Зовнішня політика України: Підруч. для студ. ВНЗ

Важливими компонентами зовнішньополітичного курсу в забезпеченні національних інтересів будь-якої держави є захист і посування економічних інтересів. Саме економічні чинники впливають на формування зовнішньополітичної стратегії, а в деяких випадках і визначають її. Зовнішня політика, одним з пріоритетних завдань якої є сприяння високому економічному зростанню держави і досягнення гідного місця в міжнародному поділі праці, як правило, спрямована на віднайдення нових і розширення вже наявних ринків для національного виробництва, забезпечення його енергетичними ресурсами й сировиною, розширення сфер інвестицій з одночасним залученням зарубіжних інвесторів. Для України, економіка якої перебуває на стадії трансформації в ринкову, економічна дипломатія набуває особливого значення й покликана розв'язувати такі завдання:

· досягнення мінімуму ризиків подальшої інтеграції України у світову економіку з урахуванням забезпечення економічної безпеки країни;

· формування справедливої міжнародної економічної системи за повноправної участі України у міжнародних економічних організаціях;

· розширення вітчизняного експорту в раціоналізації імпорту в країну, сприяння українському підприємництву за кордоном, протидія дискримінації вітчизняних виробників і експортерів, забезпечення дотримання вітчизняними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності українського законодавства під час здійснення подібних операцій;

· сприяння залученню іноземного капіталу — інвестицій у реальний сектор і пріоритетні сфери української економіки;

· збереження та оптимальне використання української власності за кордоном;

· обслуговування українського зовнішнього боргу відповідно до реальних можливостей країни, максимальне повернення засобів у рахунок кредитів іноземних держав;

· формування комплексної системи українського законодавства і міжнародної договірно-правової бази в економічній сфері.

Провідна роль у зовнішньополітичному забезпеченні економічних інтересів України належить Міністерству закордонних справ і його дипломатичним представникам за кордоном. Зауважимо, що координація зовнішньоекономічної діяльності Української держави, створення прийнятної атмосфери для українського бізнесу за кордоном, рекомендації щодо добору партнерів тощо — функції для МЗС України досить нові, хоча в світі вже давно склалася схожа практика. Економічна діяльність МЗС полягає також в ініціативній розробці концепцій і програм розвитку взаємодії з різними регіонами світу і регіональними міжнародними форумами та організаціями. Це — програми співпраці України з Європейським Союзом, Плани дій Україна — НАТО, програми співробітництва з окремими країнами регіону, ЦЄІ, ЦЕФТА, структурами СНД, концепції співпраці з ОЧЕС, просування до членства в СОТ тощо. Розвивається діалог по лінії МЗС — український бізнес. Установлені регулярні контакти міністерства з Українським союзом промисловців і підприємців (УСПП), асоціаціями металургів, транспортників, виробників сільськогосподарської продукції тощо. їм надається цільова зарубіжна інформація, можливість виходу на зв'язки зі схожими зарубіжними структурами. Як форми спільного просування українських інтересів за кордоном успішно функціонують "ділові ради" українських компаній, що працюють на певних регіональних ринках, структурні комітети співпраці при главах країн, комісії зі співробітництва, представництва при міжнародних організаціях, торговельно-економічні місії в посольствах, торговельні палати.

Одним із пріоритетів МЗС України на економічному напрямі в нових умовах є сприяння українському експорту, закріплення його позицій на традиційних ринках і засвоєння нових. При цьому предметом особливої уваги залишається військово-технічне співробітництво і державне лобіювання експорту українського озброєння.

Глобалізація світової економіки висуває перед українською економічною дипломатією і дипломатичною службою нові завдання, вимагає їх активізації на всіх напрямах міжнародного економічного співробітництва та конкурентного протистояння. Відповідно збільшується значення універсального і регіонального чинників міжнародних організацій. У сфері торгівлі держави керуються нормами і правилами Світової організації торгівлі (СОТ), при врегулюванні боргів — Паризького клубу, а в Європейському Союзі торгово-політичні повноваження країн-член і в делеговані наднаціональним органам.

