Історія України: навч. посіб.

У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення індустріального укладу загострювалися соціальні суперечності, посилювалась антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського протесту були скарги цареві й повітовим, губернським та центральним урядовим установам, відмова сплачувати оброк, відбувати панщину та інші повинності, непокора поміщикам і царським властям, підпали поміщицьких маєтків, розправа над поміщиками, управителями та прикажчиками, втечі в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. Зафіксовано відкриті масові виступи проти гнобителів. За неповними даними, у 1797—1825 pp. в Україні відбулося 103 виступи кріпаків.

Протягом майже 15 років — з 1811 по 1826 — відмовлялися виконувати феодально-кріпосницькі повинності й не корилися навіть військовій силі жителі с. Підвисоке Уманського повіту. У 1819 р. сталося заворушення серед військових поселенців Чугуєва, що на Харківщині. Повсталі відмовилися виконувати непосильні казенні роботи, їх підтримали сусідні села. На поч. квітня 1826 р. спалахнуло селянське заворушення на Уманщині. Його очолив рядовий Дніпровського піхотного полку Олексій Семенов. Він оголосив себе майором, якому нібито наказано арештувати всіх поміщиків Київської губернії і відправити їх до Петербурга. Рух охопив ряд сіл Уманського повіту. Селяни проголосили себе вільними, почали арештовувати поміщиків і захоплювати їхнє майно. Царський уряд жорстоко розправився з повсталими, проте селянські виступи не припинялися.

Особливо гострого характеру набув селянський анти поміщицький рух у першій третині XIX ст. на Поділлі, що захопив і деякі повіти Волині та Київщини. Рух очолив Устим Кармелюк, у якому широкі селянські маси вбачали свого захисника. Ненавистю до гнобителів, невтомною боротьбою проти них, безприкладною мужністю і силою волі, великою фізичною міццю Кармелюк здобув любов народу. Його ім'я ще за життя стало легендарним. Воно викликало жах у панів, надію у кріпаків. Із своїми однодумцями-селянами, до яких приєднувалися солдати-втікачі, Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно і худобу і роздавав бідноті. Кілька разів Кармелюка арештовували, били канчуками і засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись на батьківщину, продовжував боротьбу проти гнобителів.

Антикріпосницький рух селян під керівництвом Кармелюка тривав майже чверть століття. Мужній народний месник загинув у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 р. Його підло вбив із засідки шляхтич. Аж до 1840 р. судові інстанції ухвалювали суворі вироки повстанцям.

Посилення феодально-кріпосницького гноблення в 40-х роках викликало нову хвилю селянських виступів. Особливо широкого розмаху набрали вони в Правобережній Україні у зв'язку з проведенням інвентарної реформи 1847—1848 pp., що в цілому було заходом, спрямованим на зміцнення феодально-кріпосницьких відносин. Поміщики продовжували безкарно збільшувати панщину і зменшувати селянські наділи. Відповіддю на це були рішучі антикріпосницькі виступи селян, які лише у Київській губернії охопили не менш як 100 сіл. У Волинській губернії в 1848—1849 pp. селянські заворушення відбулися в 90 селах і 5 маєтках. Із 198 селянських виступів у 1848 р. в Подільській і Волинській губерніях, 189 придушили поліція й військові.

Кримська війна 1853—1856 pp., наочно показавши гнилість і безсилля кріпосницької Росії, зумовила значне погіршення становища народних мас усієї імперії й, зокрема, України. Внаслідок цього протягом 50-х років швидко зростало невдоволення українського селянства. Збільшувалася кількість селянських виступів. Одним з наймасовіших селянських рухів того часу був виступ кріпаків 1855p., що охопив 16 губерній, як російських, так і українських. Приводом до руху стало те, що царський уряд опублікував маніфест від 25 січня 1855 р. про створення ополчення. У зв'язку з цим документом серед поміщицьких селян України поширилися чутки, що нібито запис в ополчення (в " козаки") звільнить їх від кріпосної залежності і зробить власниками поміщицької землі та майна. Селяни, складаючи списки козаків, відмовлялися виконувати панщину і розпорядження урядовців, створювали свої органи самоврядування.

Центром антикріпосницького руху стала Київщина, де жило майже 10 % кріпосних поміщицьких селян й переважало велике поміщицьке землеволодіння. Почавшись у лютому 1855 р. у Васильківському повіті, рух у "вільні козаки" в березні — квітні охопив 8 з 12 повітів Київської губернії (всього понад 500 сіл). Подекуди селяни вступали в сутички з царськими військами. За неповними даними, у ході сутичок було вбито 39 і поранено 63 учасники антикріпосницьких виступів.

Важливим етапом селянського руху в дореформений період був т. зв. похід у Таврію "за волею ". Він почався у квітні 1856 р., тобто після закінчення Кримської війни. Серед селян поширилися чутки, нібито царський уряд закликає бажаючих переселитися на Кримський півострів, а переселенцям-кріпакам надасть значну допомогу, встановить високу платню, а головне — вони стануть вільними. Наймасовішим цей рух був на Катеринославщині. У Таврію "за волею" йшли селяни також з інших губерній — Херсонської, Полтавської, Чернігівської. Щоб припинити міграцію селян у Крим, царський уряд кинув значні військові та поліційні сили. За офіційними даними, в Катеринославській і Херсонській губерніях відбулося шість кривавих сутичок, під час яких було вбито п'ять і поранено 50 чоловік.

На першу пол. XIX ст. припадає ряд робітничих виступів, більшість з яких зливається із селянським рухом. Найвідоміші заворушення цього періоду — виступи робітників-кріпаків Писарівської суконної мануфактури на Харківщині в 1817 p., робітників казенного Луганського заводу в 1818 і 1820 рр., робітників-кріпаків

Машинської суконної мануфактури графа Уварова на Чернігівщині в 1823 р. Значним розмахом і гостротою відзначалося т. зв. холерне повстання в червні 1830 р. у Севастополі. Протягом 1817—1835рр. рішуче боролися проти жорстокої експлуатації та численних утисків царської адміністрації приписні селяни і робітники Луганського ливарного заводу. Усі ці виступи робітників, хоч і були стихійними, слабо організованими, мали певне позитивне значення. Вони разом із селянським рухом, що рік у рік зростав, завдавали відчутних ударів феодально-кріпосницькому ладові, розхитували його основи, прискорювали неминуче падіння кріпосного права.