Основи сучасної політології: Підручник для студентів ВУЗів

У першому питанні темп розглядається сутність, зміст, форми прояву політики у різних суспільних сферах, функції цього кореневого терміну політичної науки.

Термін "політика" є одним із центральних, базових у низці категорій політології. Відображаючи складний соціальний феномен керування суспільними справами, володарювання у організованому суспільстві, він виник за античні часи і походить від давньогрецького слова "polis", яке позначало невеличке місто-державу з особливою, самодостатньою формою врядування - автаркією. З цим поняттям пов'язаний і інший термін "politeia", тобто: "брати участь у суспільному житті". Одним з перших творів, присвячених вивченню політики у античному світі, є розлога робота Аристотеля "Політика" у восьми книгах, яка при адекватному перекладі називається як "те, що відноситься до держави". Вона спеціально розглядала проблеми "державного життя" та "державного устрою".

Інший давньогрецький мислитель Платон у творах "Держава" (Respublic) і "Закони" гад політикою розумів царське мистецтво, вміння жити за умов полісу шляхом дотримання встановлених у ньому правил співжиття. Таким чином, у античному світі (IV століття до Р.Х.) політика - це мистецтво (царське мистецтво), це знання і уміння досягати розділення суспільних справ на процеси керівництва, підпорядкування та управління ними.

Політика як соціокультурне явище по-різному трактується у різних цивілізаційних просторах: у східній парадигмі мислення — справа тонкого, делікатного врятування, як начебто проводиться облаштування сімейних справ, вона мала бути прихованою від більшості. У Лао Цзи це "слідування природності. Кращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує". У Конфуція "правитель використовує чиновників згідно ритуалу". У Хань Фей Цзи "скіпетр правителя не на виду, він перебуває у недіянні... Ідеал правління - коли підлеглі не можуть осмислити таємниці управління".

Інші підходи до розуміння політики запропонували мислителі Заходу. У більш пізні часи соціолог і політичний мислитель Макс Вебер зазначав, що політика - це прагнення влади, її завоювання і утримання в різних соціальних групах. За Д. Істоном, політика означає реалізований владними структурами розподіл цінностей у таких групах. Т. Пирсоне вважав політикою певний засіб досягнення запланованих результатів. Слід зазначити, що до кінця XIX ст. політика пов'язувалась переважно із державною владою, а напрямки діяльності по її впорядкуванню складали інституційний аспект політики. Водночас, як ми примітили, силовий аспект завжди був присутній (або мислився) у змісті політики.

Сучасна політична наука визначає багатогранність політики — це і публічний процес, і мистецтво державного управління: англійське слово „роlісу" означає „ сукупність офіційних рішень, які орган влади встановлює суспільству", це компроміс і консенсус, конфлікти і боротьба, врядування і управління.

Як не здається дивним, однак у деяких підручниках з політології (Ф. Рудича в Україні, В. Лавриненко у Росії) проблема політики не поставлена окремою темою, з чим ми не можемо погодитись. Політика — не тільки центральна категорія політології, але й найважливіший вид суспільної діяльності, певний обов'язок суспільного життя громадянина.

В наші часи існує багато загальноприйнятих у вітчизняній політологічній науці визначень політики, серед яких ми обрали авторитетне, енциклопедичне визначення - це регулююча, координуюча та керівна сфера, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована в головному на досягнення, повалення або утримання влади індивідами та соціальними групами задля задоволення своїх соціально-політичних запитів і потреб.

Наведемо також і висловлення непересічних політичних мислителів, які замислювались над проблемами політики: у Аристотеля це "царське мистецтво", для В. Леніна це "наука і мистецтво, яке з неба не звалюється, задарма не дається", це "самий концентрований вираз економіки, його узагальнення та завершення", а для Г. Гегеля це "розум уособленої держави".

Змістовна насиченість терміну "політика" дозволяє виділити декілька його трактувань:

1) розуміння політики з функціональної точки зору як практичної діяльності з упорядкування суспільного життя, спільного вирішення загальних проблем, збереження внутрішнього і зовнішнього миру, це сфера боротьби, компромісу або досягнення консенсусу. Вона визначається як спосіб соціальної інтеграції і спілкування (комунікації).

