Зовнішня політика України: Підруч. для студ. ВНЗ

Поняття стратегічності набуло нині досить значного поширення. Передусім це пов'язано з острахом закріплення світової однополярності на противагу можливій поліполярності. Однополярний світ, який концентрується навколо США, стає засторогою перед невдачами американської політики на Близькому Сході та в Іраку, що накладає певний відбиток на нейтральні держави.

Росія розглядає стратегічне партнерство з іншими країнами як засіб для "вирівнювання" геополітичної вісі, зміщення військових акцентів на дипломатичні рішення, у тому числі й на досить складні завдання регіональної і міжнародної безпеки та протидії тероризму. Світова спільнота вже визнає, що жодна держава не може брати на себе функції жандарма і приймати рішення, що є прерогативою ООН. Як свідчить практика міждержавного цивілізованого спілкування, поки що тільки ООН може "володіти" простором визначення основних цілей і завдань співпраці між країнами в основних сферах, а саме в зовнішній політиці, економіці і боротьбі з тероризмом.

Ускладнює процес нормалізації двосторонніх відносин нерозуміння російськими ідеологами суті та причин відсторонення українського істеблішменту. У пострадянських суспільствах, на їхню думку, соціально й політично слабко структурованих, бракує загальнодемократичних традицій і публічної політики. Політичні діячі керуються передусім власними і вузько груповими інтересами політичної, державно-адміністративної, господарської та інтелектуальної еліти. Водночас у політичній ідеології України міцно утвердилося сприйняття намірів Росії як імперських, тобто зближення з нею автоматично означає втрату незалежності й суверенітету України. Після подій навколо президентських виборів в Україні 2004 р. посилилося інформаційне протистояння, що супроводжується нагадуванням про "російський імперіалізм і нацизм", голодомор, знищення національної інтелігенції, Чорнобиль тощо. Навіть політики лівого крила обережно висловлюються за союз із Росією.

В українських інтересах — розвивати стратегічний характер відносин за умови: взаємоповаги інтересів; здатності йти на компроміс; підтримки одне одного з урахуванням інтересів третіх країн; неперервності відносин; наявного прагматизму (про що часто забувають українські політики). Проявами прагматичності на даному етапі світової політики може бути коаліційна боротьба з тероризмом, об'єднання зусиль у встановленні міцного громадянського миру у конфліктних регіонах із застосуванням цивілізаційних методів; надання гарантій або взяття на себе відповідальності як гаранта за дотримання миру і стабільності в регіоні; віднесення до сфери стратегічно важливих для держави питань.

Відповідною політикою з боку США може бути надання Україні статусу країни з ринковою економікою, а також розширення економічного співробітництва в окремих, най відповідальних для українського бюджету галузях. Певні обіцянки американської сторони дали підстави українському керівництву стверджувати про досягнення стратегічних домовленостей та перехід українсько-американських відносин на якісно новий стратегічний рівень. Практичними кроками у формуванні стратегії співробітництва на перспективу є необхідним визначити його рівень; означити бажане місце у структурі зовнішньоекономічних зв'язків обох країн з урахуванням національних, стратегічних і поточних інтересів, які можуть бути реалізовані; окреслити контури раціональної структури співробітництва та економічних зв'язків за видами й

напрямами з виокремленням поточних і довгострокових пріоритетів.

Основними критеріями стратегічної співпраці мають бути:

· базові принципи співробітництва, їхня практична реалізація;

· довіра, невтручання у внутрішні справи;

· повага до обраного варіанта розвитку;

· збіг напрямів реформування суспільних відносин та доцільність використання досвіду кожної з країн;

· конкретна ситуація, що складається в кожній країні, і можливості її поліпшення завдяки двостороннім економічним та іншим зв'язкам;

· зовнішньополітична й зовнішньоекономічна орієнтація державного керівництва, основної частини кадрів і ділових кіл.

До згаданого можна додати і збіг уявлень про засади майбутнього розвитку світу. В українському варіанті — це визнання необхідності поліполярного світового устрою. Наведені принципи мають бути конкретизовані у кожному окремому випадку, розвинуті й закріплені у відповідних документах. Як правило, ці принципи виступають основними орієнтирами двосторонніх зв'язків на довгострокову перспективу.

Позитивними чинниками для розгортання стратегічного партнерства також можуть бути визначені: спільний кордон, доповнюваність економік, сприяння розв'язанню різнопланових проблем іншої країни (у тому числі безпекових). Бажаною умовою в цьому ракурсі є відсутність у партнерів проблем міждержавного рівня та збіг інтересів в економічному плані. В такому разі стратегічне партнерство може розглядатися пріоритетним, що не завдає шкоди співпраці з іншими країнами.