Зовнішня політика України: Підруч. для студ. ВНЗ

Україна зробила європейський вибір перспективного розвитку. Наша держава орієнтується на розвинуті держави світу, у яких можна запозичити економічний досвід розбудови політичної, економічної і гуманітарної системи суспільства.

Розбудова відносин з Федеративною Республікою Німеччина

Серед європейських провідних держав світу, повноправних і впливових членів Європейського Союзу Україна надає пріоритет ФРН, яка 3 жовтня 1990 р. відновила свою єдність: землі колишньої Німецької Демократичної Республіки влилися до складу ФРН. У результаті країні довелося долати безліч труднощів економічного й політичного характеру. Сучасні українсько-німецькі відносини будуються виважено і прагматично. Заінтересованість Німеччини у зв'язках з Україною є суто економічною, а для України — це досвід економічних і державних перетворень, практика акціонування розвитку підприємств, соціальна спрямованість економіки, впровадження науково-технічних досягнень, здобутки в санації.

ФРН — перша країна світу, яка мала в Україні (з 1989 р.) консульство, і одна з перших, що визнала Україну як суверенну державу (26 грудня 1991 р.) Дипломатичні відносини встановлені 17 січня 1992 р. У Німеччині, крім українського посольства в Бонні, працюють

консульства в Мюнхені, відділення посольства в Берліні. У співробітництві сторони спираються на досить розгалужену договірно-правову базу, яка налічує 108 документів. 1993 р. було укладено спільну Декларацію про основи відносин між Україною та ФРН (під час візиту до Києва Федерального канцлера Гельмута Коля), Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки та інші угоди. У Декларації, зокрема, наголошується, що сторони, пам'ятаючи ганебні сторінки недавньої європейської історії, якомога міцніше співробітничатимуть для своїх народів і тим самим сприятимуть миру в Європі та в усьому світі. Сторони заявили, що впевнені у необхідності будівництва нової, об'єднаної спільними цінностями Європи і перетворення її на континент миру, безпеки і співробітництва. Президент України зауважив, що цей документ має надати нового стимулу українсько-німецькій співпраці, створити належну договірно-правову базу для зміцнення співробітництва. Договір про широкомасштабне співробітництво в економіці, розрахований на десять років, містить намагання сторін сприяти торгівлі і співробітництву між підприємствами та організаціями обох держав; надавати гарантії для експортних кредитів на сприятливих умовах, дотримуючись відповідного національного законодавства і міжнародного права, враховуючи взаємозв'язок між експортними гарантіями та економічним і фінансовим потенціалом відповідної сторони.

Активно співробітничають військові відомства двох країн, у тому числі навчальні заклади збройних сил України й Німеччини; на німецькі кошти у Києві збудовано житлове містечко майже на дві тисячі квартир для українських військовослужбовців, що свого часу були виведені з Німеччини. У рамках технічного співробітництва надавалася пряма технічна допомога Україні через федеральні міністерства ФРН (наприклад тільки протягом 1992 р. по 40 проектах вартістю 8,3 млн. марок у таких секторах, як енергетика, транспорт, промисловість, сільське господарство, соціальна інфраструктура, суспільне адміністрування). Деякі проекти фінансувалися також із бюджетів федеральних земель Німеччини. При цьому слід зазначити, що в розбудові договірно-правової бази ФРН спиралася на вже напрацьовані документи, укладені за часів СРСР. В результаті на 1 березня 1994 р. була відсутня нотифікація з боку німецької сторони на кожний четвертий з підписаних документів.

ФРН надавала значну підтримку Україні у відносинах з ЄС, НАТО, РЄ, Міжнародним валютним фондом (МВФ) та Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР). У 1995 р. у Німеччині з візитом перебував Президент України Л. Кучма, а в 1996 р. до Києва приїздив Федеральний канцлер Г. Коль. Керівниками двох держав було вироблено нову форму спілкування — проведення політичних консультацій на найвищому рівні, яким надано регулярного характеру. Особливої ваги така співпраця набула у зв'язку зі стратегічним вибором Української держави — на поглиблення співробітництва з ЄС і НАТО. У дипломатичній практиці ФРН двосторонні політичні консультації на найвищому рівні є нечастим явищем. Німеччина вдається до такого механізму взаємодії лише з тими країнами, які офіційно проголошені стратегічними партнерами ФРН (Франція, Польща) або з державами, які посідають важливе місце у геополітичних пріоритетах Німеччини (Росія).