Визначальне значення для всієї економічної політики України матиме, лоза сумнівом, вступ країни до Світової організації торгівлі, яка розробляє систему правових норм міжнародної торгівлі та здійснює контроль за їх дотриманням. Основними цілями СОТ є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв'язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень. СОТ має статус спеціальної організації ООН і являє собою організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. СОТ формує міжнародні правила, яких повинні дотримуватися країни-члени у здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ була створена 15 квітня 1994 p., ставши правонаступницею ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) — організації, яка функціонувала від 1947 до 1994 р. й налічувала 128 членів. У рамках ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх переговорів, спрямованих на лібералізацію торгівлі, скасування тарифних обмежень та зниження митних зборів. У ході останніх переговорів, відомих під назвою "Уругвайський раунд", були досягнуті найважливіші домовленості (28 угод). Основні з них такі:

· Генеральна Угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами;

· Генеральна Угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у торгівлі послугами;

· Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТР1ПС);

· Угода про вирішення спорів;

· Угода про сільське господарство;

· Угода про застосування санітарних та фіто санітарних заходів;

· Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

· Угода про правила походження;

· Угода про процедури імпортного ліцензування;

· Угода про перед відвантажу вальну інспекцію;

· Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи;

· Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

· Угода про захисні заходи.

Тепер членами СОТ є 141 країна світу, ще близько ЗО, у тому числі Україна, ведуть переговори щодо вступу до цієї організації. Членство в СОТ передбачає обов'язкову участь у всіх багатосторонніх угодах, крім декількох із обмеженим колом учасників. Положення системи угод СОТ спрямовані на досягнення основних цілей, визначальними серед яких є: рівноправність в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборона будь-яких форм дискримінації); лібералізація зовнішньої торгівлі; послідовне проведення справедливої торговельної політики; забезпечення прозорості торговельних процедур.

СОТ виконує такі основні функції:

· сприяє реалізації угод Уругвайського раунду та інших угод, укладених в рамках СОТ;

· служить міжнародним форумом для обговорення спірних питань та тлумачення угод Уругвайського раунду;

· виступає арбітром у разі виникнення спірних питань між країна-ми-членами;

· здійснює моніторинг та аналіз інформації щодо торговельних режимів країн-членів;

· здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які займаються питаннями розвитку глобальної економіки;

· надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою.

Країни-члени СОТ сплачують індивідуальні внески, які обчислюються на основі часток цих країн у загальному обсязі світової торгівлі. Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка скликається раз на два роки і приймає найважливіші рішення в сфері торгівлі. Генеральна рада — керівний орган — проводиться кожні два місяці для здійснення нагляду за функціонуванням організації і виконанням відповідних угод. Генеральна рада також виступає як вищий орган для розв'язання спорів і проведення огляду торговельної політики країн-членів. Повсякденна робота СОТ проводиться в рамках трьох Рад, шістнадцяти Комітетів та п'яти переговорних груп і органів.

Можна прогнозувати, що українське представництво при СОТ стане одним із основних вітчизняних дипломатичних представництв, що працюють в економічному напрямі. Розширюються функції та обсяги роботи представництв при СНД, ЄС та ООН — основних осередках, де формуються і відстоюються позиції України на міжнародній арені практично з усіх соціально-економічних проблем. Поступово центр ваги переноситься з двосторонніх структур на міжвідомчі та урядові комісії з конкретних багатосторонніх напрямів взаємодії (СНД, СОТ, ЄС тощо), що надає можливість знайти оптимальне співвідношення дво- і багатосторонньої економічної дипломатії.

У зв'язку з зазначеним розглянемо питання співпраці України з провідними економічними міжнародними організаціями. Проблему набуття членства в СОТ Україна порушила ще 1994 р. під час переговорів Президента України Л. Кучми з Генеральним директором СОТ Р. Руджеро. Українська сторона ознайомила Р. Руджеро з Програмою економічних реформ, розпочатою в Україні восени 1994 p., якою передбачалося розв'язати найважливіші стратегічні завдання. Серед них — шляхом різкого обмеження рівня інфляції досягти макроекономічної стабілізації, через стимулювання експортного потенціалу збалансувати платіжний баланс країни і створити умови економічної активності та закласти підвалини постійного економічного зростання. Крім того, Генерального директора COT поінформовано про досягнення країни. Це й поступова лібералізація економіки (значно лібералізовані експорт — імпорт, зняті обмеження на торгівлю сільськогосподарською продукцією), внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності, зміни в податковій політиці, структурній перебудові (триває процес роздержавлення та приватизації державних підприємств, уніфіковано валютний курс, розвивається валютний ринок), земельній реформі, системі соціального захисту тощо. До того ж була скасована система квотування та ліцензування експорту, ліквідована система державного контракту та державного замовлення на експорт, значно спрощена система обліку окремих видів зовнішньоекономічних контрактів. Всі ці заходи спрямовані на максимальну гармонізацію з вимогами системи ГАТТ/СОТ.

