Національна безпека України: Навчальний посібник

Функціонування системи національної безпеки уможливлюється тоді, коли існує надійний нормативно-правовий фундамент, який у концептуальному плані регламентує і спрямовує рух даної системи. До таких основоположних концептуальних документів належать: концепція, доктрина і закони, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки.

Вище ми продемонстрували власний підхід до формування КНБ. Наступним документом в ієрархії є доктрини, яка становить собою сукупвість офіційних поглядів на мету, функції, принципи та методи забезпечення національної безпеки України в конкретній сфері життєдіяльності.

У процесі моніторингу загроз національній безпеці мають встановлюватися джерела їх походження, можливість настання, характер протікання, можливі наслідки у разі настання та інше. Для розроблення цих питань і створюється певна система, вчення — доктрина.

Доктрина (лат. doctrina) — вчення, наукова або філософська теорія, система, керівний теоретичний або політичний принцип. Доктрина має слугувати основою для:

• формування державної політики в конкретній сфері забезпечення національної безпеки України;

• підготовки пропозицій з удосконалення правового, методичного, науково-технічного і організаційного забезпечення національної безпеки України в конкретній сфері життєдіяльності;

• розроблення цільових програм забезпечення національної безпеки України в конкретній сфері.

Доктрина національної безпеки має багатошаровий зміст, тому постає необхідність у виокремленні певних компонентів, які мають визначати архітектоніку даного документу.

Ураховуючи думку О.Е.. Лейста щодо структури політико-правових доктрин, розглянемо компоненти, які має включати в себе доктрина національної безпеки.

1. Логіко-теоретична основа доктрини національної безпеки пов'язана з іншими формами суспільної свідомості, світоглядом епохи. Так, за часів існування СРСР поняття "національна безпека" не існувало взагалі, через те, що механізм державної безпеки поглинав усі інші і повністю домінував над ними. Державна безпека того часу уособлювала і особисту безпеку, і безпеку нації, і безпеку суспільства, і безпеку окремих етнічних меншин.

2. Виражені у вигляді понятійно-категорійного апарату змістовні вирішення питань про забезпечення національної безпеки, закономірності розвитку систем національної безпеки, їх форми і соціальне призначення, принципи побудови, про співвідношення права та управління системою національної безпеки (СНБ), баланс забезпечення безпеки нації, особи, держави.

Змістом доктрини національної безпеки є її понятійно-категорійний апарат, теоретичне вирішення проблем забезпечення національної безпеки, широка і завершена система поглядів, що ґрунтується на категоріях, які мають базовий характер саме у цій доктрині. Зміст доктрин має ґрунтуватися на системі логічних доказів і знаходити свій вираз у поняттях, що відображають дійсність по забезпеченню національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності.

До традиційного кола питань, вирішення яких утворює зміст націобезпекознавства, належать питання про виникнення та розвиток системи національної безпеки, її зв'язку із суспільством, особою, державою, методах забезпечення національної безпеки, механізми управління СНБ у різних умовах, включаючи дестабілізацію, коли система характеризуються критичними параметрами, порушенням гомеостазису тощо.

3. Програмні положення — оцінки існуючої підсистеми національної безпеки (інформаційна, воєнна, політична), її цілі та завдання, принципи функціонування та сталого розвитку, методи забезпечення.

Програмні положення є притаманними будь-якій доктрині. Не є виключенням і доктрина національної безпеки. Вони надають їй соціально значущий характер, накладають відбиток на зміст ЇЇ теоретичної частини і нерідко визначають вибір методологічної основи самої доктрини. У програмних положеннях найбільш чітко знаходить свій вираз ідеологічний характер доктрини; через них націо-безпекознавство тісно пов'язано із практикою забезпечення національної безпеки. Програмна частина безпосередньо виражає інтереси нації у конкретній сфері життєдіяльності, її прагнення до найбільш ефективного їх забезпечення, вона включає оцінки національної безпеки як системи і вимоги, що до неї ставляться і містяться у суспільній свідомості.

Програмні положення доктрини національної безпеки мають виражати ідеали української нації, на досягнення яких має бути спрямований її поступ. Ідеали є не завжди досяжними, через що їх достатня правдоподібність може згуртувати український соціум на шляху побудови сильної, соборної, економічно розвиненої України. Ураховуючи дану обставину, слід більш помірковано і виважено ставитися до самих доктрин, до яких висувається не критерій істинності, а здатність виражати інтереси української нації як органічного синтезу титульного етносу та етнічних меншин. Суттєвий вплив на практику здійснюють ті доктрини та ідеї, які Грунтуються на узагальненні, теоретичному осмисленні досвіду функціонування різних систем національної безпеки розвинених країн.

