Історія України: навч. посіб.

Автор: | Рік видання: 2013 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 685

Дивись також:

МІСЦЕВА ВЛАДА

(local bodies of power) — влада, що належить місцевому рівню, на ступінь нижче центральної, зі ...

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

(від лат. de... - префікс, що означає заперечення, і centralis - серединний) - управлінська політична ...

Розпуск Центральної Ради

Центральна Рада ліквідувала всі заходи і розпорядження радянської влади, зокрема відновила право власності на фабрики, заводи, транспорт, банки. Цим були задоволені як українські підприємці, так і німецька адміністрація. Але їх не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни вже навесні мали починати ділити землю поміщиків. Міський пролетаріат, який підтримував більшовиків, був проти Центральної Ради. Сільський пролетаріат, бачачи, що його землі вже обсів німецький окупант, також був незадоволений її політикою. Заможне селянство ставилося вороже до Центральної Ради через закон про соціалізацію землі. Поміщики, інші великі землевласники, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримували Центральну Раду. Не в усьому розуміли М. Гру шевського навіть українські демократи. Віддати владу чужинцям означало загубити національні здобутки. У цьому була трагедія Центральної Ради. Німецька військова адміністрація все більше втручалася у внутрішні справи України. Це призвело до гострих конфліктів між нею і Центральною Радою.

28 квітня 1918 p., коли Центральна Рада обговорювала накази головнокомандувача німецьких військ фельдмаршала Г.Ейхгорна, до будинку Педагогічного музею, де вона засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Центральна Рада зібралася на останнє, як виявилося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР, змінила земельний закон і обрала М. Гру шевського Президентом України. Після цього Центральну Раду, яка не зробила навіть спроби опору, розігнали німецькі війська.

її падіння аж ніяк не означало, що робота протягом 13,5 місяців була марною. Центральна Рада добилася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру. "Великі часи творчості Української Центральної Ради та Пакти, — на думку М.Грушевського, — зостануться великою епохою її розвою, твердою підставою національного будівництва". Важко не погодитися з цією оцінкою багатогранної, хоч і не безпомилкової діяльності Центральної Ради.