Історія України: навч. посіб.

Всіляко перешкоджаючи прагненню народних мас до знань, царський уряд не міг зупинити розвитку науки і техніки. З українського народу вийшло багато талановитих вчених, які збагатили не тільки вітчизняну, а й світову науку. Значних успіхів досягли вчені України в розвитку природничих наук. У Харківському, аз 1902 р. в Київському університетах плідно працював у галузі математики професор Д. Граве — засновник Київської алгебраїчної школи, яка досліджувала найважливіший розділ алгебри — теорію груп. У Харківському університеті великий внесок у розвиток математики зробили професори, академіки В.Стєклов, Д.Синцов, С.Бернштейн. Для розвитку фізики і радіофізики багато зробив професор Харківського університету Д.Рожанський. Він став основоположником Харківської школи радіофізики.

Розробкою проблем молекулярної фізики і термодинаміки, зокрема теорії флуктуації, броунівського руху, у Львівському університеті займався М.Смолуховський. Своїми працями він створив основу для молекулярно-кінетичного обґрунтування другого на чала термодинаміки.

Низку цінних праць з органічної хімії створив професор Київського університету С.Реформатський. Вагомих результатів у фізичній хімії досягнув учень М.Бекетова, професор Харківського університету І.Осипов. У Львівському університеті питання загальної і фармацевтичної хімії вивчав засновник наукової школи хіміків у Львові Б.Радзішевський. Дослідження з фізичної хімії тут проводили С.Толочко, В.Кемула.

Українські вчені зробили вагомий внесок у біологію і медицину. Розвиток генетики в Україні пов'язаний з іменами Л.Симиренка та М.Кащенка, які селекціонували та гібридизували рослини. Цінні праці професора Київського університету К.Пурієвича з хімічної фізіології рослин, зокрема процесів дихання і фотосинтезу. Визначним ботаніком-морфологом був В.Арнольд — засновник Харківської школи альгологів. Великий внесок зробили епідеміологи і мікробіологи М.Гамалія, Д.Заболотний, патологоанатом і бактеріолог В. Високович та інші для подолання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо. Борючись проти епідемій, вони брали участь в експедиціях до Індії, Китаю, Аравії, інших країн Сходу.

На поч. XX ст. Україна зайняла провідне місце в Російській імперії з розвитку повітроплавання. 1908 р. в Одесі створили перший у Росії аероклуб. Його члени С.Уточкін і С.Єфремов у 1910 р. в Одесі здійснили перші в Росії польоти на літаку. Одним із піонерів авіації, основоположником важкої авіації, автором одного з перших у світі проектів гелікоптера, побудованого в 1910 р. у Києві, був видатний український авіаконструктор І. Сікорський. У1913— 1914 pp. він на важких літаках своєї конструкції "Руський витязь" та "Ілля Муромець" установив світові рекорди з тривалості польоту (1 год 54 хв) та вантажопідйомності літака. Військовий льотчик П.Нестеров — член Київського товариства повітроплавання — 27 серпня 1913 р. над Сирецьким аеродромом у Києві вперше продемонстрував низку складних фігур вищого пілотажу, зокрема "мертву петлю".

У центрі пильної уваги українського громадянства постійно перебували суспільні науки, покликані дати відповіді на актуальні питання суспільно-політичного життя. На поч. XX ст. продовжувала працювати історик О.Єфименко, яка, зокрема, написала один з перших синтетичних курсів — "Історія українського народу" (1906). Значний внесок у розвиток історичної науки в Україні зробили В.Іконников, Д.Багалій, В.Барвінський. Неперевершеним істориком запорозького козацтва був Д.Яворницький. Закінчивши в 1881 р. історико-філологічний факультет Харківського університету, Д.Яворницький протягом усього життя невтомно збирав писемні та матеріальні пам'ятки з життя Запорізької Січі, створив музей старожитностей Катеринославської губернії, для якого надбав 85 тис. експонатів, написав численні праці з історії, археології, фольклору, етнографії, мистецтва, літератури. Переважна більшість цих праць присвячена історії запорізького козацтва.

Ученим зі світовим іменем на поч. XX ст. став М.Гру шевський, Закінчивши історико-філологічний факультет Київського університету і захистивши магістерську дисертацію " Барське староство", М.Грушевський у 1894 р. очолив кафедру всесвітньої історії Львівського університету, де почав читати лекційний курс української історії. З 1894 р. став головою Наукового товариства імені Т.Шевченка, редагував його "Записки". 1907р. очолив Українське наукове товариство в Києві. 1914 р., з початком Першої світової війни, царський уряд заслав М. Гру шевського до Симбірська, а потім до Казані. У1916 р. він переїхав до Москви. Навіть в умовах заслання не припиняв наукової роботи. Серед праць М.Грушевського найбільшою е одинадцятитомна "Історія України-Руси", що охоплює період до 1663 р. Праці М.Грушевського відзначаються багатою джерельною базою. У них широко використані документальні матеріали з архівів Москви, Києва, Львова, Варшави, Австрії, Угорщини, Швеції. М.Грушевський був одним з керівників багатотомного видання "Джерел до історії України-Руси", у якому зібрано й опубліковано багато цінних історичних документів епохи феодалізму.

