується. Поняття «парадигма» у 20-х роках XX ст. ввів Т. Кун — американський історик науки і філософії (від
(грец. парадигма: 1) приклад, зразок, строго наукова теорія; 2) вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження).
Традиційна парадигма сформувалася на переломі XIX—XX ст. на основі вивчення державних інститутів окремих країн. Вона характеризується описовістю, статичністю, відсутністю порівняльного підходу. Аналіз здебільшого зосереджувався на характеристиці держави, її інститутів, виборах, політичних партіях, тобто формальних елементах політичної системи, а також на законодавчих нормах. Як правило, на основі цього підходу розглядалася історична еволюція політичних, державних утворень, описувалися ці інституції. Тут відсутні будь-які спроби ідентифікувати типи цих конструкцій. Об'єктом дослідження представників традиційного підходу були західноєвропейські політичні системи та державні інститути.
Якщо керуватися традиційним підходом у політичній науці для аналізу політичної системи України, зокрема такого державного інституту, як Верховна Рада, то ми побачимо її такою.