2) конфліктний аспект політики полягає в забезпеченні панування одних соціальних груп над іншими, як вираз перемоги у боротьбі, або ж вона відбувається у принциповому відстоювання своєї позиції у дихотомії "друг-ворог" (за К. Шмідтом) чи як розподіл людей на "наші-чужі", а також як діяльність конфліктогенного типу.

3) трактування політики як синоніму здійснення владних повноважень, тобто відносин володарювання, панування, проведення адміністративно-розпорядчих дій, керування діями інших тощо. Вона стає нерозривною від влади і буде безсилою без останньої;

4) ставлення до політики як до публічної діяльності, тоді відмінність між політичним та неполітичним така ж сама, як між публічним та приватним, сімейним, а кордон між публічним та приватним проходить як водо-розділ між державою та громадянським суспільством;

5) політика є ціла підойма свідомо-ідеологічних сфер суспільного буття, яка дозволяє певним чином спрямовувати чи прискорювати, а інколи гальмувати хід історичного процесу, але загалом її призначення — надавати оптимального характеру суспільно-історичному розвитку.

6) політика має конкретно-історичний характер, а тому її мета і здійснення завдань полягають у таких межах соціального часу, щоб впродовж життя 2-3 поколінь можна було б відчути її результати. Недарма символом утопічної, без результативної, позачасової політики вважалось висловлювання китайського комуністичного лідера Мао Цзедуна: "1000 років невпинної праці, а тоді 10000 років щастя".1

Синтезуючи вищенаведені трактування політики, відмітимо її діяльнісно-функціональний, суспільно-організуючий, владно-координуючий, свідомо-ідеологічний, публічний характер.

Звернемось тепер до атрибутів (невід'ємних, найсуттєвіших рис) політики, виявлення яких допоможе сконструювати адекватне заявленій темі підручника більш конкретно-наукове, власне визначення політики з метою подальшого переходу до визначення державної політики. Зауважимо, що саме такий підхід до конструювання визначень у політології пропонував Макс Вебер: починати із абстрактно-загального і далі перейти до конкретно-специфічного.

Перш за все, політика - це активна соціальна та індивідуальна діяльність на відміну від споглядання, або пасивного світосприйняття дійсності, оточуючого соціального середовища, яке може бути цілком прийнятне у інших сферах пізнання, як то в культурі, мистецтві, філософії та інших, але не у політиці. Так, деякі різновиди східної філософії цілком зосереджені на медитації - рефлексуванні, пасивному світосприйняттю і відповідній поведінці, тобто цілком протилежні політиці у цьому аспекті. Однак, навіть східна парадигма політики не насильства, що запроваджувалась борцями за незалежність Індії у першій половині XX століття проти англійських колонізаторів, згідно концепції "Панча шила" Махатми Ганді, передбачала також і активні акції непокори.

По-друге, політична діяльність, навіть самих видатних одноосібних лідерів і вождів, завжди носить соціальний характер, вона у них спрямована на маси, хоча і може бути викликана виключено індивідуальними мотивами. В. Ленін цілком слушно заявляв, що "серйозна політика завжди робиться масами". Така заява зберігає актуальне методологічне значення, адже відірвана від мас політична діяльність приречена на поразку: так революційна політична активність відомого на увесь світ харизматичного лідера Че Гевари у Болівії була не зрозумілою нерозвиненим у політичному відношенні масам - болівійським селянам і робітникам, а коли декілька десятків революціонерів на чолі з Геварою було загнані у джунглі, ізольовані та знищені урядовою армією Болівії, то це проходило при повній байдужості місцевого населення. Ми дещо спростили висвітлення цих загадкових подій загибелі Гевари — смерті його вбивць, віру селян Болівії у повернення героя з метою акцентуації на важливості зв'язку політичних лідерів з масами, заради яких і проводиться політичне дійство.