За підсумками візиту Г. Коля сторони підписали Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні; спільну Заяву Урядів ФРН та України про поглиблення співпраці у проведенні реформ в Україні; Угоду про співробітництво між Держтелерадіо України та другим каналом Німецького телебачення (ЦДФ) та ін. Сторони обмінялися історичними реліквіями, які опинилися в результаті війни на територіях обох країн. Німецька сторона передала 173 рідкісні книги, ікону XVIII ст., скіфське бронзове дзеркало; а українська сторона — 211 гравюр (у тому числі роботи Дюрера) з зібрання Дрезденської галереї. Федеральному канцлеру Г. Колю було присвоєно почесне звання доктора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За визначенням Президента України, дружні відносини між Україною і Німеччиною стануть важливим внеском у справу зміцнення миру, стабільності та безпеки на континенті, своєрідним кроком у майбутню Європу, де Захід і Схід будуть лише географічними термінами і не символізуватимуть собою поділ на політичні табори.

Отже, реальні результати на шляху європейської і євроатлантичної інтеграції України, просування до ринкових реформ значною мірою залежать від успішного розвитку співробітництва з Німеччиною. І сьогодні Україна розраховує на підтримку ФРН у своїх євро інтеграційних прагненнях. Позитивну оцінку українським перебудовчим крокам дав тодішній керівник ФРН Г. Коль. На його думку, Україна є шанованим членом Ради Європи, співпрацює з ЄС через Угоду про партнерство і співробітництво, і з НАТО через програму "Партнерство заради миру". У такий спосіб Україна долучилася до розбудови нового ладу безпеки Європи. Україна виявилася вірним і надійним партнером: вона здійснила вирішальні кроки до ядерного роззброєння і приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Позитивну оцінку було дано і участі України у миротворчому процесі в Європі.

Як уже згадувалося, договірно-правова база між країнами нині складає десятки документів. Домовленості стосуються ядерно-технічної безпеки і радіаційного захисту, співробітництва в галузі повітряного, автомобільного сполучення і морського судноплавства, охорони навколишнього середовища, питань науки і технологій. Необхідною передумовою на шляху інтенсифікації економічного і культурного співробітництва організацій, фірм, установ мало укладення угод між Україною і ФРН про співробітництво в галузі поштового та електронного зв'язку; необмежену свободу пересування; сприяння та взаємний захист інвестицій; співпрацю у підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців і керівних кадрів у галузі економіки й державних органів управління економікою; культурне співробітництво тощо.

У парламентах обох країн утворено депутатські групи, програми і діяльність яких передбачають створення на парламентському рівні сприятливих умов для подальшої розбудови відносин між Україною і ФРН.

Формуючи договірно-правову базу, ФРН і Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей країни зобов'язалися вживати відповідних заходів щодо сприяння торгівлі з метою диверсифікації та якісного вдосконалення взаємного товарообігу: сприяння участі у ярмарках, виставках, проведення семінарів тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни спільне виробництво, спеціалізація, ліцензійні угоди та інші форми капіталовкладень не підлягають жодним обмеженням на території партнера.

Україна брала участь у різних субрегіональних проектах за участі Німеччини. Для врівноваження ситуації в Європі у середині 90-х років було запропоновано створити своєрідний трикутник взаємовідносин і співробітництва між Україною, Польщею і Німеччиною. Керівництво країн підтримало зазначену ініціативу, оскільки вбачало в ній крок до стабільності на європейському континенті. З одного боку, це сприяло входженню України до економічних європейських структур, а з іншого — використанню Польщею та Німеччиною чорноморського транспортного шляху та кавказьких енергоносіїв. У цьому плані відкриваються прекрасні можливості Й перспективи щодо залучення німецького капіталу для інвестування донецьких шахт. Так, німецький концерн "Сіменс АГ" надавав допомогу переданням технологій і досвіду в соціальній сфері. Німецька сторона висловила також готовність до переоснащення теплових станцій в Україні.

Активно розвиваються торговельні відносини між Україною та Німеччиною. У 1995 р. товарообіг досяг 1,235 млрд. доларів, унаслідок чого від'ємне сальдо України збільшилося на 585 млн. доларів. Попри коливання показників торговельного обороту, серед країн Європи — партнерів України у 2005 р. Німеччина посіла перше місце: товарообіг перевищив 4,7 млрд. доларів (негативне українське сальдо склало понад 2 млрд. доларів). Найбільші обсяги експортних поставок у 2005 р. Україна здійснювала до Російської Федерації, ФРН, Туреччини, Італії, Польщі, США, Білорусі та Єгипту. Найбільші імпортні надходження здійснювалися з Російської Федерації, ФРН, Туркменістану, Китаю, Польщі, Італії, Білорусі і Франції.

