Історія України: навч. посіб.

Тереном довголітньої гострої національно-визвольної боротьби проти Польщі, Московщини, турків і татар була Правобережна Україна. Особливо тяжкою стала для неї доба Руїни. Правобережжя було перетворене на безлюдну пустелю. Козацький літописець С.Величко писав про Правобережну Україну: " Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Львова, Замости, Бродів, далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків безлюдних, і пусті вали, що стали пристановищем і житлом для диких звірів... Бачив я там... багато кісток людських, сухих і нагих, що тільки небо за покрівлю собі мали..."

Наприкінці XVII ст. територію правобережного Подніпров'я почали поступово заселяти. Тут виникло кілька козацьких полків, які згодом вступили у боротьбу проти польсько-шляхетського панування.

Визначна роль в організації та формуванні полків належала Семенові Палію, який на поч. XVIII ст. очолив визвольний руху Правобережній Україні. Тоді за Правобережжя боролися три сили: повстанці на чолі з Семеном Палієм, Польща, яка жорстокими репресіями намагалася придушити повстання, та гетьман І. Мазепа з лівобережними козаками. У складній боротьбі перемогу отримав лівобережний гетьман, який на деякий час об'єднав Правобережжя з Гетьманщиною.

У 1714р. за польсько-турецьким договором Правобережна Україна опинилася знову під владою Польщі. Почалася нова колонізація українських земель польськими магнатами. До сер. XVIII ст. бл. 40 магнатських родин, вигнаних у 1648 p., заволоділи 80 % території Правобережжя. На цих землях встановлювали шляхетські порядки. Селяни змушені були відбувати важку панщину, виконувати інші численні повинності. У феодальну залежність від вельмож потрапляла дрібна шляхта. Під владу магнатів переходили міста, що втрачали рештки самоврядування. Було відновлено тяжкі утиски православної віри. З поч. XVIII ст. на правобережних землях розгортається народна боротьба проти соціального і національного гноблення, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Гайдамаки (від тюрк, еайде — гнати, нападати) діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селянами, козаками, міською біднотою.

Перше велике гайдамацьке повстання у Правобережній Україні відбулося в 1734 р. Найбільший гайдамацький загін очолив сотник Верлан. Повстанці оволоділи Вінницею, іншими містами. На Брацлавщині діяли загони М.Гриви, Г.Медвідя, М.Моторного. Гайдамаки нападали на шляхетські маєтки, руйнували їх, спалювали документи королівських судів, воєводських і повітових канцелярій. Лише з допомогою введених на Правобережжя царських військ польській шляхті вдалося придушити цей народний виступ.

Нова хвиля національно-визвольного руху почалася навесні 1760 р. У гайдамацький рух влилися поповнення із запорізьких козаків. Найвідомішими ватажками повстанських загонів ставали переважно вихідці із Запоріжжя: М.Тесля-Мочула, О.Письменний, І.Подоляка та багато ін. Гайдамацькі загони здійснювали успішні напади навіть на добре укріплені міста, брали в облогу великі замки. Вони захопили Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів, Радомишль. Загони гайдамаків з'явилися також на Лівобережній Україні. Проте і цього разу повстання було розгромлене силами шляхетської Польщі й царської Росії.

У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух на Правобережжі не тільки не припинявся, а й переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Причини були різні: економічні, соціальні, національні, релігійні.

Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив запорізький козак Максим Залізняк. Виступивши з урочища Холодний Яр (неподалік м. Чигирина), повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С.Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі із сотником Іваном Гонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята.

Основною силою Коліївщини було селянство. Його ватажки підняли на боротьбу з гнобителями козацтво, численних селян з Білорусі, Молдавії, Литви і Польщі, які втікали від кріпацтва. В гайдамацьких загонах Г.Тарана, І.Бондаренка, С.Неживого та інших ватажків було немало росіян, які перейшли набік повстанців з гарнізонів царських військ, що дислокувалися у Києві та містах Лівобережної України.

У другій пол. травня — на поч. червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської влади Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні — липні на Правобережжі діяло бл. 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоуправління.

Об'єднаними силами польської шляхти і російського царизму Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися. Багатьох ув'язнених стратили, серед них й І.Ґонту та його найближчих сподвижників. М.Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу у Сибір. Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися у народній пам'яті.