Основи журналістики: Підручник

Жуховицкий Леонид. Остановиться, оглянуться...: Роман. - М.: Сов. Россия, 1986. - 320 с.

Роман "Зупинитися, озирнутися..." вперше вийшов у 1973 році і став своєрідним бестселером сімдесятих, що засвідчила потреба його перевидання у пізніші часи. Його головний герой - Георгій Неспанов - фейлетоніст однієї з центральних газет СРСР. Він же оповідач. Дія відбувається в 1964 році, коли героєві виповнилося тридцять. У романі створено колоритний образ професійної діяльності журналіста: безкінечні поїздки по всьому Радянському Союзі, праця в різних життєвих сферах (розгляд квартирної кляузи, репортаж з відкриття шлюзу на далекому каналі, фейлетони й нариси на медичні теми), прийом відвідувачів, які вбачають в журналістові центральної газети напівбога, здатного спинити вже занесену над людиною сокиру судового вироку, переінакшити людські долі, на цьому тлі й відчуття власної всемогутності, сили талановитого слова. Недарма Неспанова журналістка-практикантка Танька Мухіна називає Королем фейлетону.

Якось на прохання одного з керівників газети, Одинцова, Неспанов виконав замовлений матеріал: написав фейлетон про шахраїв у медицині Єгорова і Хворостуна, які попри всі невдачі у випробуваннях намагаються протягти свій препарат для лікування лейкозів. А невдовзі несподівано захворів його найкращих друг, Юрка. Діагноз - хвороба Ковача, один з різновидів лейкозів. Лікувати цю хворобу наша медицина ще не вміє. Лікарі вдаються до використання всіх засобів, у тому числі й препарату Єгорова-Хворостуна. Чуда не сталося - Юрка помер. У Неспано-ва триває звичне журналістське життя з роз'їздами по всіх усю-дах, журналістськими розслідуваннями, написанням влучних творів, кожен з яких нагадує удар у дзвін на всю країну.

Але раптом від лікаря Юрія він довідався, що інша хвора, яку також паралельно лікували препаратом Єгорова-Хворостуна, одужала. Щоправда, хвороба в неї була не задавнена: Юрія почали лікувати на шостому тижні хвороби, а Ніну - на другому. Висновок зрозумілий: якби препарат почали вживати раніше, Юрій також був би врятований. І так би й сталося, якби авторитет цих ліків не був закритий публікацією Неспанова в газеті.

Журналіст приголомшений і вимагає від газети спростування своєї недавньої статті. Але його керівники проти цього: визнати, що газета допустила помилку, неможливо в системі тоталітарної держави. Вони переконують Неспанова в тому, що він діяв правильно, спирався на документи і свідчення авторитетних осіб. Але совість журналіста говорить йому інше: він припустився жахливої помилки; повірив у факти, подані Одинцовим, не запідозрив їх тенденційності; звірився на авторитет керівника, а сам не зустрівся з Єгоровим, основним автором препарату; тобто з професійного боку не завершив збирання інформації, не вичерпав для себе проблему, прийняв робочу гіпотезу за справжню концепцію. Унаслідок цього його помилка мала фатальні наслідки.

У процесі вивчення питання розкрився прихований суспільний механізм, коліщатком і гвинтиком якого виявився газетяр. Виявляється, Інститут імені Палешана, який і піднімав питання про шахрайство лікарів, сам розробляв препарат проти лейкозів і за допомогою преси усунув конкурентів.

Неспанов вирішує будь-що-будь домогтися відновлення істини і справедливості. Але воно можливе тепер лише на шляху його професійного самогубства. Закохану в нього журналістку Таньку Мухіну він примушує написати фейлетон, спрямований на викриття його власної помилки. Розвінчання невдатного журналіста, зрозуміло ж, як побічний ефект матиме реабілітацію Єгорова і Хворостуна. Задум виконано, професійний інтерес, потяг до гарячого матеріалу переважив у Мухіній її почуття до Неспанова. Фейлетон опублікований.

А журналістові доводиться залишати Москву і виїздити в пошуку роботи у провінцію. Шлях на шпальти центральної преси йому надовго заказаний. Попереду - довгий процес реабілітації, який триватиме невідомо скільки.

Роман цікавий передусім змалюванням журналістського побуту епохи "хрущовської відлиги", створенням образу чесного, принципового журналіста, готового принести в жертву свою кар'єру задля виправлення власної помилки, постановкою гострої проблеми моральної відповідальності журналіста за кожне написане слово й високої ефективності його професійної діяль-ності.