Історія України: навч. посіб.

Якщо середні й заможні верстви західноукраїнського суспільства орієнтувалися на партії та організації "легального сектору", то певна частина найбідніших прошарків населення пов'язувала свої надії з комуністичним рухом. Він, спекулюючи на злиднях, пропонував радикальне й швидке "вирішення" наболілих питань. Його головним виразником виступала утворена в 1919 р. організація, яка з 1923 р. стала називатися Комуністичною партією Західної України (КПЗУ). Вона була автономною частиною Польської компартій діяла в підпіллі, намагаючись поєднати національні інтереси з комуністичними ідеями, поділяла погляди націонал-комуністів у Радянській Україні. її програма декларувала боротьбу проти соціальних та національних утисків, об'єднання Західної України з УСРР. Очолювали партію Й.Крілик, Р.Кузьма та ін.

Поширення комуністичного руху на західноукраїнських землях у 1920-ті роки зумовлювалося також, з одного боку, розчаруванням українців у політиці західних держав, які мовчки спостерігали за дискримінаційними діями польського уряду щодо національних меншин, а з іншого — успіхами "українізації" в УСРР. Зростало переконання, що на Сході постає Українська держава, про яку століттями мріяли покоління українського народу. її підпорядкованість Москві та реалії комуністичного режиму здавалися на перший погляд несуттєвими. Відверто радянофільські позиції зайняли навіть колишній диктатор ЗУНР Є.Петрушевич та впливова частина керівництва УНДО. Чимало науковців і літераторів публікували свої праці у радянських виданнях, брали участь у роботі радянських наукових і освітніх установ. Деякі представники західноукраїнської інтелігенції, зокрема С.Вітик, А. та І.Крушельницькі, М.Лозинський, С.Рудницький, студенти, колишні старшини УСС і УГА поквапилися за Збруч, щоб і самим долучитися до будівництва цієї держави. Під час комуністичних репресій 1930-х років майже всі вони загинули.

Поширення прорадянських настроїв сприяло проникненню КПЗУ до "легального сектору" українського громадсько-політичного життя. Зокрема, комуністи на певний час повністю перебрали у свої руки керівництво УСДП. Але найбільшим їхнім успіхом на цьому терені стало утворення в 1926 р. легального Українського селянсько-робітничого об'єднання — "Сельробу". Об'єднуючи головним чином селянську бідноту, воно зайняло провідні позиції серед українських партій, особливо на північно-західних землях. Так, якщо на виборах 1928 р. УНДО здобуло 23 мандати, УСРП — 8, то різні осередки "Сельробу" одержали разом 13 місць у сеймі. Проте у 1932 р. польський уряд офіційно заборонив діяльність "Сельробу", змусивши його, як і КПЗУ, перейти на нелегальне становище.

Комуністичний рух у Західній Україні залишався впливовою політичною силою, доки відбувалася "українізація" в УСРР. З кін. 1920-х pp. почався його занепад. Під впливом звісток про придушення "українізації", колективізацію, масові репресії і штучний голодомор 1932—1933 pp. та частина населення, що стояла на радяно-фільських позиціях, відвернулася від комуністів. Національно свідомі українці масово виходили з КПЗУ, у результаті чого її чисельність скоротилася з 4300до 2600членів, переважно поляків і євреїв. Поступово КПЗУ перетворювалася в партію тоталітарного типу, яка не допускала плюралізму думок у своїх лавах і поборювала всі інші політичні сили. Своєю боротьбою проти українських партій КПЗУ поставила себе за межі українського національного руху. Фактично, партія стала слухняним знаряддям сталінської політики в Західній Україні, хоча це не врятувало її від репресій (дійшло до того, що на черговому партійному з'їзді наприкін. 1934 р. з попереднього складу політбюро нікому було звітувати про роботу партії між з'їздами) та розпуску в 1938 р.