Історія України: навч. посіб.

У "Грамоті до всього Українського Народу", проголошеній того ж 29 квітня 1918 p., гетьман заявляв, що він "відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади"" Відповідно до цього документа, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Саме до його скликання мали діяти "Закони про тимчасовий державний устрій України", видані першого дня гетьманського перевороту. У них було визначено головні напрями діяльності Гетьманату в політичній сфері, організації державного управління, дано гарантії громадських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах, її устрій, більшість пізніше прийнятих законів багато в чому нагаду вал и дореволюційну систему. Тому з'їзд заводчиків, фабрикантів, фінансистів, великих землевласників, який відбувся 16—18травня 1918 р., схвалив гетьманський переворот. Близько 1 тис. його делегатів заявили про готовність усіма силами сприяти утворенню нового державного, громадського й економічного ладу Української Держави. Для консолідації сил заможних верств суспільства вони утворили Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс). Цей з'їзд показав, що державу П.Скоропадського підтримують не тільки хлібороби-землевласник и, середня інтелігенція, кадети, а й великі промисловці.

Документи від 29 квітня 1918 р. були скріплені "отаманом Ради Міністрів" М.Сахном-Устимовичем. Йому, однак, не вдалося сформувати уряд — через відмову представників Української партії соціалістів-федералістів увійти до нього. 30 квітня 1918 р. гетьман призначив на посаду голови Ради міністрів відомого наукового та громадсько-політичного діяча М.Василенка. Його спроба залучити до участі в уряді соціалістів-федералістів також закінчилася невдачею. У кабінеті, який сформував М.Василенко, було 12 міністрів-українців — авторитетних громадських діячів, кваліфікованих фахівців і чотири міністри – не українці. Уряд М.Василенка діяв недовго — до 8 травня 1918 р. Через два дні земський діяч із Полтавщини Ф.Лизогуб створив новий гетьманський уряд. До нього входили лише два відомі українські громадсько-політичні діячі — Д.Дорошенко та М.Василенко, а решта міністрів належала до російських політичних партій, переважно до кадетів і монархістів. На жаль, лідери українських соціалістичних партій дотримувалися гасла: "Не потрібна несоціалістична Україна". Вони не змогли стати вище партійних інтересів і об'єднатися в ім'я побудови Української держави. За кілька місяців в Україні було створено повий адміністративний апарат. Замість представників Центральної Ради на місцях гетьманський уряд призначив губернських та повітових старост, переважно з великих землевласників, земських діячів та суддів. Із осіб, які займали керівні посади за старого режиму, в усій Україні залишилося лише кілька. Державні службовці були, за невеликим винятком, українцями, однак не належали дот. зв. свідомих українців, якими тоді вважали членів соціалістичних партій.

Чимало труднощів виникло при спробі створити збройні сили Гетьманату замість демобілізованих військових підрозділів Центральної Ради. З попереднього періоду не розформованою залишалася тільки Запорізька дивізія, яка обороняла північно-східні кордони України. У липні 1918 р. було створено Сердюцьку дивізію під командуванням полковника Клименка в кількості 5 тис. вояків, вихідців із хліборобських родин. Ще з березня того ж року, після укладення Брестського договору (миру), за домовленістю з Австро-Угорщиною у м. Володимирі-Волинському розпочалося формування так званої Сірожупанної дивізії, яка складалася з військовополонених українців — вояків колишньої російської армії. В серпні вона була передана гетьманському урядові й отримала назву 1-ї Козацько-стрілецької дивізії. У листопаді 1918 р. почалося відновлення Галицько-буковинського куреня Січових стрільців. Відроджувався Чорноморський флот. Уряд, з одного боку, побоювався, що загальна мобілізація може привести до армії збільшовичені елементи. З іншого боку, справу гальмувала німецька військова адміністрація. Вона запевняла гетьмана, що для захисту України досить німецьких та австро-угорських військ. Один із пунктів умов, вироблених на вже згаданій нараді 24 квітня 1918 p., гласив: "Як довго австро-угорські й німецькі війська перебувають на Україні, ніяка українська армія не може формуватися. Держава може тримати лише виключно німецькі відділи за порозумінням з обома командуваннями". Загалом, українське військо того часу нараховувало бл. 65 тис. чол., хоча планувалося створити 300-тисячну армію.

Неабиякого значення гетьманська держава надала аграрному питанню. З перших днів діяльності гетьманський уряд вживав заходів щодо нормалізації становища на селі, яке потрясали невдоволення, суперечності, ексцеси. Для підготовки нового аграрного закону й полагодження конфліктів між землевласниками і селянами було створено губернські та повітові комісії. Тимчасові правила про земельні комісії зобов'язували селян повернути поміщицьке майно і відшкодувати збитки, яких вони завдали великим землевласникам. У жовтні 1918 р. було створено Вищу земельну комісію, яку очолив П.Скоропадський. На поч. листопада було підготовлено проект аграрної реформи, що передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами — не більш як 25 десятин на двір.

Тривала відбудова транспортних магістралей країни. Вже в сер. літа 1918 р. вдалося налагодити нормальний залізничний рух. Було вжито заходів для зміцнення фінансової системи, налагоджено грошовий обіг, прийнято державний бюджет. Все це привело до деякого економічного піднесення.

За короткий час існування Гетьманат досяг відчутних результатів у культурно-освітній сфері. Було видано кілька мільйонів примірників українських підручників для початкових шкіл, у більшості а них введено українську мову. Наприкінці гетьманської доби в Україні діяло 150 українських гімназій не тільки в містах, а й у деяких селах. У жовтні 1918 р. в Києві та Кам'янці-Подільському було відкрито українські державні університети. Окрім того, планувалося відкриття українських університетів у Харкові, Катеринославі, Одесі. В усіх вищих навчальних закладах України почали діяти кафедри української мови, літератури та історії. Було засновано Український державний архів, Національну галерею мистецтв, Український національний театр, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, яка нараховувала понад 1 млн книг, десятки інших установ, покликаних сприяти відродженню української культури. Великою подією в культурному житті країни стало відкриття 24 листопада 1918 р. Української академії наук. Першим її президентом призначили відомого українського вченого В.Вернадського. Гетьманський уряд завдяки своїй непохитній волі фактично поклав початок автокефалії Української православної церкви.