Програма є цементуючим початком доктрини, яка пов'язує в єдине ціле її елементи, надає доктрині монолітності, оскільки оформлення поглядів, міркувань, суджень та оцінок на національну безпеку в цілісну систему відбувається на ґрунті ідеалів, які об'єднують членів суспільства у групи, що прагнуть вчинити вплив на право, державу і політику.

Однією з причин розвитку різноманітних доктрин національної безпеки є гострота проблем забезпечення національної безпеки, які не можуть бути розв'язані існуючими документами, підвищений інтерес до цих проблем громадськості, а іноді — відсутність згоди та суперечність поглядів на національні інтереси усередині однієї держави.

Ураховуючи той факт, що доктрина формується на методологічній основі Концепції національної безпеки, вона має більш прикладний і конкретний характер, через що деталізує окреслені в Концепції положення щодо окремо взятої сфери національних інтересів. Можна виділити такі основні доктрини, які мають існувати в органічному поєднанні із Концепцією:

* доктрина економічної безпеки;

* доктрина інформаційної безпеки;

* доктрина політичної безпеки (має враховувати питання внутрішньої і зовнішньої безпеки);

* доктрина воєнної безпеки;

* доктрина прикордонної безпеки; ? розвідувальна доктрина;

* контррозвідувальна доктрина; - доктрина екологічної безпеки;

* доктрина соціальної та гуманітарної безпеки;

* доктрина науково-технологічної безпеки;

* доктрина недержавного забезпечення національної безпеки. Структура Доктрини має корелювати цілям її створення. Відтак, у ній мають знайти своє відображення:

1) поняття конкретної складової національної безпеки (інформаційна безпека, екологічна безпека тощо);

2) поняття системи безпеки конкретної складової національної безпеки (система ін4юрмаційної безпеки, системи екологічної безпеки тощо);

3) мста, задачі, функції, принципи і напрями забезпечення національної безпеки у конкретній сфері (інформаційній, екологічній тощо);

4) обґрунтування функції і структури, основних характеристик, властивостей та функціональних можливостей системи безпеки у конкретній сфері при забезпеченні єдності форми і змісту доктрини.

Доктрина структурно має складатися з преамбули, основної частини й епілогу. У свою чергу основна частина має складатися з декількох блоків.

У першому блоці доцільно викласти наступні фундаментальні, базові положення:

* окреслити правовідносини (екологічні, інформаційні, технологічні, воєнні тощо) у конкретній сфері національної безпеки;

* визначити зміст національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності;

• визначити національні інтереси у конкретній сфері життєдіяльності;

* відповідно до окреслених національних інтересів визначити конкретні загрози безпеці у цій сфері та джерела їх походження;

• надати характеристику сучасного стану безпеки у конкретній сфері життєдіяльності та намітити основні завдання з ЇЇ забезпечення.

У другому блоці необхідно проаналізувати методи забезпечення безпеки у конкретній сфері життєдіяльності:

• загальні методи забезпечення безпеки;

* особливості забезпечення безпеки у різних сферах суспільного життя;

• міжнародне співробітництво у сфері забезпечення безпеки. Третій блок присвячується окресленню державної політики

забезпечення безпеки у конкретній сфері, відповідно він міститиме наступні елементи:

• основні положення державної політики забезпечення безпеки;

* першочергові заходи по реалізації державної політики забезпечення безпеки.

У четвертому блоці доцільно окреслити систему забезпечення національної безпеки, передбачивши розкриття наступних напрямів:

* зміст системи забезпечення національної безпеки;

* мета, задачі, функції та принципи забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності; функціональне призначення СЗНБ саме в аналізованій сфері життєдіяльності;

* організаційна структура системи забезпечення безпеки в цій сфері життєдіяльності.

Доктрина національної безпеки — фундаментальний документ, який має містити керівні принципи, цільові настанови та напрями забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності, окреслювати механізм функціонування системи безпеки у цій сфері.