У переговорному процесі щодо вступу України в COT західні партнери вимагають більшого відкриття українського внутрішнього ринку товарів та послуг, мінімізації державної підтримки національного виробника. У разі набуття Україною членства в COT для вітчизняного виробника переваги вільного доступу на світові ринки більшою мірою стосуватимуться ринків сировинної продукції та напівфабрикатів. Так, можуть "вижити" металургійна, хімічна та деякі інші сировинні галузі, які Й тепер працюють здебільшого на експорт (до 80 і більше відсотків від загального рівня виробництва).

Тому основним завданням у зв'язку зі вступом України до СОТ е збереження найуразливіших галузей промисловості та сільського господарства завдяки проведенню ефективної захисної політики, в тому числі запровадженню механізмів нетарифного регулювання.

Необхідно зазначити, що за результатами Уругвайського раунду (1994) країнам із перехідною економікою, які хочуть приєднатися до системи ГАТТ/СОТ, надається семирічний перехідний період для адаптації своїх економік до жорстких вимог системи, максимально лібералізувати свою зовнішню торгівлю. У 2000 р. згідно з Концепцією трансформації митного тарифу на 1996—2005 pp. визначено верхню межу ставок ввізного мита, яка становить 20—25 %. Тому поряд із процесом приєднання України до ГАТТ/СОТ відбувається поступове приведення економічного рівня митних тарифів до світових вимог, яке здійснюється на основі реальної економічної ситуації в країні.

За деякими оцінками Україна щорічно втрачає понад 8 млрд. доларів через те, що не є членом СОТ і не має загальновизнаного статусу країни з ринковою економікою, наголошував В. Ющенко під час українсько-американських переговорів у серпні 2005 р. (Київ). Гальмівним явищем для вітчизняної економіки була й американська поправка Джексона-Веника стосовно України. Хоча І вересня 2005 р. уряд США скасував торговельні санкції проти України, введені кілька років тому через піратство інтелектуальною власністю, але зі "Списку-301" (за назвою ст. 301 торговельного акта США) Україну не вилучили (усього в цьому списку станом на 2005 р. є 52 держави). Вона є єдиною країною, що увійшла в групу "пріоритетних", за якими передбачено особливе спостереження у зв'язку з порушеннями в сфері інтелектуальної власності.

Водночас намагання набути членства в СОТ має й певні ризики. Міжнародний поділ праці, на якому базується глобалізація, призводить до появи країн, що культивують лише кілька видів виробництва або навіть один. Таким чином, багато держав стають провінціями світової економіки і потрапляють у тотальну залежність від тих гегемоністських сил, що контролюють світовий ринок. За таких умов введення ліберального принципу вільного обміну, дію якого забезпечує Світова організація торгівлі, не лише не ліквідує економічну нерівність націй, а й поглиблює та абсолютизує її. Не слід розраховувати, що вступ до СОТ автоматично приведе до поліпшення економічного становища країни і повною мірою забезпечить її економічні інтереси в міжнародних торговельно-економічних відносинах і спорах. Членами СОТ є майже 150 країн, і лише близько третини з них мають достатньо високий рівень економічного розвитку та достатку, тоді як більшість інших — країни бідні, які не в змозі подолати економічний і технологічний розрив, що постійно зростає між бідними й багатими державами.

Водночас, зважаючи на те що вступний процес до СОТ розглядався здебільшого як юридично-дипломатичний, в Україні досі не вироблено цілісної стратегії адаптації економіки до існування в умовах СОТ. Внаслідок цього значні обмеження, що накладають на економічну політику зобов'язання, взяті на себе Україною в рамках СОТ, виявляються не компенсованими відповідними змінами в інструментарії економічної політики, що знижує дієздатність останньої, посилює негативні складові наслідків вступу до СОТ.