Основу українського експорту у ФРН становили: продукція легкої промисловості (27,7 %), кольорової (24,2 %) і чорної (14 %) металургії, хімічної промисловості (9,2 %), АПК (7,6 %), машинобудування (7,2 %). В українському імпорті переважали обладнання для машинобудівної, хімічної, харчової промисловості, сільського господарства, а також електротехнічне устаткування, транспортні засоби тощо. В експорті збільшилася питома вага вітчизняних товарів, таких як сталеві труби, листова сталь, електротехнічні вироби та сільськогосподарська продукція (молоко, олійні рослини). Поступово розвивається співробітництво підприємств швейної та взуттєвої промисловості обох країн, але в основному в умовах давальницької сировини. За роки співпраці розширилась експортно-імпортна структура українсько-німецьких зв'язків, зросла кількість спільних підприємств (Німеччина посідає одне з перших місць). Співробітництво між країнами розвивається в таких галузях поза згаданими, як авіакосмічна техніка, транспортне машинобудування, екологічний захист, впровадження сучасних технологій глибокої переробки нафти і вугілля.

Результати співпраці двох країн продемонстрували, що двостороння торгівля між країнами сприяє пожвавленню співробітництва, збереженню робочих місць в Україні; початкові темпи зростання українського експорту до ФРН (порівняно з країнами Центральної і Східної Європи) свідчили про поліпшення загальних умов торгівлі та конкурентної спроможності українських товарів на німецькому ринку; український експорт до ФРН та імпорт з Німеччини формуються здебільшого за рахунок готових промислових виробів; простежується стала тенденція до кооперування в промислових галузях двох країн; в українському експорті низькою є частка високотехнологічних видів продукції і промислових товарів, які віднесено до Фупи "критичного" імпорту, зокрема міді, нікелю, цинку, золота; незважаючи на зростання обсягів імпорту машин та обладнання, в цілому простежується зменшення частки інвестиційних товарів у поставках з ФРН, що не сприяє поновленню виробничих фондів, здійсненню реструктуризації економіки України.

Попри складну ситуацію в українській економіці Німеччина зберегла інтерес до економічної співпраці з Україною. Про це свідчить, зокрема, відкриття в столиці України представництв чотирьох впливових німецьких банків, Бюро делегата німецької економіки і представництво Бюро товариства зовнішньоторговельної інформації. Для координації економічних зв'язків у березні 1992 р. була створена міжурядова Українсько-Німецька рада з питань співробітництва. Партнерські зв'язки налагоджені між Києвом, Мюнхеном і Ляйпцигом, Одесою і Регенсбургом, Полтавою та Фільдерштадтом, Львовом і Фрайбургом, Харковом та Нюрнбергом, Ужгородом і Дамарштадтом, Баришівкою Київської області і Пуллахом та ін. В Україні відкриті й активно діють бюро фондів К. Аденауера, Г. Зайделя, Ф. Еберта, відділення Інституту Гете.

Зазначимо, що першим в Україні з банків Європи, який відкрив своє представництво незабаром після оголошення Декларації про незалежність України, був другий за величиною в об'єднаній

Німеччині комерційний "Дрезден-банк" з Франкфурта-на-Майні. У 1992 р. цей банк уклав угоду з експортно-імпортним банком України про надання кредиту обсягом 1 млрд німецьких марок. Серед німецьких фірм, з якими українські підприємства уклали контракти й отримали гарантії Кабінету Міністрів України на надання німецького кредиту, назвемо такі: "Вемекс", яка виробляє устаткування для верстатобудівних заводів; "Сімене" — медичне обладнання, устаткування для міжнародної телефонної мережі; "СКЕТ" — обладнання, реконструкція заводів; "Аскотек Анлагенбау ГМЕХ Дрезден" — обладнання для підприємств харчової промисловості; "Бізон-Верке" і "Бах-кох-БСХ" — устаткування для лісової та деревообробної промисловості. Україна заінтересована в продовженні співробітництва, в розвитку і спрямуванні іноземних інвестицій у металургійну промисловість з такими фірмами, як "Шиман", "Маннесман", "Інтевплан", "Зундгвич", у розвитку автомобілебудування, автосервісу — з фірмами "Баркас", "Мерседес", "Шеннер". На сьогодні є значна потреба в розвитку невеликих підприємств з виробництва будівельних матеріалів: цегли, облицювальної плитки, легких бетонів, а також пластмасових виробів, продуктів харчування, зокрема дитячого, тощо. Німецький капітал приваблює в Україну відносно стабільна соціально-політична ситуація, наявність досить розвинутої промисловості, інфраструктури і кваліфікованих кадрів, місткий внутрішній ринок, на якому Німеччина може реалізувати свою продукцію.

