Історія України: навч. посіб.

Становище гетьмана стає критичним: він втрачає довір'я українського суспільства; його почали залишати раніше вірні йому підрозділи сердюків, соратники і навіть родичі. Важкою втратою стала смерть порадника та найближчого друга митрополита И.Тукальського. Загостренням ситуації вміло скористалися московський уряд і тодішній лівобічний гетьман І.Самойлович. Відправлені ними в 1674 р. на Правобережжя війська були підтримані залишками місцевого населення. Десять правобічних полків присягли на вірність Москві, М.Ханенко добровільно здав гетьманську булаву І. Самойловичу, якого на короткий час було проголошено гетьманом "обох боків Дніпра". Зрештою, змушений був капітулювати й П.Дорошенко. 19 вересня 1676 р. він, так і не реалізувавши головну мету свого життя — об'єднати розтерзані українські землі в єдину незалежну державу, зрікся булави на користь лівобережного гетьмана. Завершилася політична кар'єра великого патріота, одного з найвизначніших діячів козацької епохи. Після зречення гетьманства П.Дорошенко поселився у с. Сосниці на Чернігівщині, та через деякий час на вимогу царського уряду змушений був переїхати до Москви. В1679—1682pp. служив воєводою у В'ятці, а останні роки життя провів у с. Яропольчому під Москвою, де й помер у 1698 р. (До речі, його правнучка Наталія Гончарова була дружиною О Пушкіна.) "Небагато у вітчизняній історії було державних діячів, які б, — за словами В.Степанкова, — так палко любили Україну й хотіли їй добра, а разом з тим своєю діяльністю, всупереч політичним планам і намірам, завдали їй таких важких ран".

На жаль, після зречення П.Дорошенка від гетьманства українські землі так і не об'єдналися під булавою І. Самойловича. Цього не допустила Туреччина, яка проголосила гетьманом Правобережжя Юрія Хмельницького (1677—1681). Після звільнення з польської в'язниці Юрій бра в участь у поході на татар, був взятий у полон і відвезений до Константинополя, де шість років відсидів у тюрмі. Несподівано турки звільнили його, дали до рук гетьманську булаву і присвоїли помпезний титул "князя Сарматії та України, володаря Війська Запорізького".

У1677—1678 pp. разом з турками Ю.Хмельницький двічі організовував походи на Чигирин. Не здобувши однозначної перемоги, він напав на Лівобережжя. Проте успіху не добився, а змушений був задовольнитися лише невеликою, відведеною йому турками частиною Поділля, де за столицю обрав містечко Немирів. Він встановив деспотичне управління, обклав населення важкими податками, через що не мав підтримки, втрачав навіть близьких порадників і співробітників. Врешті турки у 1681 р. покарали його самого, стративши у Кам'янці-Подільському.

Відтоді Правобережна Україна втратила рештки політичної й економічної самостійності. За укладеним 23 січня 1681 р. Бахчисарайським перемир'ям вона була поділена між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою: 1) Лівобережна Україна, Київ і Запоріжжя залишалися за Московщиною; 2) Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля переходили під владу Туреччини; 3) татари зберігали право кочувати в південних степах України.

Остаточний поділ України був затверджений 16 травня 1686 р. "Вічним миром", який підтверджував Андрусівське перемир'я 1667 р. між Московською державою і Річчю Посполитою: 1) Річ Посполита визнавала за Московією Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом (за відмову від претензій на Київ Польща отримувала 146 тис. крб. компенсації); 2) Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною не заселеною зоною між Польщею і Московією; 3) Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі, а Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 р. Поділля було приєднано до Польщі); 4) Московська держава анулювала попередні договори з Туреччиною і Кримським ханством, вступала до антитурецької "Священної Ліги" (Польща, Австрія, Венеція і Ватикан) і зобов'язувалася організувати воєнний похід проти Кримського ханства.

Отже, Українська національна революція 1648—1676 pp. зазнала поразки, причинами якої насамперед були внутрішня міжусобна боротьба та зовнішня агресія. Українцям, незважаючи на величезні втрати (підчас воєнних дій, голодовок, епідемій, захоплень в ясир, переселень), які, згідно з даними дослідників, становили бл. 66—70 % (у Правобережній Україні цей показник досягав 86— 90 %), або 3,2—3,5 млн осіб від приблизно 5 млн мешканців етно-українських земель Речі Посполитої, так і не судилося створити в етнічних межах свого проживання незалежну соборну державу. Вдалося лише зберегти державні інституції на терені Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московщини.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Чим було викликане загострення кризи української державності у 1657-1663 pp.?

2. Дайте оцінку Гадяцького договору.

3. Охарактеризуйте причини, наслідки та значення Конотопської битви.

4. Визначте статус Гетьманщини у складі Московського царства за Переяславськими статтями 1659р.

5. Якими були причини і наслідки розчленування України на Лівобережну та Правобережну?

6. Що передбачало Андрусівське перемир'я?

7. Порівняйте внутрішню й зовнішню політику правобережних гетьманів П.Дорошенка, П. Суховія та М. Ханенка.

8. У чому полягала суть Бучацького мирного договору?