Натомість В. Ленін, як політик, намагався залучити сотні і мільйони трудящих мас до революційної справи, запровадженої спочатку нечисленною (не більш ніж 390 тис. членів партії) партією більшовиків Росії. Інша річ, що за радянські часи маси фактично не допускались до вирішення найважливіших політичних справ, а проблема суспільної науки полягала у тому, як правильно здійснювати "політичне керівництво масами".

У новітній час "масовість" політики продовжує бути важливим атрибутом цієї суспільної справи, а демократичні, масові політичні революції 2003-2006 рр. у деяких країнах пострадянського простору (Грузія, Україна, Киргизія) лише підтверджують справедливість цієї тези.

Ще одним важливим атрибутом політики виступає інклюзивність —намагання просякнути у всі сфери суспільного життя, при чому не тільки у сфери, органічно пов'язані політикою - у економіку, право, мораль, військову справу, а і у віддалені від неї - мистецтво, культуру і навіть особистісне життя, причому це сфери найбільш віддалені від політики як "керування суспільними справами". Нагадаємо також, що у Гегеля проведена різниця між громадянським суспільством та сім'єю, а остання вважалась сферою виключно особистісних, неполітичних, "егоїстичних" інтересів людини. Наш приклад може бути не тільки анекдотичним, а й показовим для тоталітарного суспільства: у фашистській Німеччині молодятам, які щойно побрались та створили сім'ю, дарували книгу А. Гітлера "Майн Камф".

За наших сучасних умов інклюзивність політики проявляється у її намаганнях проникнути (регулювати, обмежувати) у інформаційні технології, глобалізаційні процеси, що об'єднують світ, у спорт, культуру, мистецтво. У деяких тоталітарних країнах, зокрема у КНР, політична верхівка намагається контролювати використання молоддю мережі "Інтернет". Обмеження на користування молоддю Інтернету введені і у Білорусі.

Ще одним атрибутом політики виступає її тісний, нерозривний зв'язок з глибинними основами суспільного життя, а саме з економічними причинами, матеріальними мотивами поведінки лідерів і соціальних груп. Намагання відокремити політику від економіки завжди було приречене на неповноту їх розділу. Навіть у воєнно-політичних силових акціях у Іраку, Афганістані, Анголі, Сомалі простежується значний економічний інтерес країн-учасниць збройних акцій: контролювати видобуток нафти, алмазів, урану. А найбільш активно акцентують на зв'язку політики з глибинними економічними основами життя марксистські теоретики - вказується, що метою політики є не пізнання економічних процесів, а саме засоби корегування, зміни останніх. Політика, по зауваженню В.Леніна, не може не мати пріоритету над економікою, це абетка марксизму.

Одним з найважливіших атрибутів політики є її спрямованість на владу. Коли один із впливових українських політиків на черговому XVII з'їзді СДПУ (о) заявляв, що "наша партія не ставить за мету завоювання влади", то це було подвійним запереченням теорії політики. Влада лежить в основі політики і як ідеальна мета, і як реальний засіб здійснення розробленого будь-якою партією чи політичною силою курсу. Політика з позиції сили, що теоретично обґрунтована у вченнях Б. Спінози, Н. Макіавеллі, Ж. Бодена, Г. Моргентау, Р. Нібура трансформувалась у сучасну "політику реалізму" і заснована на використанні владних силових засобів.

Не менш важливим атрибутом політики є її суб'єктивний, особистісний момент - воля, характер, мрії, почуття, активна діяльність суб'єктів політичного процесу. Деякі політологічні школи, наприклад, біхевіоризм, перебільшують роль суб'єктивного, поведінкового моменту в політиці, однак все ж таки, правильним є їх наголос на значенні "людського компоненту" політики. Недарма зміни політичного курсу держав часто-густо пов'язують з особистістю політичних лідерів, із змінами у правлячій верхівці, а деякі типи політично діяльності пов'язані з іменами політиків — макіавеллізм, бонапартизм, сталінізм, тетчеризм тощо. Зокрема, суб'єктивний момент у політиці вищезгаданого Махатми Ганді полягав у його вмінні майстерного ведення діалогу - індійський політик вважав, що для політика головне почути, зрозуміти, осмислити позицію іншого.