Для запобігання негативним наслідкам викликів і загроз Українська держава співпрацює з міжнародними фінансовими структурами, серед яких чільне місце посідає Міжнародний валютний фонд, що має статут спеціальної установи ООН (створений у 1944 p., учасники — 180 держав). Мета Фонду — сприяти розвиткові міжнародного співробітництва, врегульовувати валютні курси і контролювати дотримання їх. Капітал МВФ формується із внесків членів згідно з установленою квотою. 25 % квоти вкладають у вільно конвертованій валюті, а 75 % — у національній валюті. МВФ може позичати кошти будь-якій країн і-учасниці МВФ. Право вето на рішення МВФ мають тільки США. Україна — член МВФ з 1993 р. Після завершення програми розширеного фінансування (EFF) співробітництво України з МВФ триває.

В Україні активно діє Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку); який фінансує низку програм. Позики надаються на розвиток інститутів державного управління, фінансування критичного імпорту, реабілітацію гідроелектростанцій, проекти з енергетики, газопостачання, транзиту газу, з насінництва, з розвитку приватного фермерства, на розвиток систем зв'язку, міського транспорту і житлового будівництва, на охорону здоров'я, соціальний захист, системи освіти, розвитку фізичного виховання, водопостачання і водоочищення та низку інших проектів. Рада виконавчих директорів Світового банку в листопаді 2005 р. затвердила займу розмірі 99,4 млн. доларів для вдосконалення системи соціальної допомоги в Україні, розрахованої на три роки. Проект спрямований на підвищення ефективності адресної допомоги і спрощення процедур її отримання. В результаті реалізації проекту можна очікувати підвищення проценту виплат соціальної допомоги у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям з 40 % у 2005 р. до 60 % у 2008 р. Ще однією інноваційною особливістю є інтеграція в бюджетний процес і використання системи Держказначейства замість спеціально створених установ. Займ надаватиметься на стандартних умовах на 20 років, враховуючи п'ятирічний пільговий період.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) запропонував Україні відкрити кредитні лінії для виконання довгострокових державних програм. Пріоритетними напрямами визначені кредитування енергетики, будівництво залізниць, сільського й житлово-комунального господарства, кредитування реконструкції житла і розвиток малого бізнесу. ЄБРР готовий інвестувати проекти муніципального рівня, які не вимагають державних гарантій. Рада директорів ЄБРР 14 грудня 2004 р. схвалила програму фінансування середнього, малого і мікробізнесу на суму 200 млн. доларів. Передбачається, що ця програма реалізовуватиметься безпосередньо через українські комерційні банки без залучення державних гарантій і участі Нацбанку. Попередні кредитні лінії ЄБРР для підтримки малих і середніх підприємств (МСП1 і МСП2) реалізовувалися через Національний банк України під державну гарантію. МСП1 був підписаний 1994 р. і діяв до 2000 р. За цей час засобами кредиту було профінансовано 155 проектів на суму 135 млн. доларів. МСП2 підписаний 1998 р. і діє й досі. Його розмір становить 88 млн. доларів, а в його обслуговуванні беруть участь 8 банків: "Ажіо", "Аваль", Ва-Банк, "Надра", "Форум", Укрсоцбанк, Международный Коммерческий Банк та Кредит-промбанк.

У 2005 р. обсяги кредитування збільшилися порівняно з 2004 р. удвічі — до 500—600 млн. євро. До того ж ЄБРР зобов'язався наповнити Чорнобильський фонд "Укриття" фінансовими ресурсами, необхідними для завершення проекту будівництва нового саркофага. Загальна сума інвестицій ЄБРР в Україні за 63 проектами становить 1,5 млрд. євро.

Відповідно до завдань, окреслених Президентом України, економічна дипломатія приділяє першочергову увагу послідовній інтеграції України в світову економіку, просуванню шляхом вступу до Світової організації торгівлі, розвитку стратегічного партнерства з світовими фінансовими структурами, боротьбі з фінансуванням тероризму тощо. МЗС України надає всебічну допомогу українським діловим колам з питань зовнішньоекономічної діяльності, сприяє формуванню сприятливого іміджу України за кордоном і заохоченню іноземних інвестицій.