До основних принципів розроблення доктрини національної безпеки належать:

* реалізації (практичної значимості);

* єдності форми і змісту;

* цілеспрямованості;

* модельованості процесів забезпечення ІБ держави;

* паралельності.

Жодна доктрина національної безпеки не може претендувати на наукове передбачення довгострокових результатів перетворення системи національної безпеки країни на її підставі. Відтак постає завдання щодо окреслення основоположних начал формування доктрини національної безпеки. У даному питанні, застосовуючи системний підхід, доцільно виокремлювати дві групи принципів: загальні принципи формування правового фундаменту забезпечення національної безпеки і принципи формування окремих правових актів даної системи. Відтак, зважаючи на ту обставину, що перша група принципів вже викладена нами вище при розгляді питання про методології формування правового поля забезпечення національної безпеки, зосередимо увагу на другій групі принципів — принципах формування доктрин національної безпеки.

Принципи формування доктрин національної безпеки.

1. Ієрархічність . Доктрина формується на виконання положень Концепції національної безпеки, відтак вона є елементом ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері національної безпеки.

2. Спадковість . Доктрина розвиває Концепцію національної безпеки стосовно конкретної сфери життєдіяльності (екологічної, інформаційної, технологічної тощо).

3. Несуперечність . Доктрина не може суперечити Конституції України та Концепції національної безпеки України.

4. Централізація . Доктрина є системоутворюючим нормативно-правовим актом, на підставі якого формується нормативно-правове поле забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності, розкривається зміст національних інтересів саме у цій сфері.

5. Історичність та змінність . Доктрина є нормативним актом, що регулює суспільні відносини у конкретній сфері життєдіяльності. Оскільки сам зміст суспільних відносин передбачає їх динаміку, очевидною є зміна з часом і національних інтересів. Відтак потребуватиме змін і Доктрина національної безпеки. Водночас дані зміни мають відбуватися з урахуванням минулих надбань.

6 . Комплексність розробки . Стратегічним призначенням Доктрини національної безпеки у конкретній сфері є забезпечення національної безпеки в цілому. Відтак формування доктрин національної безпеки має відбуватися з урахуванням усього комплексу проблем по всіх сферах життєдіяльності, що виникають при забезпеченні національної безпеки в цілому.

7. Кореляції . Доктрини національної безпеки у своїй сукупності складають другий рівень ієрархічної моделі правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки. Отже, такі доктрини мають не лише комплексно відбивати проблеми забезпечення національної безпеки у конкретній сфері, а й мати пряме співвідношення одна з одною (Доктрина воєнної безпеки має враховувати положення Доктрини екологічної безпеки, Доктрина політичної безпеки — Доктрини соціальної та гуманітарної тощо). Оскільки ефективне функціонування, прикладом, системи інформаційної безпеки, і неефективне функціонування системи екологічної безпеки призводить в цілому до загального нефективного функціонування загальної системи забезпечення національної безпеки, постає необхідність в узгодженому сформуванню усього доктрина явного рівня забезпечення національної безпеки. При чому формування доктрин має відбуватись із застосуванням принципу кореляції, тобто такого виду взаємодії, за якого зміна однієї доктрини обов'язково тягне зміни в інших. Даний принцип уможливить реалізацію принципу системності забезпечення національної безпеки.

8. Системність розробки . Оскільки Доктрина є системоутворюючим нормативним документом у конкретній сфері національної безпеки, вона має охоплювати усі концептуальні напрями реалізації національних інтересів у конкретній сфері життєдіяльності. Конкретна сфера життєдіяльності має розглядатися в якості системи. Відтак, у Доктрині мають бути відображені всі системні характеристики конкретної сфери життєдіяльності. З іншого боку, Доктрина має розглядатися як складовий елементи системи правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки, відтак вона має враховувати положення інших Доктрин національної безпеки.

9. Концептуальність . Доктрина слугує концептуальним документом у конкретній сфері життєдіяльності. Реалізація першочергових заходів по забезпеченню національної безпеки у конкретній сфері, перерахованих у Доктрині, передбачає видання законів і розроблення відповідних державних програм.

10. Конкретизація деяких положень Доктрини стосовно окремих сфер діяльності суспільства і держави може здійснюватися у відповідних документах, які затверджує Президент України.

Генеральна лінія усіх доктрин — найефективніше забезпечення національних інтересів через підтримання симбіотичного балансу інтересів особи, суспільства і держави.