Автори: Газін В.П., Копилов С.А. | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Либідь | Кількість сторінок: 624
Бергер (Berger) Питер Людвиг (17.03.1929, Вена) - американский социолог, ведущий представитель феноменологической социологии знания, видный ...
Белла (Bellah) Роберт H. (p. 1927) - американский социолог, профессор социологии и сравнительных исследований в ...
У1970 р. до влади повернулися консерватори. Діяльність кабінету Е. Хіта припала на період економічної кризи, що охопила західні країни в першій половині 70-х років. За таких умов, щоб не допустити зростання інфляції, уряд Хіта вдався до жорстких заходів, що безпосередньо зачіпали інтереси значних верств трудящих. Зокрема, у 1971 р. був прийнятий "Закон про відносини в промисловості", який забороняв несанкціоновані страйки. Порушникам закону загрожував штраф розміром у 100 тис. ф. с. Однак зупинити "касовий рух" владі не вдалося. У 1973 р. в економічних страйках брало участь понад 1 млн. працюючих.
У 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейбористам, які перебували при владі до 1979 р. Спочатку прем'єр-міністром став Г. Вільсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Каллаген. Лейбористи відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, у внутрішній політиці намагалися заручитися підтримкою тред-юніонів. У 1974 р. на черговому з'їзді Британського конгресу тредюніонів уряд і БКТ підписали соціальний контракт. Профспілки обіцяли підтримати урядову політику цін, а уряд, зі свого боку, — посилити контроль за бізнесом, ліквідувати безробіття, здійснювати націоналізацію. Проте ситуація в економіці залишалася несприятливою. Лейбористи прийшли до влади в розпал економічної кризи 1973— 1975 pp., коли капіталовкладення скорочувалися, а ціни на сировину постійно зростали, обганяючи навіть зростання цін на готову продукцію.
В обстановці загальних економічних труднощів у 1975 р. в Англії розгорнулася підготовка до референдуму про дальше перебування країни у "Спільному ринку", до якого вона вступила в 1973 р. Дискусії щодо питання бути чи не бути Англії у "Спільному ринку" були викликані прагненням зберегти особливі стосунки зі своїми колишніми колоніями у системі Співдружності (до 1947 р. — Британська співдружність націй). Багато хто в Англії побоювався, що існуючі всередині Співдружності преференції (пільгові мита для імпорту-експорту товарів тощо) можуть бути обмежені, а потік західноєвропейських товарів, особливо сільськогосподарської продукції, призведе до розорення окремих галузей британської економіки. Оскільки досягти консенсусу з ЦЬОГО питання не вдалося, уряд вирішив удатися до референдуму (6 червня 1975 р.), в ході якого 67,2 % учасників висловилися за перебування Великої Британії у "Спільному ринку".
У другій половині 70-х років почалося пожвавлення в економіці, поліпшився платіжний баланс. Виправленню ситуації в економіці сприяв видобуток нафти в Північному морі. Позитивну роль зіграли також кредити, отримані урядом Каллагена від Міжнародного валютного фонду (2,3 млрд. ф. с,
1976 р.) та Банку міжнародних розрахунків (3 млрд. дол.,
1977 p.), скорочення державних витрат, у тому числі на соціальні потреби, що викликало протести з боку тредюніонів. До того ж урядові не вдалося зупинити інфляцію — ціни продовжували випереджати зарплату. Це спричинило посилення страйкової боротьби. У 1977 р. відбулося
2627 страйків, у яких взяли участь 1,43 млн. чоловік. Того ж року БКТ висловився за повернення до вільного укладання договорів.
У європейському плані після референдуму 1975 р. Англія взяла курс на зміцнення своїх позицій в Є ЕС, поглиблення зв'язків з неєвропейськими постачальниками продовольства в рамках Співдружності.