У зв'язку з нещодавніми президентськими виборами у Франції 2007 року нагадаємо, що у голлізмі як політичному, владному феномені післявоєнної Франції можна виділити яскравий особистісний компонент - це постать самого Шарля де Голля.

Де Голль — генерал, талановитий політик-тактик, герой, який очолив боротьбу з фашизмом за визволення батьківщини. Війна зробила з нього політика. В період визволення Франції де Голль очолив Тимчасовий уряд, який під його керівництвом відновив демократичні інститути, націоналізував основні галузі промисловості і здійснив прогресивні соціально-політичні реформи. Новий президент Франції Н. Саркозі знов-таки проявив свою особистість — виступив ініціатором активізації відносин з Лівією, у тому числі і в галузі оборонних відносин, змін у політиці з країною, яку недавно США та союзники відносили до „країн-терористів".

Важливим моментом у з'ясуванні характеристики політики як цілісного явища є проблема "суб'єктів політики". Традиційно в українській політології до останніх відносили — державу, соціальні групи і класи, групи інтересів, партії та інших. Звертаючись до англо-американської політичної традиції, ми знаходимо більш широке коло суб'єктів - засоби масової інформації, дослідницькі центри, професійні спілки, групи активістів.

У зв'язку з вище вказаним суб'єктивним моментом політики постає проблема "людина-політика". Йдеться проте, що людина у системі політичних відносин може займати і займає свідомо чи мимохиттю різні принципові позиції, а може і коливатись, бути безпринципним політиком або аполітичною людиною.

Одна з найбільш поширених політичних позицій пересічної людини носить назву "тотожність". Тотожність виникає тоді, коли людина не вирізняє своїх політичних уподобань та цінностей від масових, поширених у її близькому оточенні, ототожнює себе з масою й веде себе "як всі".

Ще одна, дещо більш активна позиція носить назву "конформізм", смисл якої полягає у тому, що людина вимушена приймати існуючий політичний устрій як справедливий під тиском обставин оточуючого середовища, суспільної думки. У неї не вистачає громадянської мужності визначити інше навіть перед самим собою, бо головне завдання: як пристосуватись до поточного політичного буття?

Політична позиція "лояльність" означає внутрішнє схвалення існуючого політичного режиму і позитивне ставлення до нього. Для більшості демократичних країн характерним є формування соціально-політичної позиції лояльності на основі визнання цінності притаманних саме своїм політичним системам позитивних якостей -свобода, демократія, перспектива.

Особлива "активність" у сфері політики приводить до формування усталеної позиції активіста, як правило, особи партійного функціонера. Часом така людина робить для себе царину політики єдиною професійною сферою та типом діяльності. Тепер ми можемо зрозуміти вагання та коливання професійних революціонерів Росії Й. Сталіна та В. Леніна при записах у анкеті щодо їх професії як учасників партійних з'їздів, бо увесь їх життєвий шлях проходив на політичній арені — вони, як і багато інших у подальшому, Л. Троцький, Ч. Гевара, Ф. Кастро, Мао Цзедун, Н. Мандела, були професійними політиками.

Напроти, є чимало непересічних особистостей, що не мали інтересу до політики, були аполітичними по складу свого характеру чи покликанню. Так, у листі до Й. Сталіна відомий радянський дипломат, більшовик Федір Раскольников писав: "Директор театру, видатний режисер, знаний діяч мистецтва Всеволод Мейрхольд не займався політикою, але ви заарештували і його, Сталін". Додамо до цього, що всесвітньо відомий Вс. Мейрхольд, новатор в галузі театрального мистецтва, людина далека від політики, був розстріляний новою комуністичною владою у 1937 році. Й донині на пострадянському просторі до аполітичних людей ставляться з пересторогою, що, на наш погляд, є рудиментом тоталітарного мислення, коли не визнається свобода і право на оригінальність особистості.