Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Трагічні події 1953 р. (НДР), 1956 р. (Угорщина, Польща), 1968 р. (Чехословаччина), 1980—1981 pp. (знову Польща) яскраво засвідчили історичну неспроможність тоталітаризму і необхідність повернення на шлях демократії та цивілізації. Незважаючи на жорстоке придушення народних виступів проти командно-адміністративної системи, ключова роль в якому належала Радянському Союзові, вони не пройшли безслідно. У Німецькій Демократичній Республіці певною мірою збереглися острови приватної власності. У Польщі невпинна боротьба проти тоталітарної системи, попри жорстокий тиск з боку керівництва СРСР та місцевих сталіністів, зірвала проведення насильної колективізації. В Угорщині після народного повстання 1956 р. розпочалася "ера Кадара" — поступова, обережна лібералізація, яка готувала психологічні, політичні та економічні основи демонтажу комуністичного тоталітаризму. До сталінської моделі соціалізму Угорщина так і не повернулася. В Югославії розрив з СРСР у 1948 р. сприяв утвердженню системи самоврядного соціалізму, який урешті-решт виявився різновидом ліберальної моделі тоталітаризму, і всі спроби здійснити в його рамках ринкові реформи завершилися провалом.