Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації : навч. посіб.

"Ми, українські журналісти, гостро відчуваємо власну відповідальність за роль ЗМІ у проведенні справедливих та вільних виборів навесні 2002 р.

Роль мас-медіа у правовій державі для вільного та усвідомленого вибору громадян с непересічною. ЗМІ надають можливість громадськості знайомитися з позицією політичних та громадських лідерів, давати їм оцінку, а політикам забезпечує можливість висловлювати своє ставлення до суспільних проблем і брати участь у вільному перебігу політичних дискусій.

В умовах демократії медіа зобов'язані надавати виборцям інформацію в обсязі, достатньому для прийняття усвідомлених рішень.

Ми визнаємо, що наша відповідальність перед суспільством полягає у чесному дотриманні професійних та етичних норм.

Ми працюємо в різних ЗМІ, з різною редакційною політикою, з різними власниками. Тому ми свідомо не апелюємо до поняття колективної відповідальності. Вибір кожного — за якими принципами працювати — стає сьогодні визначальним.

Тому підпис коленого з нас с особистою декларацією того, що ми під час виборчих перегонів у своїй журналістській діяльності будемо керуватися такими принципами.

Повага до права громадськості на повну та об'єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов'язком журналіста.

Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від політичної реклами відповідною рубрикацією. Редакційні публікації не повинні залежати від приватних чи комерційних інтересів третіх осіб.

Необгрунтовані звинувачення, твердження, які принижують людську гідність, суперечать журналістській етиці та ведуть до юридичної відповідальності.

Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

Журналіст має використовувати законні методи отримання інформації з повагою до приватного життя людини.

Публікація про судові процеси не може бути упередженою щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

Новини, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об'єктом журналістської критики, мають бути представлені збалансовано та контраверсійно. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.

Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Ми закликаємо приєднатися до цього звернення тих журналістів, які розуміють важливість дотримання цих принципів та відчувають відповідальність за особисту позицію перед майбутнім України.

Для дотримання культури професійної та чесної журналістики ми ініціюємо створення Комісії з журналістської етики".

14 квітня 2002 р. відбувся (установчий) з'їзд Комісії з журналістської етики "Журналісти — за чисті вибори". Цій організації сьогодні надано юридичний статус. Основний принцип роботи журналістів — принциповість в інформаційній галузі. Комісія почала працювати у символічний день — 16 вересня

2001 р., у річницю від дня зникнення Г. Гонгадзе. Були створені осередки в регіонах. Рух за стичність підтримали багато журналістів, численні ЗМІ.

Серед позитивних результатів діяльності Комісії було те, що під час передвиборних перегонів ніхто не зміг використати об'єднання для зведення особистих рахунків. Проте були й вади — члени Комісії (дехто з них) брали участь у виборах, а отже, обмежували свою участь в активному утвердженні стичних норм ЗМІ.

У цілому щодо виборів 2002 р., то об'єктивність у ЗМІ була низькою. З'явилося чимало безпідставних, непідтверджених фактами обвинувачень на адресу суб'єктів виборчого процесу. Особливо відзначилася за кількістю таких порушень газета "Київські відомості". Крім того, за два тижні до виборів однією з основних тем багатьох російських ЗМІ, які видаються під грифом "в Україні", стала тема впливу Заходу па наш виборчий процес, що свідчило про спланованість такої одностайності.

Невипадково вибір народу продемонстрував кризу довіри до заангажованих ЗМІ: адже часто люди не голосували за тих, кого регулярно показували на телебаченні, чию діяльність висвітлювали у ЗМІ. Виборцям доводилося самим розбиратися в потоці необ'єктивної інформації. І те, що більшість журналістів, які балотувалися на виборах різного рівня, програли кампанію, лише підтвердило недовіру електорату як до продажних ЗМІ взагалі, так і до журналістів зокрема.

Роль Комісії полягала в тому, щоб відстежувати факти подання сфальсифікованої, недоброякісної інформації і давати їй відсіч. З цим ганебним явищем необхідно боротися всупереч розумінню того, що підконтрольні ЗМІ потрібні будь-якій владі, яка буде стимулювати їх підтримку.

Згодом кількість членів Комісії розширилася від 13 представників до 21 за рахунок регіональних журналістів та громадських об'єднань ЗМІ.

