Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

У 1948 р. етап "народної демократії", що трактувався як спроба пошуків нового суспільного устрою, завершився встановленням радянської моделі комуністичної диктатури. Другий з'їзд ВФ (лютий 1948 р.) затвердив нові програму та статут, які замість колишньої коаліційності передбачали єдність та індивідуальне членство в організації, вводили виборність керівництва й ліквідовували принцип паритетного представництва. Відтепер основним завданням фронту мало стати "виховання болгарського народу в дусі ідей соціалізму". Реорганізація ВФ мала на меті уніфікацію політичного життя країни під керівництвом БРП(к). Інші партії були приречені на зникнення з політичної арени. Улітку 1948 р. власті заарештували опозиційних лідерів соціал-демократів та їхніх прихильників, інша ж частина цієї партії об'єдналася з БРП(к), визнавши її програму і статут. Союз "Звено" та Радикальна партія на початку 1949 р. заявили про саморозпуск. Проте комуністи не зважилися на ліквідацію авторитетної серед болгарського селянства БЗНС. Однак, змушена пристосуватися до нової ситуації, спілка прийняла соціалізм як програмну мету й визнала керівну роль компартії в політичному й громадському житті країни.

Вирішальною подією, що завершила встановлення влади комуністичної партократії, був V з'їзд БРП(к), що відбувся у грудні 1948 р. У звітній доповіді Г. Димитров заявив, що радянська влада і народна демократія є двома формами диктатури пролетаріату, що існують загальні закономірності переходу до соціалізму, котрі є обов'язковими для Болгарії. Підтримавши сталінські соціологічні догми щодо шляхів побудови соціалізму, V з'їзд визначив подальший розвиток країни за радянською моделлю. Йшлося насамперед про прискорений розвиток важкої промисловості на шкоду добробуту населення, яке тяжіло до традиційних галузей харчової і легкої промисловості та сільського господарства. Затверджений з'їздом п'ятирічний план на 1949—1953 pp. передбачав швидке зростання промислового виробництва: на його розвиток виділялось 83 % капіталовкладень. Мізерний залишок призначався на реконструкцію підприємств, що виробляли предмети споживання. З'їзд ухвалив спеціальну резолюцію з ідеологічних питань, яка не допускала плюралізму у галузі культури, мистецтва тощо. Рішенням з'їзду БРП(к) було перейменовано на Болгарську комуністичну партію (БКП).

Ціною величезних зусиль до кінця 50-х років у країні були створені нові галузі промисловості: металургійна, енергетична, хімічна, машинобудівна. З'явилися нові заводи і комбінати, зокрема такі гіганти, як Креміковський металургійний комбінат у Софії, металургійний комбінат у Перніку, нафтохімічний в Бургасі, азотно-туковий у Старій Заторі. Кількість зайнятих у промисловості робітників і службовців збільшилась у порівнянні з 1939 р. більше як у п'ять разів. Болгарія перетворилася з відсталої аграрної країни на індустріально-аграрну державу. Водночас такий курс призвів до занепаду традиційних для Болгарії галузей народного господарства, передусім сільгоспвиробництва і легкої промисловості. Це, своєю чергою, спричинило уповільнення темпів економічного розвитку, й, зрештою, змінилося відставанням і застоєм.

Соціалістична перебудова сільського господарства виявилась найскладнішим завданням переходу від капіталізму до соціалізму. В Болгарії існували глибокі традиції приватної власності на землю, тому болгарські комуністи не зважилися на її націоналізацію у 1947 р. Використовуючи інтерес селянства до кооперативного руху, який існував у Болгарії ще за часів капіталізму, БКП розгорнула широку агітацію за об'єднання селянських господарств у виробничі кооперативи — ТКЗГ, проте більшість селян зайняла негативну чи вичікувальну позицію щодо цього питання.

Уже у 1950 р. компартія висунула завдання масового кооперування села. На відміну від радянських колгоспів, члени ТКЗГ поряд із заробітною платою отримували деякий час платню за внесений земельний пай, що дало можливість залучити до кооперативного руху середнє селянство. Розпочалося масове створення кооперативів, до яких нерідко заганялися цілі села й райони. При цьому порушувався принцип добровільності, використовувались методи тиску, примусу й залякування. Протести й заворушення селян, що супроводжувалися захопленням громадського майна, реманенту, худоби, призвели до того, що в 1951 р. багато ТКЗГ розпалось. У другій половині 50-х років адміністративні заходи держави посилились. У 1959 р. кооперативні господарства вже мали у своєму розпорядженні 92 % земельних угідь і виробляли більшу частину сільгосппродукції. Болгарія стала другою після СРСР країною, що завершила "соціалістичну перебудову сільського господарства".