Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Таким чином, прогресивні можливості, що були закладені перемогою над фашизмом, не були реалізовані через відомі причини, хоча з перших післявоєнних років у країнах ЦПСЄ у питанні вибору шляхів подальшого розвитку виокремилися дві тенденції: демократична і тоталітарна. Боротьба між їхніми прихильниками не була мирною, як це стверджували радянські історики. Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентським шляхом. Насильства і репресії скрізь супроводжували становлення системи тоталітаризму. У Чехословаччині — це лютневий комуністичний переворот 1948 р.; в Угорщині — розгром "Угорської спільності" і фізичне усунення керівників най впливовіших партій — опонентів комуністів — Партії дрібних сільських господарів та Соціал-демократичної партії; у Румунії — відкритий терор проти "історичних" партій: Націонал-цараністської та Націонал-ліберальної; в Польщі — кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків. І всюди союзником компартій виступав Радянський Союз, НКВС якого не тільки взяв під свій контроль вишкіл репресивних органів країн народної демократії, а й безпосередньо чинив суд і розправу над противниками тоталітаризму в країнах ЦПСЄ.

Поступово склався новий клас, клас партійно-державної бюрократії, так званої номенклатури, який зосередив у своїх руках важелі панування — владу, власність та ідеологію. На вершині владної піраміди нового класу, яка будувалася суворо по вертикалі, стояв партійний вождь, який уособлював силу і могутність номенклатури. Серед низів насаджувався культ мудрого і всезнаючого вождя. З одного боку, непогрішимий вождь мав увіковічнювати систему, а з іншого, — караючи ворогів і навіть своїх, хто через певні причини відступав від генеральної лінії монопартії, дбати про її зміцнення. Культ особи був фактично конкретним відображенням всезагального культу партійної держави. Закономірний факт: культ особи швидко прижився і виріс до гіпертрофічних розмірів у тих країнах, де в попередній історії була відсутня практика демократії (Болгарія, Румунія, Радянський Союз, Китайська Народна Республіка, Північна Корея, Албанія).

Форма політичної організації суспільства, що утвердилася в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, дістала назву народної демократії. її в І 944 р. запровадив Сталін на противагу реальній демократії Заходу. Проте в жонглюванні цим терміном він не був першим. У гітлерівців "народний" і "національний" уособлювали особливий тип "демократії" — фашистський, де народ (нація) втілює себе у волі вождя за формулою: один народ, одна держава, один фюрер. Однак термін "народна демократія" має ще глибшу змістову й теоретичну основу. За канонами марксистсько-ленінської доктрини поняття "народ" тотожне поняттю "трудящі". До останніх зараховувалися лише наймані робітники, пролетаризовані селяни, частина інтелігенції, що сприйняла комуністичну ідеологію. Всі інші категорії населення — підприємці, дрібні та середні власники, господарі — селяни, вільнодумна інтелігенція — підлягали експропріації, ліквідації та зникненню з арени життєвого спектра. Лад народної демократії, як бачимо, свідомо і насильно виносив за рамки суспільства цілі соціальні групи населення, тобто народна демократія з самого початку була спрямована на розпалювання класової боротьби, викорінення господаря, знищення ринку та приватної власності, економічної та політичної свободи і побудову в кінцевому підсумку міфічного "світлого майбутнього".