Основна стратегія організації полягала в об'єднанні спільних зусиль щодо відстоювання права писати і говорити правду та цивілізованого вирішення конфліктних ситуацій у редакційних колективах.

"Ми, журналісти, які підписали Кодекс професійної стики, закликаємо всіх колег підтримати нашу ініціативу. Дотримання норм кодексу допоможе встановити стандарти та повернути ЗМІ довіру аудиторії" (Україна молода. — 2002. — 16 квіт.).

Як свідчили результати Всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного 21—28 травня 2002 р. Українським центром економічних та політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, національним ЗМІ довіряли майже 56 % українців. Зокрема, 13,3 % громадян довіряли ЗМІ цілком, а 40,6 % — швидше довіряли, ніж ні.

Проведені опитування свідчили, що ЗМІ тільки трохи поступалися інституту церкви, якій традиційно довіряє населення.

За результатами дослідження читацької аудиторії періодичних видань, яке здійснила Українська асоціація видавців періодичної преси (опитано 2,5 тис. громадян віком від 18 років у 49 містах, 68 селах і 23 смт), ЗМІ за рівнем довіри населення поступалися лише церкві — матеріалам журналістів вірило 66 % населення. Більшість українців (88 %) як мінімум раз на тиждень читали періодичні видання і лише 6 % абсолютно ігнорували пресу, бо читали газети не частіше ніж раз па півроку.

За словами Тетяни Рейкової, директора з маркетингу Всесвітньої газетної асоціації, газетна галузь в Україні має стабільне майбутнє, а наш читач "дуже розумний, цивілізований і не поступається європейському читачу".

Прагнення чесно та відкрито працювати в українському інформаційному просторі підтвердили й журналісти Інституту масової інформації.

У День журналіста України, 6 червня 2002 p., ця організація, що здобула статус українського представника Міжнародної організації "Репортери без кордонів", прийняла Меморандум професійної солідарності, в якому наголошується, що "правдива, чесна, оперативна і неупереджена інформація — це наш спільний професійний обов'язок і паш спільний і найефективніший засіб самозахисту".

Підписанти зобов'язали надавати максимально можливу інформаційну підтримку одне одному в захисті своїх законних професійних прав і свобод та не брати участі в кампаніях з дезінформації, цькування, переслідування чи запровадження інформаційної блокади щодо будь-якого іншого учасника Меморандуму.

При цьому журналіст не був зобов'язаний поділяти погляди Інституту чи "Репортерів без кордонів" на конфліктну ситуацію в медійному середовищі, але він бере на себе зобов'язання не залишати поза власною журналістською увагою факти утисків прав колег.

Особливої гостроти проблема щодо етичних принципів діяльності вітчизняних журналістів набула у жовтні 2002 p., коли почався рух українських представників ЗМІ проти цензури. Учасники круглого столу "Політична цензура в Україні" З жовтня 2002 р. підписали "Маніфест українського журналіста з приводу політичної цензури". Зокрема у документі зазначалося, що журналісти України, усвідомлюючи унікальне значення правдивого слова для розвитку і зміцнення держави, усвідомлюючи особисту відповідальність журналіста за чесне інформування суспільства, розуміючи, що страх завадить деяким нашим колегам підписатися під цим маніфестом, проголошують:

"В Україні існує політична цензура, засобами якої є цензурування за вказівкою або згодою влади програм на телебаченні і радіо, статей у пресі, тиск у різноманітних протизаконних формах на журналістів та окремі ЗМІ, які намагаються об'єктивно висвітлювати суспільно-політичне життя країни.

Політична цензура є приниженням журналістів та народу України.

Політична цензура є протизаконною: здійснюючи політичну цензуру, влада намагається обмежити конституційне право громадян па свободу слова, зафіксоване в Конституції, законах України, міжнародних правових документах, ратифікованих Україною, а отже, чинних па її території. Варто наголосити, що право свободи слова є невід'ємним правом українських громадян. Таким чином здійснюється грубе порушення одного з найважливіших засадничих принципів Конституції України. Те, що при наявності кричущих прикладів політичної цензури в Україні, досі ніхто не був притягнутий за це до відповідальності, ми вважаємо глумуванням над законом і правом українських громадян.

Ми, журналісти України, солідаризуємося з опором наших колег і вітаємо тенденцію, за якою в умовах посилення політичної цензури в Україні журналісти від протестів одинаків переходять до колективних солідарних дій.