ФРН проводить активну інвестиційну політику (її інвестиції становлять 40 % у Польщі, 80 % у Чехії). Нагадаємо, що Німеччина посіла одне з перших місць серед країн Європи за обсягами інвестицій в економіку України, які спрямовано у 560 підприємств, з них 477 — спільні. Успішно діяли на території України такі спільні підприємства, як "Біпа Мода" — в Одеській області (експортує в Німеччину фосфатні добрива, імпортує м'ясо, ковбаси, шоколад, косметичні препарати, гумові вироби, хутро, одяг, взуття, пральні та швейні машини), "Донкавамет" (реалізує на внутрішньому ринку мідь рафіновану, алюміній необроблений, цинк необроблений тощо), "КНОМінк" — в Донецькій області, "Укргермет" — у Харківській області, "Астра" — в Київській області. Прикладом успішного співробітництва може бути діяльність Запорізького автомобільного заводу, з конвеєрів якого сходили українські автомобілі з двигунами відомої німецької фірми "Фольксваген". Фірма "Сіменс АГ" спільно з Київським науково-виробничим об'єднанням реле і автоматики ефективно співпрацюють у галузі виробництва медичної апаратури. У Фастові Київської області побудовано завод з виробництва складної медичної техніки (багатофункціональні рентгенівські апарати, ядерно-магнітно-резонансні томографи тощо).

Особливу увагу сторони приділяли розвиткові співробітництва у військово-технічній сфері. Серед найбільших спільних проектів визнано проект виробництва сучасного європейського військово-транспортного літака на базі "АН-70м. Прискоренню вирішення питання щодо реалізації проекту сприяло б прийняття німецьким керівництвом відповідного політичного рішення, у тому числі і в рамках тристороннього саміту Росії, Німеччини і Франції. Забігаючи наперед, зазначимо, що через негативну позицію можливих партнерів (явних конкурентів — Росії і Франції) спільне виробництво літака так і не було налагоджене. Перспективним проектом обопільного інтересу була пропозиція України щодо співпраці в космічній галузі. Протягом 1996 — 1998 pp. ДКБ "Південне" ВО "Південмаш" розглядали з німецькою фірмою DASA можливість використання українських ракетоносіїв "Циклон" для запуску німецьких комерційних супутників. Результати технічної експертизи проекту, проведеної фахівцями ФРН, були позитивними. Проте невдовзі німецька сторона призупинила проект "Циклон-3 К" за браком позитивного рішення Франції щодо надання дозволу Україні та Німеччині на використання її космодрому Куру у Французькій Гвіані. В результаті контрагентом українських підприємств у реалізації проекту "Циклон" стала італійська фірма "Фіат Авіо", а місцем запусків мав стати бразильський космодром Алькантара.

Обсяги українсько-німецького співробітництва не влаштовували обидві сторони. Для порівняння наведемо такі факти: обсяги торгівлі ФРН з Росією, Польщею, Чехією та Угорщиною на порядок виший за наші. Польща у 1996 р. отримала близько 1 млрд доларів німецьких інвестицій, Чехія та Угорщина — по 0,5 млрд. За обсягами німецьких приватних інвестицій Україна у 1996 р. поступилася Словаччині і Болгарії. За таким показником, як вартість експорту в Німеччину в розрахунку на душу населення, Україна перебувала на 18 місці серед країн ЦСЄ та СНД (для порівняння: Україна — 14 марок, Чехія — 1000, Словенія — 1800, країни Балтії — від 150 до 200, Росія — 100, Білорусь — 80).

Через низку гальмівних процесів в економіці України і проблем в розвитку ФРН у двосторонньому економічному співробітництві простежувалося певне згортання. Скоротився й обсяг інвестицій в Україну. Якщо у 1994 р. вони становили 63,3 млн. доларів, то у 1996 р. — 1,8 млн. При цьому спостерігався відтік німецького капіталу з таких сфер, як чорна металургія, машинобудування, металообробка, легка промисловість та внутрішня торгівля. Зазначимо, що спад інвестування в українську економіку збігся з загальним зменшенням рівня німецьких капіталовкладень за кордоном. Сторони визнавали, що рівень німецьких капіталовкладень в Україні не відповідає ні економічним можливостям, ні взаємній заінтересованості України та Німеччини.

Серед перешкод, які гальмували розвиток двосторонніх економічних відносин, зокрема надходження німецького приватного капіталу в Україну, залишаються нестабільна законодавча база, вільна інтерпретація законів, невирішеність в Україні питання про власність на землю, повільні темпи приватизації, суперечності в податковій політиці, недостатньо розвинута банківська система та інфраструктура. На думку представників німецької частини спільної Ради з питань економічного співробітництва, чинниками, що стояли на заваді притоку німецьких інвестицій, є також складність процедури отримання урядових гарантій для здійснення окремих інвестиційних проектів, "поліцейські" методи стягнення податків українськими установами шляхом безакцептного списання коштів з рахунків спільних підприємств, складні процедури митного оформлення та сертифікації імпортних товарів. Німецьких підприємців стримує неврегульованість економічних процесів в Україні і високий рівень корупції, непрозорий характер та однобоке (у російському напрямку) спрямування української приватизації основних промислових підприємств.

У цьому зв'язку український уряд значну увагу приділяє створенню сприятливого інвестиційного клімату через спрощення та оптимізацію українського інвестиційного й податкового законодавства, активізацію приватизаційних процесів в Україні.

