Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки) Навч. посібник

Лейбористське реформаторство королівства виразилося у децентралізації, тобто поверненні (деволюції) центром владних повноважень на місця. Перші кроки у цьому напрямі зроблені в національних окраїнах. У Північній Ірландії вибори до Законодавчої асамблеї відбулися у червні 1998 р. У Шотландії та Уельсі — до місцевих парламентів — у травні 1999 р. У Шотландії та Ольстері парламент й асамблея наділялися широкими законодавчими повноваженнями (право "первинного законодавства") з питань охорони здоров'я, освіти, місцевого самоврядування, житлового та комунального господарства, риболовлі, спорту й мистецтв. Крім того, шотландський парламент може варіювати прибутковий податок у межах 3 % і відповідає за правопорядок (юридична система Шотландії традиційно автономна від англійської). Водночас асамблея Уельсу, курируючи багато які зі згаданих сфер, може регулювати їх за допомогою "вторинного законодавства", тобто в рамках загально британських органів. Таким чином, рівень наданої автономії неоднаковий.

Повноваження центру (парламенту королівства) поширюються лише на питання конституційного устрою З'єднаного королівства, зовнішньої політики, оборони, національної безпеки, фінансово-економічної системи, а також єдиний ринок товарів та послуг, соціальне забезпечення, радіотрансляцію, регулювання транспорту.

Центр позбавлений права вето на рішення місцевих органів, які приймаються у рамках їхньої компетенції. Співробітництво між виконавчими органами місцевих законодавчих органів з центральними регулюється спеціальними угодами ("конкордатами"). Координацію дій між центром і місцями здійснює Спільний комітет Міністрів, а владнання суперечок між ними — Таємна рада в Лондоні на чолі з монархом.

Таким чином, лейбористи, йдучи в ногу з часом, успішно вирішують питання, які вже давно заявили про себе.

Реформування державного устрою у демократичному напрямі торкнулося й палати лордів. У 1999 р. оприлюднено програму її поступової перебудови. Насамперед, спадкових лордів позбавлено низки пільг (права бути присутніми і голосувати на засіданнях палати й т. ін.). Таке право втратили й члени королівської сім'ї. Разом з тим, пери зберегли свої титули й дістали право балотуватися в палату громад, бути присяжними засідателями в судах.