Історія української преси: Навчальний посібник

За два роки, поробивши деякі зміни та додавши нового матеріалу, замість викиненого, надавши змісту більш спокійного і лагідного характеру, М. Шашкевич з Я. Головацьким перейменували "Зорю" на "Русалку Дністрову". За допомогою сербських приятелів Я. Головацького і зокрема Юрія Петровича видрукували вони цей альманах таки в Будапешті (Будині) 1836 р. з датою 1837 р. Кошти на це видання дав директор Головної школи в Коломиї Микола Верещинський, що був великим прихильником ідей Маркіяна Шашкевича.

"Поклонися, Русалко наша, низько Всечесному Спадареві Николі Верещинському, що тобі звелів родитися, — читаємо в "Передслів'ю", — і всім, що тя пристроїли піснями народніми і стариною, іменно: Трудолюбивому Мирославу Ільковичеві — потом Православові Кавкові, Івану Кульчицькому, Мінчакевичу та іншим"...

Зміст альманаху складався з народних пісень, складні, цебто оригінальних творів поезії і прози, перекладів і відділу "Старини".

Задуманий був альманах як періодичне видання, як про це свідчать архівні матеріали. Та видавцям не пощастило.

Друковано було "Русалку Дністрову" в кількості 1000 примірників, з яких 200 розійшлося перед висилкою до Львова. Решту (800) було у Львові цензурою сконфісковано.

Таким чином, видання це принесло значні матеріальні втрати, а також і поважні неприємності поліційні. Цікавий, між іншим, погляд висловив директор поліції: "Досить маємо клопоту й з однією національністю (тобто польською), — казав він, — а тут ці божевільні хочуть ще вернути мертву руську (отже, українську) національність".

За оминальне нехтування крайової цензури видавців потягнено до відповідальності. Ректор семінарії перевів також слідство, бо М. Шашкевич ще був семінаристом. Протокол слідства переслано до консисторії, яка переслала його до крайової влади. Наслідки: Шашкевича і Головацького віддано під поліційний догляд.

Та най прикрішим для них було те, що своє суспільство зустріло "Русалку Дністрову" не тільки байдуже, але й неприхильно. Згадуючи про це пізніше, Головацький писав: "В нещасливу годину уродилася тая "Русалка". Замість помочі та заохочування найшлися посмівки та недовольність, ба й ворогування. Показалося, що голова — то розум. Були такі, котрі б радо її вітали, але не в тім строю... Не взяв враг і таких, що зовсім цуралися такою невидальщиною, і бісом на неї вилилися".

Після першої спроби М. Шашкевича дістати дозвіл на видання часопису та після виходу "Русалки Дністрової" було ще кілька спроб. Одною з них була спроба о. Йосипа Левицького, того самого, в очах якого правопис "Русалки Дністрової" був тим страшним гріхом, що викликав навіть його подяку на адресу цензора за її конфіскату.

Року 1843 вніс він прохання про дозвіл видавати релігійний часопис під назвою "Бібліотека бесід духовних". Але справу з дозволом було поховано і то руками митрополита Мих. Левицького з таких міркувань, що в часописі, мовляв, могли б бути обговорювані і питання дня, а в такому разі легко дійти до колізій з іншими релігійними партіями, або закордонними урядами і зрештою, що злука письменників для такого часопису могла б зродити в декого думку про те, що тут йдеться про витворення між клером слов'янського товариства.

Дальшим кроком була спроба відомого діяча, пізніш посла до віденського парламенту і холмського єпископа М. Куземського, крилошанина І. Жуковського, Семашки, Павенцького, що 1846 р. задумали видавати періодичний часопис. Справа розбилася на мовному питанні. Жуковський був послідовником Шашкевича, Куземський був за видання "язичієм", Семашко — за старослов'янську, як "матір руської мови".

В наступному році, як довідуємося з листування Я. Головацького з організацією "Матиці Руської", мав почати виходити періодичний орган "Матиці" за ред. О. Малиновського. Але і до цього видання не дійшло. Лише у Відні заходами І. Головацького, при безпосередній участі його брата Я. Головацького, появилося в цих роках (1846—1847) два випуски альманаху "Венок русинам на обжинки".