Поряд із позитивним чинником співпраці двох країн з німецького боку через неузгодженість законодавств трапляються випадки використання української території для вивезення отрутохімікатів та інших відходів німецької промисловості. 1993 р. в Україну було відправлено з ФРН 230 т високотоксичних хімічних речовин. Активісти неурядової організації із захисту довкілля "Грінпис" виявили отруйні речовини на території Одеського військового округу, в Рівному, у Києві та ін.

Значні резерви криються в можливостях підприємців ФРН у приватизації великих промислових об'єктів української промисловості; заінтересованість у цьому не раз виявляли українські представники. Особливо це стосується таких сфер економіки, як енергетика, машинобудування, металургія, хімічна та легка промисловість, зв'язок. Є значні перспективи для розбудови двосторонньої співпраці у військово-технічній та космічній галузях, у питаннях конверсії військово-промислового комплексу. Поліпшенню взаємних контактів, на думку української сторони, заважають такі чинники, як віднесення України до п'ятої групи ризиків у наданні експортних кредитів, що підлягають страхуванню AT "Гермес"; наявність більшого, ніж очікувалось, дефіциту бюджету, що призвело до вимушеного призупинення українськими партнерами реалізації окремих проектів, які потребували часткового виконання робіт за рахунок державних коштів тощо. До цього слід додати і той факт, що німецькими банками запроваджено жорсткі умови кредитування експортно-імпортних операцій, що здійснюються фірмами ФРН в Україні (надання урядових гарантій, запровадження 100 % попередньої оплати, неакцептування акредитованих форм оплати, які здійснюються українськими банками).

ФРН надає широку фінансово-економічну допомогу Україні. Протягом 90-х років вона здійснювалась каналами товариства "Гермес" (кредитування контрактів на загальну суму понад 1 млрд. доларів), через гарантії Федерального уряду на вкладення капіталів (близько 75 млн доларів), програму Федерального уряду "Трансформ" (на суму 81 млн. доларів до 1997 p.). Основні напрями допомоги — консультування уряду України та підтримка розбудови адміністративної системи, що було проведено в трьох регіонах — Києві, Полтавській і Запорізькій областях. 6 Україні реалізовано близько ста проектів в рамках програми "Трансформ".

Загальна сума допомоги у сфері ядерної безпеки дорівнювала 170 млн. доларів. Ці резерви було використано для запровадження термінових заходів у сфері управління та технічного переобладнання АЕС, програм вимірювання випромінювання та підтримки відповідальних за ці питання українських установ. Згідно з угодою "Про співробітництво у розв'язанні проблем ліквідації ядерних озброєнь" від 1993 р. та протоколом "Про співробітництво у ліквідації шахтно-пускових установок" надано допомогу на суму 8 млн. доларів. У сфері підготовки та перепідготовки кадрів по лінії Федерального міністерства науки, освіти, досліджень та технологій, земельних міністерств та різноманітних німецьких фондів протягом 90-х років фінансова допомога становила близько 20 мли доларів.

Важливе місце у двосторонньому співробітництві посідають науково-технічні зв'язки між НАН України і Німецьким науково-дослідним товариством (DFG), а також між Державним комітетом науково-технічної політики України та Федеральним міністерством досліджень та технологій, німецьким аерокосмічним агентством і Центром аерокосмічних спостережень НАН України. Практикуються взаємовигідні обміни в галузі культури та освіти. Серед перспективних напрямів співпраці виокремимо проблеми використання сонячної енергії, сучасні технології глибокої переробки нафти і вугілля, використання енергії вітру тощо.

У рамках науково-технічного співробітництва Німеччини й України здійснюються окремі фундаментальні і прикладні дослідження, що вимагають залучення до їх розробки науково-технічних потенціалів великих установ. У 90-х роках НАН України і Німецьке науково-дослідницьке товариство вели дослідження за 20 темами, в проведенні яких з української сторони брали участь 14 інститутів. Спільні дослідження охоплюють широке коло проблем в галузі фізики, хімії, медицини, геології, матеріалознавства, енергозбереження, історії, археології тощо. Наукове співробітництво розвивається й по лінії Міністерства освіти і науки України та вищої школи ФРН. Значну допомогу надають установи ФРН у розгортанні глобальної комп'ютерної мережі Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського з іншими науковими бібліотеками України та з західними партнерами. Особливе значення сторони надають ефективному захисту прав інтелектуальної власності для економічного, промислового і науково-технічного співробітництва, про що йдеться у Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки.

Фінансування спільних українсько-німецьких наукових проектів по лінії Німецької служби академічного обміну за 1993 — 1996 pp. становило близько 3 млн. доларів. Німецька сторона реалізувала за угодою "Про поставки автомобільної техніки в Україну" за пільговими цінами 4850 одиниць автомобільної техніки на загальну суму 15 млн. доларів, 725 одиниць цієї техніки передано згідно з угодою від 4 липня 1994 р. безкоштовно. У рамках проектів допомоги з боку ЄС німецька частка становила: у загальній сумі кредитів (285 млн. екю) — 79,8 млн. екю; у програмі технічної допомоги TACIS — 90 млн. екю. Таким чином, загальна сума допомоги

Україні на двосторонній основі з 1992 р. по 1998 р. становила близько 2 млрд. доларів.