Всесвітньо відомий учений, автор майже 2 тис. наукових праць вийшов на міжнародну арену як один із найвизначніших політичних діячів України. Та після загадкової смерті був безпідставно звинувачений у найтяжчих гріхах. Упродовж багатьох десятиріч в умовах радянського тоталітаризму М.Грушевського характеризували епітетами "буржуазний націоналіст", "сепаратист", "контрреволюціонер" і т. ін. Його славнозвісну "Історію України-Руси", як і всі інші праці, було вилучено з наукового обігу. Небезпечно було навіть згадувати про них. Тепер, на щастя, багатюща наукова спадщина М.Грушевського повертається до нас.

Видатним діячем української історіографії був І.Франко. Він написав понад 100 праць з історії, серед яких найбільш важливі монографії і статті: "Хмельниччина 1648—1649 pp. у сучасних віршах" (1898), "Що таке поступ" (1903), "Нарис історії українсько-руської літератури" (1910), "Панщина та її скасоване в 1848 р. у Галичині" (1913) та ін.

Плідною була робота українських учених і в інших гуманітарних науках. І.Франко, В.Гнатюк, О.Роздольський та ін. розгорнули дослідження з українського фольклору й етнографії. І.Франко опублікував збірку "Галицько-руських народних приповідок", "Студії над українськими народними піснями". В.Гкаліюк видав фольклористичні збірники "Коломийки", "Гаївки", "Колядки і щедрівки", "Українські народні байки" та ін., був редактором "Етнографічного збірника" НТШ (усього до 1916 р. вийшло 36 його томів). Низку важливих праць з українського фольклору, мовознавства й літератури написав видатний учений-філолог, сходознавець, історик А.Кримський. Значною подією в розвитку українського мовознавства було видання в 1909р. "Українсько-російського словника" В.Дубровського та в 1907—1909 pp. "Словаря української мови" за редакцією В.Грінченка. Дослідженнями з історії української літератури, українського, російського і польського театрів, української народної поезії займався професор Київського університету В.Перетц. Йому належать праці "Історико-літературні дослідження і матеріали", "Нариси старовинної малоруської поезії" та ін. Учнем В.Перетца був І.Огієнко — дослідник скарбів рідної культури, автор перекладів численних богослужбових книг і повного перекладу Біблії українською мовою, вчитель і професор, організатор культурно-освітнього церковного життя, церковний ієрарх.

Багатогранну дослідницьку діяльність проводили наукові товариства, які діяли в Україні на поч. XX ст. Завдяки зусиллям М.Грушевського, який з 1897 р. очолював Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Львові, воно перетворилося в першу новітню академію наук. Товариство згуртувало навколо себе визначні сили: І.Франко, В.Гнатюк, О. і Ф.Колесси, К.Студинський, І.Раковський, до яких незабаром приєдналися молоді науковці, учні М.Грушевського — С.Томашівський, М.Кордуба, В.Гарасимчук, І.Джиджора, І.Крип'якевич, І.Кравецький та ін. Поряд з ними працювали вчені з підросійської частини України. Розквіт діяльності товариства припав на останні роки перед Першою світовою війною. Крім суспільствознавства, вчені НТШ мали великі успіхи в галузях інших фундаментальних наук.

Багатий досвід діяльності НТШ М.Грушевський використав, ставши в 1907 р. ініціатором створення та керівником Українського наукового товариства в Києві. Завдання товариства, як було підкреслено в його статуті, полягало "в розробці і популяризації українською мовою різних галузей наук". Київські науковці видавали "Записки Українського наукового товариства в Києві" (у 1908— 1918рр. вийшло 18 томів),"Збірники природничо-технічної секції" {у 1910—1918pp. видано 4 книги) та ін. Поряд із науковими дослідженнями товариство випустило чимало популярних видань.

Великим досягненням української культури стало відкриття 24 листопада 1918 р. Української академії наук. Спочатку вона складалася з трьох відділів: історико-філологічного, фізико-математичного та соціально-економічного. Першими дійсними членами УАН були Д.Багалій, К.Воблий, В.Гнатюк, М.Кащенко, В.Кістяківський, А.Кримський, В. Липський, А. Лобода, В.Перетц, М.Птуха, М.Сумцов, А.Тутковський, О.Фомін та ін. Першим її президентом, після того як з політичних міркувань відмовився М. Грушевський, став видатний український учений В.Вернадський.

У той же час покладено початок створенню Державного українського архіву, Українського історичного музею, Національної бібліотеки та ін.

Незважаючи на складні й неоднозначні соціальні, економічній політичні процеси, плідно працювали в роки українських визвольних змагань і науковці-економісти. Зокрема, восени 1917 р. з ініціативи відомого вченого і громадського діяча М. Туган-Барановського було створено Українське товариство економістів. На його базі згодом виник один із перших навчальних закладів з підготовки кадрів для зовнішньополітичного відомства України — Консульські курси.