Ми, журналісти України, оголошуємо про готовність до загальноукраїнського страйку, з метою підготовки якого та інших солідарних дій журналістів на підтримку своїх колег створюється Ініціативна група.

Ми, журналісти України, шукатимемо усіх необхідних засобів для підтримки наших колег, звільнених з роботи чи переслідуваних у зв'язку з їхнім намаганням об'єктивно висвітлювати події".

З огляду на таку ситуацію, що суспільство в той час фактично було позбавлене проголошеного Конституцією права на отримання об'єктивної інформації, що в Україні виникла політична цензура, яка, зокрема, насаджувалася Головним управлінням з інформаційної політики Адміністрації Президента та його керівником, створена згодом Незалежна профспілка працівників ЗМІ, до складу якої увійшли провідні журналісти України: Д. Яневський, А. Трубенкова, Н. Лігачова, І. Куляс, В. Уколов, В. Гривачевський, Є. Глібовицький, О. Ковальчук, А. Шевченко, Р. Скрипін, С. Гузь, у своєму документі проголосила таке:

"— проведення парламентських слухань з проблем політичної цензури (за участю народних депутатів, представників виконавчої влади, Адміністрації Президента, громадських організацій та журналістів);

— оголошення у ЗМІ мораторію на звільнення працівників із політичних та цензурних мотивів (ідеться про тих, хто підписався під "Маніфестом українських журналістів" з приводу політичної цензури та/або бере участь у створенні Національної профспілки працівників ЗМІ);

— порушення Генпрокуратурою кримінальних справ за ознаками порушення статті 15 (третій абзац) Конституції, що забороняє цензуру;

— доведення до суду та покарання реальних винуватців загибелі наших колег, зокрема Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова".

Як відомо, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 жовтня 2002 р. "Про парламентські слухання "Суспільство, засоби масової інформації" влада: свобода слова та цензура в Україні" 4 грудня 2002 р. Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було організовано парламентські слухання із зазначеної вище тематики. За результатами парламентських слухань Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було підготовлено Постанову Верховної Ради України "Про підсумки парламентських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні". Зокрема, у документі наголошувалося, що під час слухань було проаналізовано проблеми і загалом ситуацію, що склалася в галузі ЗМІ, визначено їх місце і роль у системі соціальних інституцій та у відносинах з інститутами влади й суспільства у цілому.

Відсутність достатніх, у тому числі законодавчих, умов для виконання ЗМІ функцій інформування, громадської критики й контролю, а також налагодження процесу комунікацій між усіма складниками суспільства; відсутність умов для економічної незалежності ЗМІ; неконституційне управління інформаційним потоком з боку органів держаної влади є основними передумовами обмеження конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань та застосування в українських ЗМІ прямої й опосередкованої цензури, хоч це беззастережно заборонено Конституцією України.

Наприкінці 1990-х — па початку 2000-х років в Україні спостерігалося збільшення фізичного насильства проти журналістів, податкових перевірок проти ЗМІ тощо. Попри очевидний законодавчий прогрес у державі, практика застосування чинного законодавства була дуже далекою від норм і стандартів, про які наголошувалося в основних документах Ради Європи, інших міжнародних організаціях. З метою поліпшення ситуації, унеможливлений тиску на ЗМІ, вдосконалення законодавства та покращення загальної ситуації у сфері мас-медіа, вияву політичної волі всіх гілок влади до демократичних зрушень в українському суспільстві необхідно в нашій державі сформулювати нову інформаційну політику як складову утворення єдиного європейського мас-медійного простору, розвивати міжнародне співробітництво в галузі прав і свобод людини та громадянина.

З огляду на таку ситуацію в згаданій уже постанові Верховної Ради України передбачалася необхідність законодавчого запровадження у внутрішні нормативні документи ЗМІ загальноєвропейських принципів журналістської діяльності, зокрема стосовно об'єктивності, збалансованості інформації та нейтральності ЗМІ до результатів свого інформування, а також законодавчого забезпечення дотримання цих нормативних документів, професійних і етичних норм, прав власників і керівників ЗМІ, а також журналістів і творчих працівників шляхом обов'язкового укладання між журналістами та власниками й керівниками засобів масової інформації трудових угод з урахуванням основних принципів внутрішніх нормативних документів засобів масової інформації.