Німецькі партнери здійснюють низку проектів у зонах, забруднених в результаті аварії на Чорнобильській АЕС. Важливим і корисним для України є співробітництво з установами та організаціями ФРН з питань мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС і в галузі ядерної та радіаційної безпеки. Німеччина ініціювала заснування Міжнародного центру з питань подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Реалізуються спільні програми визначення радіаційного навантаження на населення та на навколишнє середовище, серед регіонів — Фастівський район Київської області, вісім районів Житомирської області тощо.

Значну допомогу німецькі медичні установи надають лікувальним закладам України. Для цього розроблено спеціальну програму гуманітарної допомоги, яка за обсягом становила більш як половину всіх поставок по гуманітарній лінії з-за кордону. Допомога надається різними неурядовими і благодійними організаціями та фондами ФРН, такими як "Союз робітників самаритян", "Мальтійська служба допомоги", "Спілка SOS-86", "Діти Чорнобиля"(м. Зауер-ланд) тощо. Тільки остання, наприклад, надіслала в Україну ліків на суму 3,5 млн. доларів. Одним із ускладнень, які заважали наданню гуманітарної допомоги, була невирішеність питання з розмитненням гуманітарних вантажів в Україні. Після прийняття Верховною Радою України 19 лютого 1997 р. Постанови "Про тимчасовий порядок митного оформлення вантажів з гуманітарною допомогою, що надходять на митну територію України від іноземних юридичних осіб", проблему було вирішено.

Особливу увагу уряди обох країн надають розбудові партнерських відносин України з однією з найбільших і найрозвинутіших федеральних земель Німеччини — Баварією. Правову основу для розвитку зв'язків створила Спільна заява про основні напрями партнерського співробітництва між Україною і Баварією (підписана в січні 1990 p.). Двосторонні зв'язки плідно розвивалися у різних сферах економіки (зокрема у виробництві сільськогосподарської продукції), охорони здоров'я (передусім з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи), науки, освіти (у тому числі підготовки управлінських кадрів), культури. У результаті було створено понад 40 спільних українсько-баварських підприємств, у центрі Баварії — м. Мюнхені відкрито український культурний центр і консульство МЗС України. Серед українсько-німецьких підприємств успішно працювали в сфері медичної техніки "Сіменс" — Київське ВО реле і автоматики, телекомунікаційного обладнання "Філіпс" — Київське БО ім. С. Корольова, виробництва меблів Київська меблева фабрика ім. Боженка — "Діма Мьобель" тощо.

У співробітництві сторони спираються на низку двосторонніх документів, зокрема на Угоду між міністерствами внутрішніх справ про співробітництво з питань охорони внутрішнього правопорядку (24 квітня 1992 p.), Декларацію про наміри міністерств сільського господарства (30 квітня 1990 p.), Декларацію про наміри співробітництва з питань охорони здоров'я (9 вересня 1991 p.), Декларацію про наміри співробітництва у справі захисту навколишнього середовища (31 липня 1990 p.), Протоколи про культурне співробітництво і співпрацю з питань вищої школи (16 вересня 1991 р.) та ін. Українські учні проходять практику і навчання в Баварії зі спеціалізації сільськогосподарських наук, лісового господарства та громадського харчування, а медики — з питань діагностики. У сфері захисту навколишнього середовища спеціалісти співпрацюють над питаннями водопостачання, очищення повітря, проблем промислових відходів. Баварська сторона взяла участь у реалізації проекту з будівництва дитячої лікарні в Івано-Франківську та проекту створення ортопедичного виробництва в Україні. Баварський ландтаг, Червоний Хрест Баварії, інші організації постійно надавали гуманітарну допомогу Україні. У 1990 р. баварський уряд і керівництво України утворили спільні комісії зі співробітництва в галузі сільського господарства, охорони здоров'я, навколишнього середовища, юстиції, культури. Основні напрями співпраці визначає постійна українсько-баварська робоча комісія. До цього додамо, що за рішенням уряду ФРН Баварія має брати на себе вирішення тих проблем українсько-німецького співробітництва, які не входять до урядової компетенції.

Невикористані резерви криються у співпраці між регіонами та окремими містами України і ФРН. Позитивним прикладом можуть бути зв'язки між Києвом і Мюнхеном та Ляйпцигом, співпраця яких здійснюється на основі угод про поріднення, укладених відповідно у 1989 і 1993 pp. Вона охоплює такі сфери, як комунальне господарство, вирішення соціальних проблем, містобудування та архітектура, захист навколишнього середовища, охорона здоров'я, сприяння малому й середньому підприємництву, розвиток шкільної освіти. Серед масштабних проектів такої співпраці можна навести проведення у Києві та Мюнхені Днів культури міст-побратимів, надання пожежною службою Мюнхена пожежникам Києва необхідної техніки для дій у складних умовах на суму 3,5 млн. марок (1,7 млн. доларів) тощо. Активно розвиваються контакти книговидавців: Україна вже подала заявку на участь у Франкфуртському книжковому ярмарку 2008 р., у якому беруть участь понад 100 країн світу. Традиційно на честь країни-гостя влаштовується книжкова виставка, значною частиною експозиції якої мають бути видання національних авторів, перекладені німецькою мовою.

Отже, одним із перспективних партнерів України у цей період розвитку є Федеративна Республіка Німеччина, яка посідає серед європейських країн одне з чільних місць за своєю економічною могутністю. ФРН, так само як і Україна, заінтересована в розширенні обопільних зв'язків в усіх сферах: політичній, економічній, науково-технічній та ін.

Для України цікавим і корисним може бути досвід як державної і суспільної розбудови, так і економічних перетворень у ФРН. До останніх можна віднести практику акціонування й розвитку підприємств, соціальну спрямованість економіки, впровадження науково-технічних досягнень, певні здобутки в санації та переведенні до системи ринкових відносин економіки п'яти східних земель. Одним із важливих зовнішньополітичних векторів своєї політики Німеччина розглядає надання широкомасштабної допомоги як східноєвропейським країнам, так і країнам простору СНД. ФРН вважає, що Західна Європа тільки програє, якщо спільними зусиллями не вдасться пересунути "кордон бідності** спочатку за Віслу, а потім за Буг і Волгу. При цьому гуманітарна допомога не може тривати безкінечно: необхідно переходити до такого сприяння, яке б давало змогу країнам СНД "налагодити інфраструктуру, сільське господарство, гарантувати безпеку ядерних електростанцій" тощо.

Та поряд із широким спектром двосторонніх відносин ФРН не надавала співпраці з Україною статусу стратегічного партнерства. Стратегічними партнерами Німеччина визначила Францію і Польщу. Наближеними до стратегічного характеру визначаються взаємовідносини з Російською Федерацією, яка є пріоритетним партнером Німеччини серед країн СНД. Негативною ознакою для перспектив співпраці України з ФРН стало досягнення німецько-російських домовленостей (2005) про будівництво Північноєвропейського газопроводу по дну Балтійського моря в обхід інших європейських країн, у тому числі України.

Поліпшення німецько-російських відносин спричинило негативні вияви з німецького боку щодо українського напрямку. Німецькі ЗМІ під час візиту в ФРН В. Ющенка (березень 2005 р.) розповсюджували негативну інформацію про Україну, яка нібито постачає нелегальних мігрантів до ФРН, "Візовий скандал", який мало не призвів до відставки міністра закордонних справ ФРН, полягав у тому, що через певні послаблення процедури надання віз десятки тисяч українців виїхали до ФРН. Хоча в результаті розслідування з'ясувалося, що в діях німецьких чиновників консульських установ було суто людське бажання швидкого збагачення, але шкоду іміджеві України було завдано.

Показником кредиту довіри до українського Президента стало рішення про надання йому права виступити перед депутатами Бундестагу. Таким правом свого часу скористалися Президенти Франції, США і Росії, Генеральний секретар ООН. Але значних просувань у розгляді українських пропозицій (серед яких — запровадження безвізового режиму, реанімація тристороннього консорціуму з транспортування газу) не сталося. Єдине, чого домоглися, це — підписання угоди про кредит у 2 млрд. євро від "Дойче Банку" для НАК "Нафтогаз України".

Енергопостачальна сфера співпраці розглядалася сторонами у двох вимірах: проведення переговорів у тристоронньому форматі з Росією про створений консорціум з поставок газу і про відкриття спільного українсько-польсько-німецького торгового дому для транспортування в Західну Європу каспійського газу. В даному разі прагматизм Німеччини може подолати політичне за ангажування щодо України, і європейські інтереси зможуть перемогти. Стосовно візового режиму Україна запропонувала запровадити безвізові поїздки для громадян Європейського Союзу (з проведення конкурсу "Євробачення" і до кінця 2005 р. з подальшою пролонгацією). У відповідь Україна сподівається на певні кроки з боку ФРН та інших країн ЄС. Зазначимо, що Росія вже досягла відповідних домовленостей із ФРН, Францією та Італією. Отже, Україні необхідно докласти зусиль для повної реалізації підписаного Україною і ЄС Плану дій щодо "європейської політики сусідства", спираючись на який можна висувати певні вимоги.

Є й інші варіанти посування співпраці до рівня стратегічного партнерства, наприклад через розбудову багатосторонніх структур безпеки. Однією з форм пошуку компромісних рішень проблем європейської політики безпеки на початку 90-х років став так званий Веймарський трикутник — тристоронні консультаційні зустрічі політичних діячів різних рівнів ФРН, Франції та Польщі, що проводяться з 1991 р. Під час першої зустрічі у Веймарі міністри закордонних справ згаданих країн у спільній декларації визнали Польщу як головного партнера Німеччини і Франції в реалізації спільної політики в Центральній та Східній Європі. Під час жовтневої 1997 р. зустрічі начальників генеральних штабів ФРН, Франції та Польщі було одностайно підтримано пропозицію про залучення України до співробітництва в рамках Веймарського трикутника. З цією метою Міністр оборони України був запрошений на черговий у 1998 р. саміт керівників військових відомств країн Веймарського трикутника. Досвід співпраці учасників групи став корисним Україні в її просуванні до євроатлантичних структур. Перспективність розвитку регіонального співробітництва України в рамках Веймарського трикутника підтверджувалася і рекомендаціями американської сторони: закликати країни до створення центральноєвропейської зони стратегічного партнерства, прийняти до неї Україну, Польщу і ФРН та активізувати її діяльність шляхом регулярних політичних консультацій та тристоронніх домовленостей.

У розвиток співпраці в рамках Веймарського трикутника Київ відвідали міністри закордонних справ ФРН Й. Фішер і Польщі А. Ротфельд (23 березня 2005 p.), які висловили намагання надати допомогу Україні на її шляху до євроінтеграції у вигляді міжурядових консультацій і регіонального співробітництва. Слід визнати, що три країни мають значні можливості щодо використання транзитного потенціалу України і розвитку її енергетичного сектору. Уряд України також заінтересований у ширшому залученні німецьких і польських інвестицій у розвиток провідних галузей економіки (сільське господарство, облаштування транзитних автомагістралей — з транспортування нафти і газу, автомобільних шляхів і залізниць), легку промисловість, а також у житлове будівництво (будівництво сучасного житла на заміну "хрущовок"), у спрощенні візового режиму з країнами — членами ЄС. З цією метою для іноземних інвесторів готується Реєстр інвестиційних проектів.

Україна розраховує на підтримку Німеччини і Польщі також в ініціюванні позачергового розгляду українського питання на засіданні експертної групи з питань кредитних ризиків Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Аналіз розвитку співробітництва країн Веймарського трикутника на фоні трансформації Північноатлантичного альянсу та поширення його на Схід свідчить про зближення позицій цих країн у військовій сфері та окреслює формування впливових чинників регіональної безпеки в Центральній Європі. Саме співпраця впливала на реальне визнання та зміцнення України як центральноєвропейської держави. Водночас співпраця в рамках Веймарського трикутника сприяла поглибленню українсько-французьких військових контактів, що в ситуації низької активності двосторонніх відносин є досить вагомим надбанням. Отже, аналізуючи розвиток співпраці України з Німеччиною у дво- і багатосторонніх масштабах, можна стверджувати, що стратегічне партнерство на двосторонньому рівні поступово може перерости в союзи стратегічних партнерів багатостороннього виміру.

Водночас можна передбачити, що в майбутньому роль об'єднаної Німеччини в Європі і світі зростатиме. ФРН демонструє свою готовність уже сьогодні в повному обсязі взяти на себе відповідальність за безпеку в регіоні. Німеччина бере активну участь у миротворчих світових процесах, у врегулюванні югославської кризи, іракського конфлікту. ФРН дала зрозуміти, що глобалізаціиному процесові, як його уявляють США, може бути протиставлений інший варіант світового розвитку.

Стратегічний вибір України на поступову інтеграцію в європейські та трансатлантичні структури поступово знаходить розуміння й підтримку німецького керівництва. Перспективи двостороннього економічного співробітництва вбачаються у таких сферах:

· забезпечення підтримки з боку ФРН у налагодженні тісних контактів України з ЄС, подолання бар'єрів на шляху української продукції на ринки європейських країн, диверсифікація ринків збуту української продукції, входження держави до основних європейських економічних структур;

· підтримка України у міжнародних фінансових організаціях з метою надання необхідної допомоги для проведення структурних змін в економіці, подолання наслідків Чорнобильської аварії, підтримки платіжного балансу;

· раціоналізація двосторонньої торгівлі завдяки збільшенню українського експорту, оптимізації імпорту з ФРН шляхом підвищення в ньому частки інвестиційних товарів для проведення технічного переоснащення галузей вітчизняної промисловості, зменшення значного від'ємного сальдо у торгівлі між двома країнами;

· збільшення обсягів надходження німецького капіталу у пріоритетні галузі національної економіки з метою підвищення експортного потенціалу України;

· залучення України до участі в регіональних проектах безпеки та економічного розвитку в рамках Веймарського трикутника.